Партійні системи країн світу

Механізм відносин партій в контексті формування державної влади та державної політики називається партійною системою. Вона знач-ною мірою визначає політичний режим. З іншого боку, партійна система сама визначається не лише симпатіями громадян, а й рішеннями влади.

Класичну типологію партійних систем розробив Д. Сарторі. З деякими змінами вона вживається сьогодні. Згідно з нею, існують такі системи.

Однопартійна. В країні наявна одна партія, яка є неподільно правля-чою, її апарат зрощується з державним. Приклади – СРСР, фашистська Німеччина, колишні Угорщина, Югославія, нинішні Куба, Північна Корея.

До однопартійних слід віднести також системи, коли в країні є кілька партій, але усі вони, крім однієї, не претендують на владу та визнають владу правлячої партії-гегемона. Приклади – колишні Польща, Чехословаччина, Болгарія, сучасний Китай. Але деякі дослідники таку систему називають не однопартійною, а гегемоністською.

Система з домінуючою партією. За неї в країні є багато партій, але лише одна очолює вищі органи державної влади. Інші конкурують з нею, вони можуть очолити деякі органи місцевої влади, комітети парламенту і, врешті-решт, можуть відсторонити правлячу партію від влади. В силу кон-куренції правляча партія не зрощується з держапаратом. Ця система у 1930-1970-х рр. існувала у Швеції (правила Соціал-демократична робітни-ча партія), у 1950-1990-х рр. – в Японії (Ліберально-демократична партія), Індії (Індійський національний конгрес). З застереженнями цю характеристику можна застосувати щодо Мексики. В ній у 1917-1998 рр. правила Інституційно-революційна партія. Порівняно з Японією, Швецією, Індією, інтенсивність конкуренції тут була нижчою, фіксувалося зрощення партійного та державного апарату. Тобто партійна система Мексики мала ознаки й гегемоністської. Але завжди були партії, що не погоджувалися з ІРП, і у 1998 р. їх представник став Президентом.

Двопартійна. За цієї системи в країні є багато партій, але лише дві змінюють одна іншу при владі. В класичному вигляді ця система існує в США, де до влади приходять то демократи, то республіканці, а також, до 2010 р., у Великобританії, де уряд очолювали консерватори або лейбористи. Ця система також існує у багатьох колишніх англійських ко-лоніях, наприклад, Австралії. Як зазначає М. Дюверже, у двопартійній сис-темі основним партіям властива ідеологічна поміркованість, акцентування не стільки на цінностях, скільки на конкретних проблемах громадян. Це пов’язано з тим, що вони намагаються залучити голоси не лише твердих прибічників, а й інших виборців. Двопартійна система негативно впливає на інші, крім основних, партій. Під час одних з виборів у Великобританії у 1980-ті рр. за Компартію проголосували 14 тис. виборців, при тому, що членів партії було 16 тис. Так відбувається тому, що прибічники і навіть члени партій розуміють, що у них немає шансів увійти до парламенту, а тому підтримують ту основну партію, яка їм ідеологічно ближче.

Підвидом двопартійної системи є система двох з половиною пар-тій. За неї в країні є дві потужні партії, але жодна не може провести таку кількість депутатів, щоб одноосібно сформувати уряд. Тоді одна з них ут-ворює коаліцію з третьою партією, менш впливовою, але сумарна кіль-кість їх депутатів дає змогу сформувати уряд та проводити закони. Кла-сичний приклад – ФРН. З кінця 1960-х рр. дві провідні сили – Соціал-де-мократична партія та блок ХДС/ХСС – утворювали коаліції з Вільною де-мократичною партією. У 1990-х рр. СДПН утворила коаліцію з Партією зе-лених. Наприкінці 2000-х рр. коаліцію знову сформували демохристияни та вільні демократи. У 2010 р. ця система постала у Великобританії, де Консервативна партія, що перемогла на виборах, для створення уряду залучила до коаліції Ліберал-демократичну партію.

Перспективи двопартійних систем у світі нині розмиваються. Крім Ве-ликобританії, ця тенденція властива певною мірою й США. Хоча поки що тут не йдеться про можливість для інших партій провести свого представника у президентське крісло, вони вже впливають на результати виборів. Так, у 2000 р. демократ А. Гор не зміг перемогти республіканця Дж. Буша, зокрема, тому, що у президенти балотувався кандидат Партії зелених – менш впливової, але ідеологічно близької до демократів та А. Гора (він за професією еколог та на виборах приділяв багато уваги екологічним проблемам). Якби кандидат зелених не балотувався, то виборці, які голосували за нього, віддали б голоси А. Гору і він переміг би.

Системі поміркованого плюралізму властива наявність кількох приблизно рівних за впливом партій, представлених у парламенті, форму-вання уряду на коаліційній основі, відсутність жорсткого ідеологічного розмежування. Передумовою цієї системи є відсутність значних проявів жорсткого радикалізму у суспільстві. Прикладом цієї системи є Швейцарія.

Навпаки, системі поляризованого плюралізму властиві різке ідео-логічне розмежування між парламентськими партіями, наявність двопо-лярної (лівої та правої) опозиції, позасистемних партій. Приклад – пар-тійна система Італії у 1950-1980-х рр. У парламенті були представлені ба-гато партій. Провідними були Християнсько-демократична та Комуністич-на. Жодна самотужки не могла сформувати уряд. Тож ХДП залучала до коаліції республіканців, соціалістів. Противагу КПІ складала право-радикальна партія Італійський соціальний рух – Національні праві сили.

Атомізована система характеризується багатьма, зокрема позасис-темними, партіями, що не мають значного впливу в країні. Уряд в таких державах часто формується на непартійній основі. Атомізованими були партійні системи екс-радянських республік в перші роки незалежності.