3. Педагогічне спілкування із дошкільниками

Професійна діяльність вихователя неможлива без ефективного педагогічного спілкування, покликаного максимально сприяти психічному розвитку дітей.

Педагогічне спілкування — система взаємодії педагога з дітьми з метою здійснення на них виховного впливу, формування педагогічно доцільних взаємин, створення сприятливого для їхнього психічного розвитку мікроклімату.

Для забезпечення ефективного педагогічного спілкування вихователю потрібно знати, чого чекають від спілкування з ним вихованці, враховувати їхню потребу у спілкуванні з дорослими, розвивати її. Педагогічно правильне спілкування з дітьми у «зоні найближчого розвитку» суттєво сприяє реалізації їхніх потенційних можливостей, готує до нових складніших видів діяльності. Форма і зміст його обумовлюються завданнями, які педагог намагається розв'язати у роботі з дошкільниками.

Ефективність педагогічного спілкування також залежить від уміння вихователя враховувати вікові та індивідуальні особливості дітей: з найменшими він частіше виявляє особливу теплоту, використовує ласкаві форми звертання, до яких вони звикли у сім'ї; зі старшими йому потрібні не лише чуйність і зацікавленість, а й уміння пожартувати, а за необхідності — вдатися до категоричності. Позначаються на спілкуванні педагога інтереси, нахили, стать дітей, особливості їхнього сімейного мікросередовища.

У процесі взаємодії з дітьми педагог використовує:

а) прямий педагогічний вплив, який безпосередньо звернений на вихованців, стосується їхньої поведінки, взаємин: пояснення, вказівки, заохочення, покарання тощо;

б) непрямий педагогічний вплив, який здійснюється через інших осіб, відповідну організацію спільної діяльності. Педагог не створює жодних перешкод, не дає вказівок, але так змінює умови, що діти особисто вибирають бажану для них форму діяльності.

Найефективнішим у роботі з дошкільниками, особливо молодшого і середнього віку, є непрямий вплив, для здійснення якого вихователь використовує гру, ігрове спілкування. Для цього можуть бути використані казки, вірші, приказки, малюнки, іграшки тощо.

Правильно організоване педагогічне спілкування створює найсприятливіші умови для розвитку творчої активності дошкільників. Щодо цього особливим потенціалом наділене особистісно-ділове спілкування, яке задовольняє потреби у співробітництві, співпереживанні, взаєморозумінні, сприяє створенню атмосфери співтворчості. Його ефективність підвищується раціональним вибором стилю педагогічного спілкування (найширші можливості для педагога і дитини створює демократичний стиль).

Оптимальне педагогічне спілкування є запорукою максимального використання особистісного потенціалу, професійних умінь, навичок, здібностей вихователя. Значною мірою це залежить і від психологічного клімату у колективі дошкільного закладу.

4. Форми спілкування дошкільників з однолітками. Конфлікти між дітьми і їх причини.

Спілкування дошкільників з однолітками емоційно яскравіше, розкутіше, сповнене фантазії, навіть багатше лексично, супроводжується різними інтонаціями, вигуками, кривляннями, сміхом тощо. У таких контактах відсутні суворі норми і правила, способи поведінки, яких вони змушені дотримуватися під час спілкування з дорослими.

У контактах з товаришами їхні ініціативні висловлювання переважають над висловлюваннями-відповідями, оскільки дитині важливіше висловитися самій, ніж когось вислухати. А тому бесіда з однолітками рідко вдається дошкільникам.

Спрямовані на однолітків дії дошкільника різноманітні за метою і функціями. Спілкуючись з товаришами, він намагається керувати їхніми діями, контролювати їх, робити зауваження, навчати, демонструвати свої здібності і вміння, нав'язувати власний зразок поведінки, діяльності, порівнювати їх із собою.

Спілкування з однолітками відіграє важливу роль у психічному розвитку дошкільника. Воно є необхідною умовою формування у нього суспільних якостей, прояву і розвитку елементів колективістських взаємин у групі дошкільного закладу.

Упродовж дошкільного дитинства розвиваються і змінюють одна одну:

1. Емоційно-практична форма спілкування характерна для дітей раннього віку і зберігається до 4-х років, на 4-му у спілкуванні починає переважати мовлення.

2. У 4—6-річному віці у дошкільників домінує ситуативно-ділова форма спілкування з однолітками. Взаємодія з ними на цьому етапі життя є особливо актуальною, що зумовлено підвищенням ролі у їхньому житті сюжетно-рольової гри та інших видів колективної діяльності. Дошкільники намагаються налагодити ділове співробітництво, узгодити свої дії задля досягнення мети, що породжує потребу у спілкуванні. Прагнення до спільної діяльності настільки сильне, що діти все частіше погоджуються на компроміс, поступаючись одне одному іграшками, найпривабливішою роллю у грі тощо.

У дошкільників виникає інтерес до вчинків, способів дій своїх товаришів, що проявляється у запитаннях до них, різного змісту репліках, часто — насмішках. У цей період усе помітнішими стають схильність до конкуренції, змагальність, непримиренність до висловлювань, оцінок товаришів. На 5-му році життя діти цікавляться успіхами товаришів, помічають їхні невдачі, стараються приверну­ти до себе увагу, потребують визнання власних досягнень, намагаються приховати промахи.

Діти використовують різноманітні способи спілкування, багато говорять, однак їхнє мовлення ще залишається ситуативним. До позаситуативно-ділового і позаситуативно-особистісного спілкування вони вдаються рідко, частіше ці форми спостерігаються у спілкуванні старших дошкільників.

Основна потреба у спілкуванні полягає у прагненні до співробітництва з товаришами, яке набуває позаситуативного характеру. Змінюється провідний мотив спілкування, у його структурі відчутнішу роль починають відігравати прихильність і дружба. Відбувається становлення суб'єктивного ставлення до інших дітей, у яких дошкільник бачить рівну собі особистість, тому вчиться враховувати їхні інтереси, виробляє готовність допомогти їм. Завдяки цьому виникає інтерес до особистості ровесника, не пов'язаний з конкретними діями. Частіше діти спілкуються на пізнавальні, особистісні теми, хоча ділові мотиви залишаються провідними. Головним засобом спілкування є мовлення.

Особливості спілкування дошкільника з однолітками яскраво проявляються у тематиці розмов. їхні висловлювання на адресу однолітка здебільшого пов'язані з власним Я. Молодші дошкільники розмовляють насамперед про те, що бачать, або про те, що у них є, прагнуть поділитися враженнями, привернути увагу до себе з допомогою предметів, якими володіють. Такі теми розмов популярні упродовж усього дошкільного віку.

Діти середнього дошкільного віку частіше демонструють одноліткам те, що вміють робити і як це у них вихо­дить. 5—7-річні розповідають про себе, про те, що їм подобається або не подобається, діляться з однолітками своїми пізнавальними відкриттями, «планами на майбутнє» (ким буду, коли виросту).

Кожна форма спілкування по-своєму впливає на психічний розвиток дітей: емоційно-практична спонукає їх до виявлення ініціативи, розширює спектр емоційних переживань; ситуативно-ділова сприяє розвитку особистості, самосвідомості, допитливості, сміливості, оптимізму, творчості; позаситуативно-ділова і позаситуативно-особистісна формують уміння бачити в партнері самоцінну особистість, зважати на його думки і переживання. Кожна з них допомагає дитині конкретизувати, уточнити, поглибити уявлення про самого себе.

Різноманітні контакти дошкільників з однолітками нерідко переростають у суперечки, а то й конфлікти між дітьми.

Конфлікт — зіткнення осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, прагнень, рівня домагань.

У немовлячому і ранньому дитинстві конфлікти з однолітками найчастіше виникають через поводження з іншою дитиною, як із неживим об'єктом, невміння гратися навіть за наявності достатньої кількості іграшок. У цьому віці іграшка для дитини значно привабливіша, ніж одноліток. Часто вона замінює партнера-однолітка, гальмує розвиток позитивних стосунків.

Дошкільнику особливо важливо продемонструвати себе, хоча б у чомусь перевершивши товариша. Йому необхідні впевненість, що його помічають, відчуття, що він найкращий. У середовищі ровесників малюк доводить своє право на унікальність, порівнює себе з ними, роблячи висновки тільки на свою користь. Він розглядає однолітка лише як об'єкт для порівняння із собою, погляд на однолітка як на особистість йому ще не притаманний, інтереси ровесника йому ще байдужі, а тому ігноруються. Малюк помічає іншого, коли той починає заважати. Тоді відразу одно­літок отримує сувору оцінку, непривабливу характеристику. Дошкільник чекає від ровесника схвалення і похвали, ще не розуміючи, що й від нього очікують аналогічних дій, на які він ще нездатний. Погано усвідомлюючи причини поведінки своїх ровесників, ще зовсім не розуміє, що одноліток — теж особистість зі своїми інтересами і потребами.

У 5—6-річному віці кількість та інтенсивність конфліктів знижується. Дитині стає важливіше гратися разом, ніж утвердитися в очах однолітка, тому вона частіше діє з позиції «ми», починає розуміти, що в товариша можуть бути інші інтереси, заняття, ігри. Правда, як і раніше, дошкільники часто сваряться і б'ються.