32. Особливості виконання рішень третейських судів.

Правова природа третейського суду є приватною, але рішення породжують правові наслідки.

Третейський суд – це альтернативний державному спосіб вирішення правових конфліктів, який базується виключно на добровільних договірних засадах без втручання держави.

Оскільки держава визнає принцип невтручання в приватні справи, дозволяючи існувати третейським судам, то й рішення третейського суду визнається державою та може бути виконане примусово без його перевірки по суті.

Науковці пропонують розглядати виконання рішення третейського суду як правове явище в трьох аспектах:

а) як гарантію реального захисту порушених, оспорюваних чи невизнаних суб' єктивних прав, оскільки лише за умови повного, своєчасного та ефективного їх виконання ми можемо стверджувати про реальне забезпечення прав і свобод людини;

б) як окрему стадію третейського процесу, яка знаходиться в нерозривному поєднанні з процедурою самого вирішення спорів в третейському суді, а також логічно завершує цю процедуру;

в) як, інститут виконавчого законодавства.

На сьогоднішній день найбільш проблемним питанням третейського провадження є виконання третейських рішень.

Згідно ст..55 ЗУ «Про третейські суди» рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні.

Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.

Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.

Відповідно до ст..57 закону рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" .

Виконавчий документ, виданий на підставі рішення третейського суду, може бути пред'явлений до примусового виконання в строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження" – протягом одного року.

У випадку, якщо компетентний суд відмовляє у видачі виконавчого документа, ухвала компетентного суду про відмову у видачі виконавчого документа, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляції ухвала компетентного суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Після набрання законної сили ухвалою про відмову у видачі виконавчого документа спір між сторонами може бути вирішений компетентним судом у загальному порядку.

Таким чином, забезпечення примусового виконання рішень третейських судів знаходиться поза межами третейського розгляду спорів і є завданням компетентних судів та державної виконавчої служби.

Стаття 3 ЗУ «Про виконавче провадження» визначає перелік виконавчих документів, що підлягають виконанню: Примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду;

Проблематика існуючого порядку виконання третейських рішень полягає в тому, що особа, на користь якої винесено рішення третейським судом та яка має відповідне рішення, яке не виконане добровільно боржником, змушена повторно звертатися за захистом своїх інтересів до компетентного суду з метою отримання виконавчого документу.