Тема 10. Туристичне обслуговування: контроль, облік та розрахунки

10.1. Облік та контроль туристичного обслуговування.

10.2. Види та форми розрахунків за туробслуговування.

10.3. Взаємозалік та бартерні відносини в туризмі.

10.4. Оформлення повернення коштів за невикористане обслуговування.

10.1. Облік та контроль туристичного обслуговування

З 01.01.2011 р. діяльність більшості підприємств, що займаються туристичною діяльністю, підпадає під правила оподаткування, визначені ПКУ.

Суб'єкти господарювання незалежно від організаційно-правових форм та форм власності, які провадять туроператорську діяльність, зобов’язані отримати відповідну ліцензію (ст. 17 Закону № 324), а також повинні дотримуватися Ліцензійних умов провадження туроператорської та турагентської діяльності, затверджених наказом від 11.09.2007 р. № 111/55.

Відповідно до постанови КМУ від 14.11.2000 р. № 1698 (у редакції постанови КМУ від 27.07.2011 р. № 798), яка діє у новій редакції з 06.08.2011 р., внесено зміни до переліку органів ліцензування. Отже, органом ліцензування на даний момент визначено Держтуризмкурорт, який здійснює ліцензування тільки туроператорської діяльності.

Також згідно з Указом Президента України від 09.12.2010 р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (зі змінами та доповненнями) створено Державне агентство України з туризму та курортів.

Державне агентство України з туризму та курортів є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України – Міністра інфраструктури України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері туризму та курортів та відповідно до Положення про Державне агентство України з туризму та курортів, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 р. № 444/2011:

– видає ліцензії на право здійснення туроператорської діяльності;

– здійснює контроль за додержанням ліцензійних умов провадження туроператорської діяльності;

– видає свідоцтва про присвоєння об'єктам туристичної інфраструктури (готелям, іншим об'єктам, призначеним для надання послуг з розміщення, установам харчування, курортним установам тощо) відповідної категорії;

– видає дозволи на право здійснення туристичного супроводу;

– формує та веде Державний реєстр суб'єктів туристичної діяльності;

– забезпечує розвиток в'їзного та внутрішнього туризму та курортів;

– організовує та виконує роботи із стандартизації та сертифікації туристичних послуг;

– здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.

Собівартість турпослуг. Згідно з п. 138.8 ПКУ собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

– прямих матеріальних витрат;

– прямих витрат на оплату праці;

– амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

– загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

– вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

– інших прямих витрат.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (пп. 138.8.1 ПКУ).

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (пп. 138.8.2 ПКУ).

До складу загальновиробничих витрат включаються (пп. 138.8.5 ПКУ):

– витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені ст. 143 ПКУ; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абз. 2 і 3 п. 142.2 ПКУ, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

– амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

– амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

– витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

– витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи, визначені ст. 143 ПКУ, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, придбаних комплектувальних виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій);

– витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень;

– витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; внески на соціальні заходи, визначені ст. 143 ПКУ; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абз. 2 і 3 п. 142.2 ПКУ, робітників та працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

– витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства;

– суми витрат, пов'язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу, встановленим вимогам відповідно до Закону України «Про підтвердження відповідності»;

– суми витрат, пов'язаних з розвідкою/дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, понесених з моменту зарахування таких свердловин до експлуатаційного фонду, а також інших витрат, пов'язаних з придбанням/виготовленням основних засобів, які підлягають амортизації згідно із ст. 148 ПКУ);

– інші загальновиробничі витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів із складів до цехів і готової продукції на склади); нестачі незавершеного виробництва, нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах у межах норм природного убутку згідно із затвердженими центральними органами виконавчої влади та погодженими Мінфіном нормативами.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені ст. 143 ПКУ, плата за оренду земельних і майнових паїв (п. 138.9 ПКУ).

Загальновиробничі витрати включаються до собівартості послуг завдяки змінам, внесеним Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ, – з 01.08.2011 р.

Орієнтуючись на норми ПКУ, підприємство до собівартості виготовлених (створених) та наданих послуг включає конкретні прямі витрати, пов’язані з послугами виїзного туризму.

Створюючи туристичний продукт, підприємство включає в нього комплекс туристичних послуг (поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізуються або пропонуються для реалізації за визначеною ціною), складає відповідну калькуляцію. До складу туристичного продукту входять послуги перевезення, послуги розміщення туриста в готелях та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (наприклад, послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції та ін.).

Відповідно, витрати туроператора, що включаються до податкової собівартості, складаються з :

– витрат на оплату праці кваліфікованих працівників з освітою та стажем роботи в галузі туризму та нарахувань на зарплату;

– загальновиробничих витрат (послуги оренди офісу, витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші – якщо витрати пов’язані із створенням продукту);

– амортизації основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з наданням послуг;

– витрат на придбання послуг, прямо пов'язаних з наданням послуг виїзного туризму (послуги постачальників – готелів, перевізників, витрати на оформлення страхового полісу та ін.);

– інших прямих витрат (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції та ін.).

Слід звернути увагу, що витрати з оплати праці адміністративного персоналу, на оренду приміщення, в якому знаходиться такий персонал, витрати на телефонні розмови та ін. відносяться до адміністративних витрат підприємства.

Підприємству необхідно обережно формувати склад адміністративних втрат для податкових цілей відповідно до пп. 138.10.2 ПКУ. Адміністративні витрати відображаються у Додатку АВ та рядку 06.2 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом ДПАУ від 28.02.2011 р. № 114.

Здебільшого принципи їх класифікації збігаються з бухгалтерськими, наведеними в п. 18 П(С)БО 16 «Витрати». Для складання Декларації підприємство може використовувати бухгалтерський рахунок 92 «Адміністративні витрати», але необхідно звернути увагу на те, що не всі витрати у бухгалтерському обліку мають бути включені у податковий облік (витрати обмежено чи взагалі заборонені), наприклад послуги, отримані від платника єдиного податку, та інші. Тобто необхідно прискіпливо переглянути склад витрат, віднесених на рахунок 92 «Адміністративні витрати».

В податковому та бухгалтерському обліку адміністративні витрати – це загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством. Але є й відмінності. Наприклад, витрати на Інтернет-послуги, що широко використовуються для загальногосподарських потреб, у бухгалтерському обліку потрапляють до складу адміністративних витрат. А в податковому обліку їх місце в інших операційних витратах згідно з пп. «в» пп. 138.10.4 ПКУ. Тому їх показують у рядку 06.5.40 Додатка ІВ.

Також є ще один вид витрат, які зазвичай визнавали адміністративними витратами у бухгалтерському обліку, – нарахування податків та зборів. Відповідно до пп. «в» пп. 138.10.4 ПКУ це не адміністративні витрати, а інші операційні витрати, які показують у рядку 06.5.13 Додатка ІВ.

До наказу про облікову політику підприємствам, що займаються туристичною діяльністю, необхідно включити розділ «Податковий облік», в якому прописати особливості обліку підприємства та обов’язково включити до нього пункт «Калькуляція собівартості» з переліком статей калькуляції конкретної послуги. Наявність такого документа слугуватиме додатковим аргументом при податковій перевірці платника податків.

Податковий облік. Що стосується відображення в податковому обліку операцій, пов’язаних з оплатою в іноземній валюті, то підприємству необхідно враховувати правила, встановлені п. 135.2 та 138.2 ПКУ, а саме: доходи чи витрати підприємства визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів чи здійснення витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку. Суми попередньої оплати (авансу), отримані від покупців в рахунок оплати вартості товарів (виконаних робіт, наданих послуг) або сплачені продавцям, на підставі пп. 136.1.1 та пп. 139.1.3 ПКУ не включаються до складу доходів чи витрат звітного періоду. У такому ж порядку підприємство визначає доходи та витрати, виражені в іноземній валюті.

Оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті визначено п. 153.1 ПКУ.

Згідно з пп. 153.1.1 ПКУ доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів згідно з цим розділом, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання.

Згідно з п.153.1.2 ПКУ витрати, здійснені (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з придбанням у звітному податковому періоді товарів, робіт, послуг, у встановленому порядку включаються до витрат такого звітного податкового періоду шляхом перерахування в національну валюту тієї частини їх вартості, що не була раніше оплачена, за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату здійснення операції з такого придбання, а в частині раніше проведеної оплати – за таким курсом, що діяв на дату здійснення оплати.

Визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку (пп. 153.1.3 ПКУ).

При цьому прибуток (додатне значення курсових різниць) враховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) – у складі витрат.

Також у разі придбання іноземної валюти до складу, відповідно, витрат або доходів звітного періоду включається додатна або від'ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти.

Термін «балансова вартість іноземної валюти» означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату звітного балансу.

Термін «вартість іноземної валюти на дату здійснення операції» означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату здійснення операції.

Слід зазначити, що оновлений Законом № 3609-VІ пп. 153.1.2 ПКУ діє з 01.04.2011 р. (тобто зміни запроваджені «заднім» числом). Відповідно до змін витрати в податковому обліку будуть відображатися аналогічно бухгалтерському обліку (П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів»).

Підприємству при визнанні сплачених авансом інвалютних витрат слід брати курс НБУ на дату здійснення розрахунків.

У разі коли постачальникам сплачують інвалютні кошти після фактичного придбання (отримання) послуг, необхідно застосовувати курс НБУ на дату такого придбання (у подальшому виникають курсові різниці за кредиторською заборгованістю на дату здійснення розрахунків або на дату балансу).

При частковій передоплаті послуг витрати визнають за курсом НБУ на дату передоплати (при здійсненні передоплати декілька разів витрати визнають кожний раз, виходячи з курсу на відповідну дату), а щодо витрат на ту частину послуг, яку сплачують після їх придбання (отримання), необхідно застосовувати курсу НБУ на дату такого придбання (у подальшому виникають курсові різниці за кредиторською заборгованістю (несплаченою частиною) на дату здійснення розрахунків або на дату балансу).

Підприємству необхідно враховувати, що відповідно до п. 1 постанови Правління НБУ «Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями» від 30.12.2003 р. № 597 (далі – Постанова № 597) підставою для переказування уповноваженими банками та іншими фінансовими установами коштів у національній та іноземній валюті на рахунок нерезидентів за дорученням резидентів – суб'єктів підприємницької діяльності щодо оплати робіт, послуг, прав інтелектуальної власності вважаються такі документи:

• договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який має силу договору;

• документи, які свідчать про фактично надані послуги, виконані роботи чи передані права інтелектуальної власності.

Згідно з п. 7 Постанови № 597 копії документів, що є підставою для переказу коштів нерезидентам, залишаються в банку на зберіганні. При цьому документи, складені іноземною мовою, мають бути перекладені українською мовою (переклад засвідчується особою, яка має офіційний дозвіл на здійснення перекладів) і нотаріально засвідчені в Україні. Не перекладаються документи, складені російською мовою, а також ті, текст яких викладено іноземною мовою з одночасним його викладенням українською (російською) мовою.

Згідно із ст. 20 Закону № 324 за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт).

До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання.

Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до закону. Договір на туристичне обслуговування може укладатися шляхом видачі ваучера.

Крім того, ст. 20 Закону № 324 передбачено, що права та обов’язки, відповідальність сторін та інші умови між туроператором та турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними, а також Законом № 324. На практиці туроператори іноді укладають так звані «прямі договори», тобто договори купівлі-продажу, за якими туристичний продукт виступає предметом договору і на який за договором право власності переходить від туроператора до турагента, після чого реалізується туристам. Правомірність укладення такого договору базується на нормах ч. 3 ст. 6 ЦКУ, згідно з якою сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, якщо це прямо не заборонено такими актами та не випливає з їх змісту або суті відносин між сторонами. Туроператор також укладає прямі договори з постачальником послуг з розміщення, транспортування, екскурсійного обслуговування та ін. У даному випадку важливим є оформлення документів на придбані послуги. Адже відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦКУ результат послуг не набуває матеріальної форми. Послуга споживається під час надання. Туроператор матиме підстави вважати послугу нерезидента придбаною, тільки тоді, коли вона вже фактично спожита туристом. При співпраці туроператора з іноземними постачальниками послуг документи можуть складатися за правилами країн нерезидента іноземною мовою.

Отже, підприємству необхідно прописати прийнятні для себе умови у договорі стосовно документів, потурбуватися про своєчасне їх отримання від нерезидентів, а також зробити переклад (у разі необхідності, тобто коли вони не містять тексту українською або російською мовами).

Приклад

Туроператор не є платником ПДВ. Дохід туроператора від наданих туристичних послуг – 33000 грн. Витрати на придбання послуг нерезидентів (без поділу на окремі види послуг) – 3000 дол. США. Інші витрати підприємства, прямо пов’язані з туристичною послугою (складова собівартості), – 2000 грн.  16.09.2011 р. перераховано гривні для придбання валюти – 24800 грн.  Цього ж дня банк придбав валюту за комерційним курсом 8,05 грн./дол. США, курс НБУ на цю дату – 8,00 грн./дол. США. Комісія банку за здійснення купівлі валюти (умовна сума) – 450 грн.  17.09.2011 р. нерезиденту перераховано аванс в сумі 2000 дол. США, курс НБУ – 8,10 грн./дол. США.  20.09.2011 р. на дату отримання послуг підписано акт про їх надання, курс НБУ – 8,20 грн./дол. США.  25.09.2011 р. проведено остаточний розрахунок з нерезидентом (1000 дол. США), курс НБУ – 8,15 грн./дол. США. № з/п Дата Зміст операції Бухгалтерський облік Сума Податковий облік Дт Кт Доходи Витрати 1 15.09.11 Перераховано банку гривні для придбання 3000 дол. США 333 311 24800 грн.     2 16.09.11 Зараховано на інвалютний рахунок підприємства  (3000 дол. США х 8,00 грн./дол. США) 312 333 3000 дол. 24000 грн.     3 16.09.11 Віднесено до складу витрат різницю між курсом НБУ та комерційним курсом 949 333 150 грн.     4 16.09.11 Списано з рахунку комісію банку 685 333 450 грн.     5 16.09.11 Віднесено на витрати підприємства комісію банку 92 685 450 грн.   450 6 16.09.11 Зараховано на поточний рахунок підприємства у національній валюті залишок невикористаної суми  (24800 - 24150 - 450) 311 333 200 грн.     7 17.09.11 Перераховано нерезиденту часткову оплату (аванс) за послуги  (2000 дол. США х 8,10 грн./дол. США) 371 312 2000 дол. 16200 грн.     8 17.09.11 Відображено курсову різницю при зміні курсу на дату оплати  (2000 дол. США х (8,10 грн./дол. США - 8,00 грн./дол. США)) 312 714 200 грн. 200   9 20.09.11 Визнано витрати за виконаними нерезидентом послугами згідно з актом  (2000 дол. США х 8,10 грн./дол. США + 1000 дол. США х 8,20 грн./дол. США) 23 632 24400 грн.     10 20.09.11 Визнано витрати згідно з актами за виконаними іншими послугами, прямо пов’язаними з туристичною послугою 23 631 2000 грн.     11 20.09.11 Проведено залік заборгованостей 371 632 2000 дол. 16200 грн.     12 25.09.11 Проведено остаточний розрахунок з нерезидентом за послуги  (1000 дол. США х 8,15 грн./дол. США) 632 312 1000 дол. 8150 грн.     13 25.09.11 Відображено курсові різниці на дату остаточних розрахунків (кредиторська заборгованість)  (1000 дол. США х (8,20 грн./дол. США - 8,15 грн./дол. США)) 632 714 50 грн. 50   14 25.09.11 Відображено курсові різниці на дату остаточних розрахунків (валюта) (1000 дол. США х (8,15 грн./дол. США - 8,00 грн./дол. США)) 312 714 150 грн. 150   15 25.09.11 Визнано дохід від наданих послуг 361 703 33000 грн. 33000 26400 16 25.09.11 Списано собівартість реалізації туристичної послуги 903 23 26400 грн.

Для визначення дати придбання послуг від туроператора може слугувати первинний документ про надання послуг, складений самим туроператором та підписаний постачальником послуг (або двомовний).

Пенсійний збір. Згідно із Законом України від 13.01.2011 р. № 2921-VI було внесено зміни до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.97 р. № 400/97-ВР та вилучено з нього норми, які передбачали сплату збору з операцій безготівкової купівлі-продажу валюти за гривню. Зміни набрали чинності з 28.01.2011 р., отже, при купівлі валюти збір до Пенсійного фонду України з операцій безготівкової купівлі-продажу іноземної валюти за гривню у 2011 році справлявся з 1 по 27 січня включно. А починаючи з 28.01.2011 р. справляння збору до ПФУ не здійснюється.

Курсові різниці. Підприємству слід врахувати думку деяких фахівців, що при операціях, коли придбання валюти за гривню відбувалося протягом звітного періоду і ця валюта використана у діяльності підприємства повністю та немає залишку на кінець звітного періоду, необхідно все ж робити перерахунок валюти згідно з пп. 153.1.4 ПКУ. За умовами вищенаведеного прикладу бухгалтер повинен дочекатися кінця звітного періоду (буде відомий курс НБУ на цю дату) та перерахувати таку валюту, порівнявши курси, і включити до складу, відповідно, витрат або доходів звітного періоду додатну або від’ємну різницю між сумою гривень, витрачених на придбання іноземної валюти, за курсом придбання та вартістю такої придбаної валюти, визначеної за офіційним курсом на дату звітного балансу.

Як передбачено пп. 153.1.3 ПКУ, визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. У бухгалтерському обліку не визначаються курсові різниці, якщо немає валютних коштів на кінець звітного періоду. З огляду на неоднозначність трактування пп. 153.1.4 ПКУ, рекомендуємо звернутися за детальною індивідуальною податковою консультацією до податкових органів (особливо при значних розмірах купівлі валюти).

Відображення у податковій звітності. У Податковій декларації з податку на прибуток підприємства:

• дохід від операційної діяльності (надання туристичних послуг) згідно із ст. 135 ПКУ відображається у рядку 02;

• собівартість послуг згідно із ст. 138 ПКУ відображається у Додатку СВ у рядку 05.1.7;

• додатне значення курсових різниць згідно із ст. 153 ПКУ відображається у Додатку ІД у рядку 03.19;

• від'ємне значення курсових різниць згідно із ст. 153 ПКУ відображається у Додатку ІВ у рядку 06.5.12;

• комісійні послуги банку при придбанні валюти згідно із ст. 138 ПКУ відображаються у Додатку АВ у рядку 06.2.8.