- •Питання з курсу «Актуальні проблеми господарського законодавства»
- •1.Поняття та основні ознаки господарського законодавства. Принцип на якому господарське законодавство поєднується із комерційним правом інших країн.
- •2. Класифікація нормативно-правових актів господарського законодавства за юридичною силою та за змістом.
- •3.Основні сфери господарювання щодо яких здійснюється регуляторна політика.
- •4.Відносини, що є сферою регулювання Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
- •5.Основна проблематика правозастосування Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України
- •6.Співвідношення норм цку та гку в частині регулювання господарських відносин.
- •8. Порядок регулювання Цивільним та Господарським Кодексами України питання щодо форм юридичних осіб які здійснюють господарську діяльність.
- •9. Поясність основну суперечність поняття перетворення юридичної особи за цку та гку.
- •10. Законодавча термінологія України стосовно розуміння іноземної юридичної особи.
- •Види іноземних юридичних осіб які відповідно до діючого законодавства України можуть господарювати в Україні, відмінність їх правового статусу.
- •12. Поняття та зміст цивільної правоздатності юридичної особи.
- •13. Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб в цивільному та господарському законодавстві
- •14. Юридичні колізії в господарському законодавстві та правила їх подолання.
- •15. Нормативно-правовий акт господарського законодавства. Порядок набрання ними чинності та способи припинення їх дії.
- •16. Порядок визначення строку і терміну в господарському законодавстві.
- •17. Порівняльна характеристика суб’єктів господарських та цивільних відносин.
- •18. Поняття позовної давності. Межі диспозитивності позовної давності. Наслідки спливу строку позовної давності.
- •19. Позовна давність в господарському законодавстві, порядок її застосування. Межі імперативності та диспозитивності позовної давності.
- •20.Правило, за яким м необхідно розглядати суперечності щодо застосування строків, встановлених в цку та гку.
- •22.Функція процентів в господарському законодавстві. Порядок застосування облікової ставки нбу.
- •23. Поняття акціонерного товариства та правовий аналіз їх типів.
- •24. Приватне розміщення акцій акціонерних товариств. Заочні збори акціонерів.
- •26. Ознаки, за якими визначається статус дочірнього підприємства та неоднозначність його визначення.
- •27. Правовий аналіз поняття корпоративного підприємства за гку та поняття корпоративного підприємства в розумінні зу «Про холдингові компанії»
- •28. Види залежності за цку та гку, проблемні питання щодо їх виникнення.
- •29. Поняття цивільно-правового та господарського договорів, їх співвідношення.
- •30. Договір комерційної концесії (франчайзингу) та його види. Проблемні питання правового регулювання договору франчайзингу.
- •31. Мораторій у справі про банкрутство. Проблемні питання щодо його застосування.
- •32. Особливості виконання рішень третейських судів.
- •33. Поняття правового захисту, способи та форми його здійснення.
- •34. Поняття самозахисту в господарському законодавстві та його ознаки.
- •35. Судові рішення в системі господарського законодавства.
- •36. Поняття неустойки, особливості нарахування пені, встановлені законодавством.
- •37. Система нормативно-правових документів, що регулюють порядок набрання чинності нормативно-правових актів господарського законодавства.
- •38. Види відповідальності учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання.
- •39. Характеристика органів державної регуляторної політики в Україні
- •40. Способи захисту порушених прав та законних інтересів суб»єктів господарювання при вирішенні господарських спорів.
- •Питання з курсу «Правове регулювання неплатоспроможності та банкрутства»
- •1. Загальна характеристика інституту банкрутства.
- •2. Процедура розпорядження майном боржника :
- •3. Особливості банкрутства відсутнього боржника - передбачені ст. 52 Закону.
- •4. Заходи запобігання банкрутству боржника та види позасудових процедур.
- •5. Повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії, передбачені ст. 25 Закону, а саме:
- •6. Ознаки неплатоспроможності (банкрутства):
- •7. Особливості банкрутства фермерських господарств передбачені ст. Закону . До них відносяться:
- •8. Державний орган з питань банкрутства та його повноваження:
- •9. Строки неплатоспроможності у законодавстві про банкрутство залежать від різних чинників:
- •10. Особливості банкрутства місто утворюючих підприємств. Передбачені ст. 42 Закону.
- •11. Оцінка майна боржника регулюється ст. 29 Закону
- •13. Процедура санації, як захід щодо відновлення платоспроможності боржника регулюється ст. Ст.17,18,19,20,21 Закону.
- •13. Наслідки визнання боржника банкрутом передбачені у ст. 23 Закону.
- •15. Кредитори у справі про банкрутство.
- •Коло учасників у справі про банкрутство це:
- •18. Види кредиторів:
- •19. Ліквідатор у справі про банкрутство .
- •20. Припинення провадження у справі про банкрутство регламентується ст. 40 Закону.
- •21. Поняття грошових зобов'язань
- •22. Попереднє засідання господарського суду у справі про банкрутство ст. 15 Закону.
- •23. Черговість задоволення вимог кредиторів регулюється ст.31 Закону і передбачає шість черг.
- •24. Мораторій на задоволення вимог кредиторів, (ст. 12 Закону) вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.
- •25. Звільнення працівників боржника регулюються ст. 33 Закону
- •26. Принципи відносин неплатоспроможності.
- •28. Джерела дисципліни «Правове регулювання неплатоспроможності та банкрутства»:
- •29. Підготовче засідання господарського суду (ст. 11 Закону) проводиться не пізніше ніж на зо день від порушення справи.
- •30. Поняття ліквідаційної маси (ст. 26 Закону)
- •31. Особливості банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів (ст.46 Закону).
- •34. Судові процедури, що застосовуються до боржника
- •35. Заява про порушення справи про банкрутство ст.7 Закону
- •36. План санації (ст. 18 Закону)
- •37. Забезпечення вимог кредиторів здійснюється наступним чином:
- •38. Комітет кредиторів та його повноваження у справі про банкрутство
- •1. Місце правового регулювання біржової діяльності в системі права України
- •2. Етапи розвитку правового регулювання біржової діяльності в Україні:
- •3. Правове регулювання біржової діяльності на сучасному етапі.
- •4. Поняття, зміст і принципи регулювання біржової діяльності
- •Державне регулювання біржової діяльності
- •6. Саморегулівні організації: поняття, функції, повноваження, правове регулювання
- •8. Основні функції та завдання державних органів у сфері регулювання біржової діяльності в Україні.
- •9. Особливості правового регулювання діяльності товарних бірж за
- •Правове регулювання діяльності фондових та валютних бірж- зарубіжний досвід
- •11. Особливості діяльності бірж праці за кордоном
- •12. Історія зародження і становлення біржового ринку.
- •13. Функції біржових інститутів
- •14. Видова характеристика бірж
- •15.Організація біржового управління.
- •16. Відмінність громадської та стаціонарної структури управління бірж
- •17. Учасники біржових торгів
- •18. Типові правила біржової торгівлі, їх зміст та значення
- •19.Поняття й ознаки біржових угод
- •20. Порядок укладання біржових угод
- •21. Реєстрація, оформлення та розірвання біржових угод
- •22. Забезпечення виконання біржових угод
- •23. Загальна характеристика нормативно-правових актів, що регулюють біржову діяльність в Україні.
- •24. Правовий статус та функції товарної біржі
- •Поняття фондового ринку та фондової біржі
- •26. Класифікація, принципи і функції фондового ринку
- •Учасники фондового ринку
- •Правові основи створення та діяльності фондової біржі, права членів біржі.
- •Статут, вимоги, організація торгівлі та правила фондової біржі
- •Функціонування фондового ринку та його регулювання в Україні.
- •31 . Класифікаційна характеристика цінних паперів.
- •Процедура лістингу її правове регулювання.
- •33. Котирування цінних паперів.
- •Поняття валюти та валютних цінностей
- •35. Функції валютного ринку.
- •36. Суб'єкти валютного ринку
- •37. Поняття та методи валютного регулювання та валютного контролю
- •38. Розвиток та становлення бірж праці в Україні
- •39. Державна реєстрація фондової біржі, її правове регулювання.
- •40. Юридична відповідальність за правопорушення у сфері біржової діяльності
19. Позовна давність в господарському законодавстві, порядок її застосування. Межі імперативності та диспозитивності позовної давності.
Наділяючи суб'єктів цивільних правовідносин певними правами та обов'язками, законодавець водночас піклується і про охорону цих прав і обов'язків.
Проте, державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.
Час надає право одному, водночас позбавляючи прав іншого.
ЦК обмежує право на захист порушених прав у господарських відносинах строком позовної давності.
Позовна давність (ст..256 ЦК) — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Наслідки спливу позовної давності:
(ч.2 ст..267 ЦК) Хоча визначення позовної давності достатньо категоричне, воно не виключає можливості звернення підприємства до суду для захисту свого права і після закінчення строку позовної давності
(ч.3 ст.267 ЦК) Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Інакше кажучи, якщо сторона не заявить про те, що строк позовної давності сплинув, суд може винести рішення на користь кредитора.
Межі диспозитивності:
До набрання чинності ЦК 2003 р. діяло імперативне правило, за яким сторони не вправі були змінювати тривалість встановлених законом строків позовної давності.
На даний момент ст..259 ЦК надає можливості сторонам цивільних правовідносин збільшувати строк позовної давності і при цьому меж в сторону збільшення не встановлює. Однак таке збільшення має відбуватися шляхом укладення сторонами договору, який повинен мати письмову форму ( але наслідком недодержання такої форми є лише обмеження доказів, як це встановлено ст..218 ЦК, а не недійсність такої угоди).
Але, ГК , як спеціальний закон для господарських договорів, ст..223 ГК передбачає лише застосування загального та скорочених строків позовної давності. Мови про договірні строки в ГК не йдеться.
При суміщенні двох норм (ст. 259 ЦК та ст..223 ГК) виникають два питання:
Чи дійсно ГК забороняє застосування договірних строків позовної давності?
До яких саме договорів відноситься така заборона?
ГК обмежує застосування договірних строків позовної давності лише в частині застосування санкцій. Тобто в інших ситуаціях застосування договірних строків позовної давності не буде суперечливим.
Між тим, ВГС України , в Інформаційному листі від 07.04.2008 р. № 01-8/211 Практика застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України, п.28, вказує на ст..223, як на загальне правило ГК щодо строків застосування позовної давності стосовно всіх спірних відносин.
Таким чином, дане питання на сьогодні конкретно не з»ясоване, будемо чекати чергових роз»яснень ВГСУ або ВСУ. До настання ясного розуміння з цього питання, доцільніше подовжувати строки позовної давності шляхом застосування ч.1 ст.264 ЦК (переривання перебігу позовної давності шляхом вчинення дій по визнанню зобов»язання).
20.Правило, за яким м необхідно розглядати суперечності щодо застосування строків, встановлених в цку та гку.
Для регулювання цивільних та господарських відносин використовують певні проміжки часу, які називають строками та термінами ( ст.251 ЦК.)
ЦК 2003 року вперше відокремив поняття строку та терміну, надавши їм різного нормативного визначення.
Під строком у цивільному праві визнається певний період у часі (визначається роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами), із закінченням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном визнається певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Перебіг строків починається із наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов»язано його початок.
Строки визначаються роками, місяцями, тижнями, днями. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії , днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Застосування правил ЦК та ГК про строки та позовну давність в практиці на сьогодні ускладнюється тим, що:
значно збільшився обсяг нормативного матеріалу, що стосується строків та позовної давності
у відповідних випадках є необхідність у вирішенні питань про те, положення ЦК чи ГК підлягають застосуванню.
Отже, юристам, при вирішенні питань щодо встановлення або застосування строків чи термінів необхідно в першу чергу досліджувати законодавчі акти, які пов»язані із регулюванням того чи іншого предмету на предмет наявності в них спеціальних строків.
Застосування положень ЦК та ГК :
за загальним правилом, оскільки ЦК являється основним актом цив. закон-ва (ст..4 ЦК), переважному застосуванню, за наявності суперечностей між ЦК та ГК, підлягають правові норми, сформульовані у ЦК.
Лише у тих випадках, коли ГК встановлюються певні особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, які деталізують права чи обов»язки учасників цих правовідносин, підлягають застосуванню положення ГК.
Простіше кажучи, для договорів, де одна із сторін фіз. особа, а інша юр. особа, переважно застосовуються норми ЦК, а щодо господарських договорів, то норми ЦК будуть застосовуватися тільки із врахуванням особливостей ГК (для таких договорів ЦК буде діяти в частині, що не врегульована ГК, у співвідношенні - загальна та спеціальна норми ).
Це правило стосується і положень про строки та позовну давність. Як основний акт цивільного законодавства ЦК формулює загальні положення
про строки, яких не містить в собі ГК, але при цьому не можна виключати спеціальних положень, що містять ГК та інші акти спеціального законодавства (Кодекс торговельного мореплавства).
21.Правова сутність поняття зобов»язання за ЦКУ та ГКУ. Непослідовність цивільного законодавства у розумінні поняття зобов»язання та зобов»язальних правовідносин.
Сфера, в якій на сучасному етапі застосовується термін зобов»язання значно розширилася, вона виходить за межі цивільно-правових відносин, оскільки на сьогодні термін «зобов»язання» вживається і в інших галузях законодавства. Так, наприклад, цей термін застосовується в трудовому законодавстві, значно поширився він і в податковому законодавстві, що привело до виникнення проблем правозастосування. За таких умов виникає потреба в класифікації зобов»язань, як міжгалузевого (загальноправового) поняття на види за критерієм галузі права, норми якої поширюються на відповідні зобов»язання.
В цивільному та господарському законодавстві в поняття зобов»язання вкладається одностороння спрямованість.
Як ст..509 ЦКУ, так і ст..173 ГКУ визначають зобов»язання як односторонній правовий зв»язок між двома суб»єктами; на одну сторону зобов»язання покладається обов»язок вчинити певні дії (утриматися від вчинення дій), а другій стороні зобов»язання надається право, що кореспондує обов»язку першої. Із цього вбачається, що зобов»язання являють собою окремий вид цивільних правовідносин. Як і інші правовідносини, зобов»язальні включають в себе такі елементи, як суб»єкт, об»єкт та предмет.
Таким чином, в абсолютному розумінні зобов»язання – це завжди односторонній юридичний зв»язок. Одна сторона має виключно право, а інша – обов»язок.
Реально, на практиці, на підставі двосторонніх договорів виникають зобов»язальні правовідносини, коли кожна сторона зобов»язання вважається кредитором у тому, що вона має право вимагати від іншої сторони і одночасно боржником – у тому , що вона зобов»язана вчинити на користь іншої сторони.
Законодавство широко використовує поняття зобов»язання. Неправильне його розуміння веде до помилок при правозастосуванні. Коли йдеться про припинення зобов»язання, то необхідно чітко розуміти яке ж юридичне явище перестає існувати за відповідних умов.
Проблема застосування поняття зобов»язання ускладнюється тим, що непослідовне розуміння категорії зобов»язання увійшло до законодавства.
Так, ст..509 ЦКУ визначає зміст зобов»язання, і , як вже вказувалося, це є односторонній зв»язок із управненою стороною. Але вже в ч.3 ст.510 ЦКУ законодавець змінює зміст зобов»язання, викладає розуміння зобов»язання, як комплексу прав та обов»язків сторін, тобто як зобов»язальних правовідносин, що виникають на підставі договору чи на інших підставах(підстави виникнення зобов»язань ст..11 ЦКУ).
Ст. 509 ЦКУ передбачає, що в зобов»язанні завжди є тільки дві сторони ( не більше і не менше), воно не може бути трьох- чи багатостороннім.
Такими можуть бути лише зобов»язальні правовідносини або цивільно-правові угоди.
У зв»язку із наявністю суперечностей між ст..509 та ст..510 ЦКУ у розумінні категорії зобов»язання, при тлумаченні положень ЦК, в яких вживається термін «зобов»язання», переважно цей термін слід розуміти як він визначається в ст..509 ЦКУ, яка є спеціальною, але не виключається застосування в контексті ЦКУ терміну зобов»язання в розумінні зобов»язальних правовідносин, що включає в себе два і більше зобов»язань.