3.Основні сфери господарювання щодо яких здійснюється регуляторна політика.

Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності — це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення ухвалення економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави в діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та в спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Одним із пріорітетних напрямів реформування державного управління економікою визнано дерегулювання, під яким слід розуміти сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва. Найважливішим нормативно-правовим актом, який регламентує цей аспект діяльності держави, є Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р.

До системи органів виконавчої влади, які беруть участь у загальному управлінні господарською діяльністю (без урахування галузевої специфіки), відносять:

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України; Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва; Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики України; Державний комітет статистики України; Державну податкову адміністрацію України; Державну митну службу України; Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку України; Фонд державного майна України; Державну службу експортного контролю України. До інших органів держави, які безпосередньо впливають на господарську діяльність, належить Антимонопольний комітет України.

Регуляторні органи в межах своїх повноважень ухвалюють нормативно-правові акти, інші офіційні письмові документи, які встановлюють, змінюють чи скасовують норми права у сферах:

інвестиційних відносин,

цінової політики,

антимонопольно-конкурентного законодавства,

бюджетної політики,

податкової політики,

грошово-кредитної політики зовнішньоекономічної діяльності,

захисту прав споживачів,

зайнятості населення,

соціального захисту та забезпечення.

4.Відносини, що є сферою регулювання Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Предмет цивільного законодавства, закріплений у ст.1 ЦК України, вказує на регулювання цим кодексом особистих немайнових та майнових (цивільних) відносин, що ґрунтуються на рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників. При цьому суб»єктами ЦК є фізичні, юридичні особи та суб»єкти публічного права (держава, територіальні громади, іноземні держави та інші).

Предметом господарського законодавства є господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб»єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Слід зазначити, що Господарський кодекс обмежує коло учасників врегульованих ним відносин, виключає участь держави і фізичних осіб, називаючи його учасниками суб»єктів господарювання, споживачів, органи державної влади, що наділені господарською компетенцією та засновників суб»єктів господарювання.

Таким чином, як вбачається із наведених формулювань, предмети регулювання цивільного і господарського законодавства, визначені відповідними кодексами, істотно різняться.

Тоді в чому полягає проблематичність їх правозастосування? Проблема полягає в так званих «регулятивних точках перетину» обох кодексів.

Стаття 3 ГК надає визначення господарській діяльності та вказує на різновиди господарських відносин.

Частина 4 ст.3 ГК поділяє господарські відносини на:

-господарсько-виробничі,

-організаційно-господарські

-внутрішньогосподарські.

В даному питанні нас цікавить перший вид відносин – господарсько-виробничі, оскільки саме ці відносини виникають і функціонують на майновій основі. Так, ГК зазначає, що господарсько-виробничі відносини – майнові та інші відносини, що виникають між суб»єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Таким чином, маємо точку перетину предметного регулювання двох кодексів – майнові відносини, точніше їх різновид за ГК України – господарсько-майнові. Крім того, маємо спільну суб»єктність у цих відносинах.