2.2 Суб’єкт і суб’єктивна складу злочину

В юридичній літературі суб’єктивна сторона складу злочину і, зокрема, передбаченого ст. 238 КК України, визначається як психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння та його наслідків із певною формою вини, мотивом і метою [37, C. 115]. Таким чином, як слушно зазначають В.К. Матвійчук і С.А. Тарарухін, однією й тією ж самою формулою психічного ставлення позначається і частина, і ціле – суб’єктивна сторона й вина [21, C. 5]. Іноді щодо суб’єктивної сторони вказується дещо інакше, що це є психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та до його наслідків, яке характеризується виною, мотивом і метою злочину [36, C. 161].

Не претендуючи на остаточне вирішення проблем суб’єктивної сторони як кримінально-правового інституту і маючи на увазі обмеження за обсягом роботи, ми вважаємо, що потрібно взяти все істотне з цих визначень і використати в дослідженні суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 111 ККУ.

З суб’єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом. Конкретні мотиви і мета не є обов’язковими ознаками державної зради і можуть бути різними.

Суб’єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку. При цьому громадянином України вважається особа, яка набула громадянства України у порядку, передбаченому законами України і міжнародними договорами України [21].

Якщо під час провадження у справі буде встановлено, що особа, яка обвинувачується державній зраді, має, крім українського, ще й громадянство іншої держави, слід виходити и із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її з числа громадян України. Тому вчинені нею шпигунські дії слід кваліфікувати за ст. 114, а діяння, вчинені нею в інших формах із числа передбачених ст. 111, – за відповідними іншими статтями особливої частини КК, якщо фактично вчинене містить склад іншого злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених статтями 111 і 114, діяння може бути кваліфіковане лише у разі, якщо шпигунські дії протягом певного періоду особа вчинювала, будучи громадянином України, а протягом іншого періоду – будучи іноземцем [23, С. 221].

Факт виїзду громадянина України з України навіть для постійного проживання в іншій країні ще не виключає його із сфери відносин з українською державою. Тому, наприклад, передача такою особою представникам іноземної держави відомостей, що становлять державну таємницю, кваліфікується за ст. 111.

Питання про притягнення до відповідальності за статтями 27 і 111 як організаторів, підбурювачів чи пособників державної зради представників іноземної держави чи іноземної організації звичайно постає тільки у тому випадку, коли законодавство України і міжнародні договори не виключають можливості їх підсудності у кримінальних справах судам України у зв’язку з дипломатичною недоторканністю або іншими підставами.

Якщо зраджує державі службова особа, використовуючи при цьому владу чи службове становище, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 111 і 364 (423), а якщо вона це робить за хабар, то додатково і за ст. 368.

Суб’єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу. Кримінальне право проблемі вини приділяє особливу увагу, оскільки найменше відхилення від принципу винної відповідальності призводить до порушення законності, притягнення до кримінальної відповідальності невинного.

Г. С Фільдштейн, висловлюючи думки з цього приводу, наголошував, що “вчення про винність і його більша або менша глибина є як би барометр кримінального права” – Недостатня увага до аналізу суб’єктивної сторони складу злочину автоматично призводить до помилкового визначення виду та форми вини, що становить від 20 до 50% всіх суддівських помилок [38, C. 109].

В. Д. Спасович, ототожнюючи провину з суб’єктивною стороною злочину, вказував на значні труднощі у її вивченні, оскільки “1) ... наглядові засоби вельми недостатні і вирок наш про те, що відбувалося в душі злочинця, перш ніж він почав вчинення злочину, заснований буде завжди на одних тільки припущеннях більш-менш ймовірних; 2) тому що в житті немає крутих переходів від невинності до вини і між різними ступенями провини; …явища життя не вміщаються в придуманих наукою формах і рамках. І Далі: “... У суб’єктивній стороні злочину або у вині ми можемо розрізняти два головних відтінки: необережність і умисел” [38, C. 114].

При вчиненні державної зради під прямим умислом розуміється те, що при вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього. Слова “на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України” визначають об’єктивну спрямованість дій винного і не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111. Проте фактичне спричинення діями винного такої шкоди створює підстави для додаткової кваліфікації його діяння за іншою статтею КК (наприклад, за ст. 112) [20, С. 10].

Окремої уваги потребує встановлення мети вчинення відповідних дій при державній зраді. Мотив є важливими компонентами вольової сфери психіки, мета та емоційний стан виступають рушійними силами людської поведінки. Вони значною мірою визначають вольову сферу людської поведінки і тому підлягають вивченню в кожному конкретному випадку вчинення злочину [19, C. 14]. У визначеннях форм вини (статті 24 та 25 КК) немає вказівок на місце і роль цих характеристик. Однак при конструюванні деяких злочинів законодавець, враховуючи особливе їх значення, вводить відповідні характеристики мотиву, мети та емоційного стану до конструкції складу злочину, внаслідок чого вони набувають обов’язкового характеру для визначення факту наявності вини. При вчиненні державної зради злочину у першій та другій його формах мета вчинення відповідних дій має враховуватися для правильної кваліфікації [23, С. 211].

Наприклад, такі дії, передбачені статтями 427,429, 431, 430, як здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю, вчинені з метою сприяння ворогові, добровільна участь військовополоненого у роботах, які мають воєнне значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні, а так само насильство над іншим військовополоненим чи жорстоке поводження з ним з метою припинити таку, що провадилась останнім у таборі, діяльність, спрямовану на шкоду ворогові, мають кваліфікуватися за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як надання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, а добровільна здача в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога – як готування до злочину, передбаченого ст. 111. Розголошення громадянином України державної таємниці (ст. 328) з метою у такий спосіб передати її іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам треба кваліфікувати як державну зраду у формі шпигунства.

Мотивами державної зради можуть бути користь, помста, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання в іншій країні тощо [23, С. 211].

Підсумовуючи даний розділ, необхідно зазначити, що державна зрада, як і будь-який інший злочин чи вольовий акт, являє собою єдність його зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) властивостей і ознак. Об’єктом розглянутого злочину є національна безпека України, а з об’єктивної сторони державна зрада може виявитися у переході на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту; шпигунстві; наданні іноземній державі, організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Суб’єктом державної зради є громадянин України, який досяг 16-річного віку, а з суб’єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом. Конкретні мотиви і мета не є обов’язковими ознаками даного злочину.