8. Порядок регулювання Цивільним та Господарським Кодексами України питання щодо форм юридичних осіб які здійснюють господарську діяльність.

Статтею 2 ГК визначено коло суб»єктів у сфері господарювання. Стаття 55 ГК закріплює поняття суб»єкта, надаючи вичерпний перелік його видів. Отже, виходячи з загальних положень ГК, суб»єктами господарювання є юридичні особи, утворені відповідно до ЦК та ГК, фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність відповідно до встановленого порядку.

Статус юридичної особи – суб»єкта господарювання визначається тільки в ст. 81 ЦК Відповідно до ст. 83 ЦК юридичні особи утворюються в таких організаційно-правових формах, як товариство і установа та передбачається можливість інших форм, що визначені законодавством.

Поняття організаційно-правових форм юр. осіб вживається в ЦКУ, а також в ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» (ч.1 ст.2, ч.2 ст.17).

ГКУ оперує іншими поняттями:

- «організаційні форми підприємництва» (відповідно до ст..45 ГК підприємець має право вибору організаційних форм, передбачених законом);

-«організаційні форми комерційної господарської діяльності» (ст..53ГК);

-«організаційні форми підприємств» (ст.63 ГК).

При цьому проблематичним є те, що ні ЦК, ні ГК не надають визначення вказаним поняттям. Тобто незрозуміло, чи є вони тотожними чи ні за своєю правовою суттю.

Так, зі змісту ст..83 ЦК вбачається, що кодекс визначає організаційно-правову форму юр. особи за порядком участі її засновників в управлінні нею (товариство-учасники беруть участь в управлінні, установа – учасники не беруть участь в управлінні).

Зі змісту ст..63 ГК вбачається, що кодекс поділяє підприємства на види за формою власності та кількістю працюючих, а організаційні форми визначає за способом утворення та формуванням статутного фонду:

-один засновник – унітарне підприємство, статутний фонд не поділяється на частки;

-декілька засновників – корпоративне підприємство, статутний фонд поділяється на частки.

При цьому ГК передбачає у будь-яких організаційних формах участь засновника.

Таким чином, із проведеного аналізу вбачається, що за своєю правовою суттю поняття організаційно-правової форми за ЦК та поняття організаційної форми за ГК різняться, оскільки мають різний концептуальний підхід до даного питання.

Така ситуація з правової точки зору має бути проблематичною для: -врегулювання відносин, що виникають у сфері державної реєстрації суб»єктів господарювання ( ст..1 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців встановлює, що сфера дії цього закону поширюється на реєстрацію всіх юридичних осіб, незалежно від їх організаційно-правової форми. Але ч.2 ст.17 вказаного закону передбачає при реєстрації наявність відомостей про організаційно-правову форму юр.особи, тобто фактично передбачається пряма залежність від ст.83 та ст.89 ЦК.

-визначення законних меж перетворення юридичних осіб, оскільки згідно ч.1ст.108 ЦК під перетворенням юридичної особи розуміється зміна її організаційно-правової форми, але ГК не містить визначення поняття перетворення, а лише встановлює наслідки цієї процедури – припинення юр. особи із правонаступництвом.

Таким чином, вбачається, що для суб»єктів господарювання, які створені як юридичні особи за правилами ЦК, перетворення означає обов»язкову зміну організаційно-правової форми, а для суб»єктів господарювання, що створені за ГК, такого обмеження не встановлено, а перетворення означає шлях для припинення юр.особи та утворення нової (правонаступника), із правом утворення її в такій же організаційній формі, в якій існувала припинена юр.особа. З огляду на зазначене, виникає питання – як слід розуміти перетворення, тобто в яких межах воно має здійснюватися – чи виключно в межах зміни організаційно-правової форми, чи в розумінні ГК як реорганізація?

Особливо не врегульоване питання перетворення непідприємницьких товариств (за ЦК) у підприємницькі. Фактично за ЦК такі товариства залишаються в межах однієї організаційно-правової форми - товариство.