6. Продуктивні види діяльності дошкільника

Типовими для дошкільного віку є продуктивні види діяльності. Продуктивні види діяльності, як і гра, мають моделювальний характер. У грі дитина створює модель стосунків між дорослими; у продуктивній діяльності, моделюючи предмети навколишнього світу, вона наближається до створення реального продукту, в якому її уявлення про предмет, явища, ситуації набуває матеріального втілення у малюнку, конструкції, об'ємному зображенні.

Дитяча зображувальна діяльність спрямована на відображення навколишньої дійсності.

Для зображувальної діяльності характерне художньо-образне начало. На відміну від образів сприймання і пам'яті художній образ максимально суб'єктивний і відображає певні властивості особистості його автора.

Найважливішою психологічною особливістю зображувальної діяльності є її творчий, продуктивний характер, використання не лише наявних предметів, а й створення певного продукту шляхом реалізації задуму, що виник у дитини. Задум продуктивної діяльності втілюється за допомогою зображувальних засобів.

Види зображувальної діяльності дошкільника різноманітні. Особливе місце серед них належить малюванню. Для дитини малюнок є формою й засобом комунікації з іншими людьми й однолітками, її самовираженням, самоствердженням, а також своєрідною картиною світу; для батьків — це шлях до порозуміння з нею та гармонізації родинних стосунків; для фахівців з дошкільної освіти, педагогів і психологів — матриця внутрішнього світу, розвитку всіх сфер особистості дитини, її соціологізації, Я-концепції.

Особливостями дитячого малюнка є:

• схематизм;

• «прозорість» предмета;

• недосконале зображення динаміки предметів.

За відсутності цілеспрямованої роботи з розвитку зображувальної діяльності дітей, ці особливості можна спостерігати в їх малюнках і наприкінці дошкільного дитинства.

На якість малюнка впливає здоров'я, фізичний і психічний стан дитини. Характерні особливості мають малюнки дітей із хворою психікою.

У своєму розвитку дитячий малюнок долає такі стадії:

1. позбавлення смислу штрихів;

2. безформність зображень (початок 3-го року життя;

3. «схематичність зображення» (4—5-й рік життя);

4. правдоподібність зображень, для якої характерні поступова відмова дитини від схеми, перші спроби відтворити справжній вигляд предметів;

5. точність зображень.

За твердженням дослідників (О.Смирнов), неможливо простежити чітку залежність стадій художньої творчості від віку дитини, оскільки значну роль відіграють її індивідуальна обдарованість, вплив доступних для неї зразків зображувальної діяльності. Попри те, проглядається така тенденція: 6-річні діти «дають суцільно чисту схему»; яка поступово зникає на межі 11-річного віку, поступаючись місцем досконалішим способам зображення; правдоподібний малюнок з'являється після 13 років.

У багатьох дослідженнях виокремлюють також дозображувальний і зображувальний етап розвитку дитячого малюнка; стадії каракулів, наступної інтерпретації, малюнки з примітивною зображувальністю, схематичні малюнки. Дітей, які надають перевагу малюванню предметів і розгорнутих сюжетів, називають «комунікаторами» і «візуаторами» (Л. Обухова).

До початку дошкільного дитинства дитина має певний, хоч і дуже обмежений, запас графічних образів, що дає їй змогу зображувати окремі предмети. Однак ці зображення мають з предметами дуже віддалену подібність.

Уміння впізнавати у малюнку предмет стимулює вдосконалення зображувальної діяльності, яке довго триває. Дитина втілює у своєму малюнку різні форми досвіду, отриманого у процесі дій з предметами, їх зорового сприймання, графічної діяльності, навчання з дорослими. Діти здатні впізнавати зроблені однолітками зображення.

Створювані у процесі навчання умови спонукають дітей удосконалювати графічні образи, вносити у них нові елементи, які відображають характерні ознаки зображуваних предметів. Поступово графічні образи все більше починають відповідати реальному предмету. Однак дитячому малюванню притаманна тенденція до закріплення звичних графічних образів. Закріплення графічних образів, перетворення їх на шаблони негативно впливає на розвиток дитячого малювання.

Із розвитком малювання у дитини виникає потреба використовувати колір. У цьому окреслюються такі дві тенденції:

1. довільне використання кольору;

2. намагання зафарбувати предмет відповідно до його справжнього кольору.

Вільно використовувати колір можуть тільки маленькі діти (2—3-х років), для яких усі кольори гарні, тому вони малюють усіма фарбами без розбору. Та вже у 3—4 роки ставлення до кольору суттєво змінюється.

У своїх малюнках діти виражають власне ставлення до них: «гарне» зображають яскравими фарбами, з красивими орнаментами; «негарне» — темними, навмисно неакуратно виконуючи малюнок.

Часто діти використовують колір не для передавання притаманних предмету реальних барв, а для прикрашення зображуваного. Старший дошкільник може навмисно невмотивовано використати колір, створюючи фантастичні образи. Завдяки спілкуванню з дорослими у дошкільника з часом складається уявлення про колір як про важливу ознаку предмета, яка змінюється, він вчиться відчувати гармонію, підбирати кольорові поєднання. У нього формується відчуття кольору, яке є важливою передумовою створення довершеного художнього образу.

Зміст малюнків діти запозичують у дорослих, які пропонують їм деякі графічні зразки, коли вони починають малювати каракулі. В основному на перших малюнках діти зображують стрічки, доріжки, сонечко, кульку, бублик, сніговика, квіточку, ялинку тощо.

Малювання невеликої кількості предметів, здебільшого перейняте у дорослих, триває приблизно до 5-ти років. Потім дитина за підтримки дорослого долає звичні шаблони і малює все, що її цікавить.

Тематику дитячих малюнків обумовлюють такі чинники:

а) належність дитини до певної статі, ступінь її сензитивності до статевих відмінностей;

б) важливі суспільні події, національні традиції, культурні особливості країни;

в) територіальне проживання дитини.

Часто об'єктом малюнків є рідні дитини і вона сама. Малюнки дітей відображають їх реакцію на події життя, відомі їм справи, турботи дорослих. Вони свідчать, що соціальні реакції дітей адекватні соціальному настрою та інтересам дорослих, тому є своєрідними документами епохи.

Зображувальна діяльність специфічно впливає на розвиток дітей. Завдяки їй дитина переходить від дифузних (невизначених) графічних образів, які виступають як ознаки подібних груп предметів. Розвиток зображувальної діяльності вимагає від дитини вдосконалення сприймання і мислення, уміння дивитися і бачити, передавати предметний світ за зображувальними законами. Зі свого боку вона стимулює особистісне зростання дитини. Із діяльнісного погляду малюнок є матеріальною опорою внутрішнього плану діяльності, а процес малювання — способом психотерапії.

Конструктивна діяльність дошкільника

Конструктивна діяльність складається упродовж 4—5-го року життя. Її метою є створення конструкцій, які зображують різноманітні предмети і ситуації. Вона може відбуватися поза грою або у зв'язку з грою, при цьому конструктивні задуми набувають самостійного значення і часто підпорядковують собі гру.

Конструювання передбачає спорудження будівель. Результатом цього процесу є певний реальний продукт. У цьому сенсі конструктивна діяльність подібна на інші її види (малювання, ліплення), однак передбачає специфічні прийоми обстеження (виокремлення основних частин, опорних деталей, їх розміщення тощо), відповідні способи, прийоми обстеження і побудови конструкції.

Конструювання завжди має на меті розв'язання певного конструктивно-технічного завдання, пов'язаного з організацією простору, встановленням взаємного розміщення елементів і частин предметів відповідно до певної логіки. Важливо, щоб результат конструювання відповідав вимогам реальної споруди і виконував її призначення: стілець виготовити так, щоб на нього можна було посадити ляльку, міст — щоб по ньому могла «проїхати» машина. Для розвитку конструктивної діяльності у ранньому дитинстві важливим є вміння наділити будову певним змістом. Цьому вчить малюка дорослий. У дошкільному віці, за спостереженням А. Давидчук, розвиваються такі дві взаємопов'язані сторони конструктивної діяльності:

1) конструювання-зображення;

2) конструювання для гри.

Основним моментом конструювання є аналітико-синтетична діяльність з обстеження предметів, результатом якої є пізнання структури об'єкта і його частин, врахування логіки їх з'єднання, з'ясування способу конструювання. В аналізі зразка і виборі способів його побудови дошкільнику допомагає не просто зорове сприймання, а спеціально організована пізнавальна діяльність. Він обстежує не лише основні ознаки предметів (форма, пропорція, величина та ін.), а й їх специфічні конструктивні властивості (стійкість, рівновага, протяжність тощо). На основі аналітико-синтетичної діяльності дитина планує процес конструювання, створює задум. Успішність його реалізації багато в чому залежить від її вміння планувати і контролювати процес конструювання.

Уміння обстежувати конструкцію розвивається під керівництвом дорослого. За правильної організації цього процесу 3—4-річна дитина називає предмети, вирізняє їх основні частини, деякі деталі; 4—5-річна — добре розрізняє основні частини за величиною і формою, встановлює розміщення одна відносно одної. Старший дошкільник може самостійно проаналізувати зразок або конструкцію (виокремити частини, з'ясувати їх призначення і просторове розміщення), знаходить цікаві конструктивні розв'язання, планує етапи створення власної конструкції; 6—7-річна дитина вже аналізує конструкцію предмета з практичного погляду. Виокремлюючи частини, вона встановлює їх функціональне призначення, відповідність форми, величину, місцезнаходження, а також думає про ситуації, у яких використовуватиметься конструкція.

Удосконалення аналітико-синтетичної діяльності створює основу для конструктивної творчості дошкільника.

Типи конструктивної діяльності:

• конструювання за зразком,

• конструювання за даними умовами,

• конструювання за задумом.