МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ННІ МЕНЕДЖМЕНТУ, АДМІНІСТРУВАННЯ ТА ПРАВА

Факультет Фінансово-економічний Кафедра міжнародної економіки

Реферат на тему:

Економіка виробництва зерна

Виконала студентка 31-МЗЕД

Микитюк В.В

Перевірила :

Бурлака Н.І

Вінниця – 2013 р.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Науково-теоретичні основи стимулювання виробничої діяльності

1.1. Сутність та характеристика видів стимулювання персоналу підприємства

1.2. Методика визначення системи стимулювання виробничої діяльності

Розділ 2. Аналіз механізму стимулювання виробничої діяльності в СТОВ “Колос”

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2. Аналіз економічних методів стимулювання та їх вплив на ефективність праці на підприємстві

2.3. Визначення впливу стимулювання адміністративних та соціально-психологічних методів на ефективність виробничої діяльності підприємства

Розділ 3. Напрямки удосконалення механізму стимулювання виробничої діяльності на підприємстві

3.1. Удосконалення економічних методів стимулювання щодо підвищення продуктивності праці на підприємстві

3.2. Соціально-психологічні методи стимулювання як напрямок удосконалення діяльності підприємства

Висновки

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

Теоретичною і методологічною основою дослідження є сучасна економічна теорія управління, фундаментальні роботи вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, які містять аналіз проблеми ефективності з проблеми ефективності використання трудових ресурсів підприємства. При дослідженні проблеми використано методи статистичного аналізу, логічного узагальнення, системного підходу, соціального аналізу.

Актуальність обраної теми зумовлена тим, що в сучасних умовах досить гостро стоїть питання щодо ефективної діяльності підприємства, що характеризується раціональним використанням ресурсів суб’єкта господарювання та, безпосередньо, отриманням прибутку, яке залежить саме від того, наскільки правильно і доцільно вони використовуються. В рамках нашої теми розглядається людський фактор, вплив стимулювання виробничої діяльності персоналу на кінцевий результат виробництва, що саме, які методи є найбільш дієвішими та виправданими, чим і зумовлена доцільність написання даної курсової роботи.

Метою курсової роботи є визначення впливу стимулювання виробничої діяльності персоналу підприємства на ефективність його діяльності.

Завдання, яке ми ставимо перед собою при написанні курсової роботи – визначення найбільш оптимального методу стимулювання виробничої діяльності на обраному нами суб’єкті дослідження, розробка рекомендацій щодо вдосконалення стимулюючого механізму.

Об’єктом дослідження виступає СТОВ “Колос”, що є сільськогосподарським державним підприємством та спеціалізується на виробництві продукції рослинництва та тваринництва.

Методи дослідження, які використовувалися в ході написання курсової роботи, включають в себе монографічний (здійснення всебічного і докладного аналізу методів стимулювання виробництва) та балансовий (розрахунки показників, які дають загальне уявлення про розмір, склад, структуру виробничої діяльності підприємства) методи. Як основу для проведення аналізу ми використовували звітність підприємства за період останніх трьох років, так як необхідно проаналізувати зміни в господарській діяльності та прослідкувати майбутні тенденції розвитку.

Предметом дослідження є методика мотивації виробничої діяльності персоналу підприємства, ефективність її використання.

Проблеми мотивації пов'язані з формуванням таких внутрішніх спонукальних сил, як потреби, інтереси, цінності, ідеали, мотиви особистості, то стимулювання і соціальний контроль містять зовнішні спонукання та елементи трудової ситуації. До них належать умови, що безпосередньо визначають заробітну плату, організацію і зміст праці в поєднанні з тими, які опосередковано впливають на працю (житлово-побутові умови, місце проживання, культурно-оздоровча база та ін.). Зрозуміло, що ступінь впливу цих елементів трудової ситуації багато в чому залежить від того, наскільки вони значущі для конкретної особи. Для одних важливі можливості забезпечення житлом, ще для інших — наявність спортивно-оздоровчої бази, ще для інших — творчий характер праці. У такий спосіб під стимулюванням зазвичай розуміють вплив на трудову поведінку працівника через створення особистісно-значущих умов (трудової ситуації), що спонукають його діяти певним чином. Тим самим, з одного боку, створюються сприятливі умови для задоволення потреб працівника, а з другого — забезпечується трудова поведінка, необхідна для успішного функціонування підприємства, тобто відбувається своєрідний обмін діяльністю.

Розділ 1. Науково-теоретичні основи стимулювання виробничої діяльності

1.1. Сутність та характеристика видів стимулювання персоналу підприємства

Поняття “стимулювання праці” в соціологічній літературі вживається як у широкому, так і в вузькому розумінні. У широкому значенні цього поняття воно охоплює всі, що використовуються в управлінні, методи мотивації, впливу, винагороди, зокрема адміністративні, економічні (матеріальні), соціально-регулятивні. Адміністративні методи стимулювання праці мають вплив на індивіда, групу через накази, завдання тощо. Це такі методи, коли необхідний суб'єкту управління трудовою поведінкою результат досягається завдяки тому, що для суб'єкта праці "збитки" від можливих санкцій за невиконання перевершують витрати на виконання завдання.

Економічне, матеріальне стимулювання праці передбачає внесення в процес мотивації вартісних важелів залучення людей до праці, тобто безпосередній економічний вплив на мотивацію, забезпечення особистої і групової заінтересованості суб'єктів праці в матеріальному заохоченні. Тут застосовуються як безпосередні (зарплата, премії, доходи від прибутку та ін.), так і опосередковані (ціни, податки, кредити) важелі регуляції трудової поведінки.

У вузькому розумінні стимулювання праці фактично збігається з соціальною регуляцією праці — соціальною мотивацією трудової поведінки, коли спонукання до діяльності здійснюється через задоволення різноманітних потреб особистості, соціальної групи чи трудового колективу.

Як бачимо, подібний вплив пов'язаний з одержанням людиною задоволення від реалізації її цілей, потреб. І воно нерідко спонукає особистість до певної трудової поведінки сильніше, ніж безпосередній (адміністративний, економічний) вплив. Однак використання соціальних регуляторів як стимулів трудової поведінки є, безумовно, досить складним питанням. По-перше, подібні стимули мають опосередкований характер. По-друге, за організації подібного стимулювання виникає проблема виокремлення й порівняння, з одного боку, системи стимулів, з другого боку — системи цілей і потреб, на задоволення яких спрямовуються дані стимули. У разі збігу (тобто якщо використовувані стимули спрямовані на задоволення саме тих потреб, які необхідно, з погляду суб'єкта управління, задовольнити) ефективність стимулювання праці підвищується, і навпаки.

Таким чином, завдання управління полягає в такому впливі стимулів на потреби, мотиви суб'єкта праці, який викликав би бажану та ефективну для організації поведінку. У цьому, власне, й проявляються розбіжності між соціальною мотивацією трудової поведінки і стимулюванням праці. Якщо перша допускає наявність певного механізму входження індивідів, соціальних груп у контекст соціальної дійсності, вибору ними способу, спрямованості та активності своєї участі в трудовій діяльності під впливом різних факторів, то стимулювання праці — спосіб управлінського впливу на трудову поведінку, соціальну мотивацію праці.

У сучасній соціологічній літературі та літературі з менеджменту часто вживається поняття “стимулювання трудової мотивації”. Воно найточніше відбиває співвідношення в межах механізму соціальної регуляції, з одного боку, соціальної мотивації, з другого — управлінського, стимуляційного впливу на її характер, спрямованість, інтенсивність.

Отже, в соціології відрізняють стимулювання від заохочення. При цьому стимулювання праці не слід розуміти тільки як заохочення (винагороду) за досягнуті у процесі праці результати (матеріальне, моральне). Стимулювання праці є одним із фундаментальних способів управління трудовою діяльністю. При цьому воно не є методом, що існує поряд з економічним, правовим, політичним та іншими методами заохочення за трудові успіхи. Воно ніби поєднує їх, виступає одним із загальних способів соціального управління, впливу на поведінку, діяльність індивідів, соціальних груп, трудових колективів. Важливо також наголосити, що для працівника необхідна певна свобода вибору тієї чи іншої стратегії і тактики поведінки у сфері праці. Межі такої свободи розширюються в процесі переходу від командно-адміністративної до ринкової системи управління народним господарством.

Властиве колишнім методам господарювання жорстке закріплення працівника за одержавленою економікою (незалежно від місця роботи) поступово замінюється можливістю вибору місця роботи на підприємствах, заснованих на недержавній власності: кооперативній, груповій, асоціативній, приватній, фермерській та ін. Тим самим розширюється можливість для вибору лінії економічної поведінки, для застосування методів стимулювання трудової мотивації. Основні з них такі:

• методи матеріального стимулювання. Вони хоч і є традиційними, однак ще не вичерпали своїх стимуляційних “ресурсів”, про що свідчить застосування різноманітних сучасних методів стимулювання;

• цільові методи, суть яких полягає у використанні для підвищення стимуляційного впливу на трудову мотивацію системи цілей, тобто бажаних орієнтирів, досягнення яких стимулює певну трудову поведінку (як свідчать результати досліджень і практика управління, вміле висування оптимальних для організації, колективу цілей стимулює трудову мотивацію);

• методи індивідуального збагачення праці, які через механізми задоволення соціальних, престижних потреб, пов'язаних з наданням працівникам більш складної, відповідальної роботи, активно стимулюють їхню трудову мотивацію;

• методи співучасті (партисипативності) пов'язані з залученням працівників до управління виробництвом, трудовими колективами. Тут застосовуються різні форми промислової демократії, загальна спрямованість яких полягає в тому, що залучення працівників у систему управління виробництвом (якщо така участь об'єктивно необхідна) інтенсивно стимулює їхню трудову активність.

Практично ці методи найчастіше трапляються у вигляді різних комбінацій. Тепер більше стало можливостей для територіальної мобільності, для організації власної “справи”, урізноманітнилися види приробітків. Інтенсивнішими стали переміщення працівників між різними секторами економіки, у тому числі між державними й кооперативними. Зазначимо, що інфляційні процеси в грошовому обігу, низьке товарне забезпечення грошей спричинили зростання числа людей, які ведуть посередницьку, комівояжерську діяльність.

Серед актуальних проблем економічної функції слід зазначити необхідність повнішої реалізації розподільних відносин, зокрема забезпечення диференціації заробітної плати відповідно до результатів праці.

Соціальна функція стимулювання праці пов'язана з тим, що працівник, займаючи ту чи іншу позицію в системі суспільної праці, забезпечує собі певний комплекс економічних і соціальних благ. Впливаючи на рівень доходів тих чи інших категорій працівників, стимулювання позначається як на професійно-кваліфікаційній структурі виробництва, так і на соціальній структурі суспільства. Водночас стимули у вигляді матеріальних, духовних і соціальних благ виступають додатковим джерелом задоволення широкого спектра потреб працівника і його родини, сприяють розвиткові особистісних і професійних якостей.

Не слід забувати, що при цьому виявляється вплив на формування внутрішнього світу працівника: його потреб і цінностей, орієнтацій та установок, мотивів трудової поведінки і ставлення до праці. Такий вплив визначає зміст соціально-психологічної функції. На формування моральних якостей працівника спрямована морально-виховна функція стимулювання праці. Розглядаючи функції стимулювання, слід пам'ятати про їхній комплексний вплив на трудову поведінку і необхідність взаємопов'язаного аналізу їх у процесі соціологічного дослідження.

Жорстке стимулювання засноване на примусі людини до витрачання зусиль. Механізмом примусу є орієнтація на деякий ціннісний мінімум, тобто боязнь неотримання, недосягнення ціннісного мінімуму, зокрема й оплати праці.

Ліберальне стимулювання ґрунтується в основному на залученні людини до витрачання зусиль. Механізмом залучення є орієнтація людини на певний ціннісний максимум, тобто приваблива ймовірність одержання, досягнення ціннісного максимуму, у тому числі й оплати праці.

У єдиному стимуляційному впливі на реальну трудову діяльність людей моменти примусу й залучення часто нерозрізненні, одночасні, нерозривні; водночас досить реальними є й такі ситуації, коли домінує або жорстке, або ліберальне стимулювання.

Категоризація примусу як жорсткого, а залучення — як ліберального стимулювання ґрунтується на тому, що боязнь неотримання, недосягнення ціннісного мінімуму є сильнішим фактором впливу на поведінку, ніж приваблива ймовірність одержання, досягнення ціннісного максимуму. Людина з різних причин може й не орієнтуватися на максимальну оплату праці, але мінімальна як життєво необхідний грошовий дохід — це її мета в будь-якому разі. Таким чином, залучення, на відміну від примусу, надає людині деяку свободу рішення, можливість вибору.

Для того щоб розрізняти жорстке й ліберальне стимулювання у практичній трудовій діяльності людей, можна використовувати цілу сукупність критеріїв.

По-перше, оплата за формальні трудові зусилля — оплата за кінцевий результат — оплата за реалізацію результату. За такої послідовності жорсткість стимулювання зростає.

По-друге, індивідуальна або сукупна форми оплати праці. Більш жорстким стимулюванням для працівника є індивідуальна оплата праці.

По-третє, оплата праці з наявністю чи відсутністю компонентів соціального захисту. Наявність соціального захисту послаблює стимуляційний механізм у трудовій діяльності людини, створює ситуацію ліберального стимулювання.

По-четверте, самостійна чи наймана праця. Якщо в першому випадку працівник має можливість вибирати міру активності й винагороди на власний розсуд, то в другому — вони досить жорстко визначаються організацією і вимогами роботодавця. Таким чином, можливості вибору між ціннісними максимумом і мінімумом для найманого робітника обмежені, оплата праці від нього не залежить.

До числа основних належить також актуальне й перспективне стимулювання. Актуальне стимулювання пов'язане зі значенням оплати праці як джерела повсякденного існування. Перспективне — спрямоване на задоволення більш глибинних інстинктів власності, багатства, влади, соціального просування і стабільності. Воно може бути особливо ефективним, якщо:

• мова йде про досягнення досить значних цінностей;

• імовірність їх досягнення досить висока, наочна;

• є “людські передумови”, тобто такі риси людей, як терпіння, віра, цілеспрямованість.

Саме ці обставини визначають саму можливість того, що люди в праці іноді орієнтуються на винагороду, яку вони одержать не тепер, а в майбутньому.

Як бачимо, систематизація стимулів праці може проводитися на різних засадах, але критерієм при цьому покликані слугувати потреби та інтереси.

Стимули праці, залежно від того, задоволенню яких потреб працівника вони сприяють, можуть бути матеріальними і нематеріальними. Матеріальні стимули вирізняються своєю інтегрованістю в товарно-грошові відносини, чого не можна сказати про нематеріальні.

Серед матеріальних стимулів своєю чергою розрізняють грошові і негрошові. До перших зазвичай відносять заробітну плату, а також різного роду премії, доплати й надбавки. Оцінюючи ефективність застосування цього виду стимулювання у сфері праці, зауважимо, що заробітна плата в нашій країні навряд чи відповідає кількості і якості виконаної роботи. На підтвердження наведемо деякі аргументи. Статусний підхід до оплати (не за працю, а за посаду, місце в професійно-кваліфікаційній структурі) не заохочує творчу і продуктивну працю, її інтенсивність.