18. Основні види діяльності практичного психолога: психокорекція, психотерапія та соціально-психологічна реабілітація.

Під психологічною корекцією розуміють - доцільно організовану систему психологічних впливів, спрямованих на зміну визначених особливостей (властивостей процесів, станів, ознак) психіки, які грають важливу роль у прояві хвороб, у їх патогенезі. Ці патологічні стани підвищують імовірність рецидивів і загострень хвороби, а також впливають на інвалідізацію і соціально-трудову адаптацію людей, які перенесли ті чи інші захворювання. Застосуванню психологічної корекції повинна передувати системна, комплексно організована психологічна діагностика, спрямована на виявлення психічних особливостей і сторін особистості клієнта, що тісніше всього пов'язано з проблемою його соціальної і трудової реабілітації. Програми цього психодіагностичного і психокорекційного комплексу і його методів повинні бути відібрані й адаптовані з урахуванням вікової специфічності контингенту хворих, а також їх патопсихологічних характеристик. Важливою умовою роботи з психокорекції є її тривалість і можливість здійснення в наступних консультативно-лікувальних бесідах, які підтримують досягнення психолога і клієнта в минулих зустрічах, що сприяє його соціально-трудової реадаптації. При цьому особливо важливо, щоб система організації допомоги з психокорекції була досить гнучкою і динамічною.

Успішна психокорекція передбачає єднання зусиль у пошуку причин труднощів спілкування та взаємин між людьми. Власні розробки питань групової психокорекції мають напрям на забезпечення пізнання першопричин тих проблем, які відчуває людина у спілкуванні з іншими, а не наведення поверхової «косметики». Без дослідження цих причин і без внесення корективів у диспозиційні утворення неможливо добитися довготривалого успіху.

Розрізняють психологічну корекцію індивідуальну і групову [3].

У першому випадку відбувається безпосередній вплив на конкретну людину з боку психолога, який використовує для цього різні методи роботи.

В другому - вплив здійснюється на групу людей, як правило близьких за віком і які мають майже подібні проблемами. Тут вплив на конкретного індивіда здійснюється шляхом організації спеціального процесу взаємодії учасників групи, у результаті якого і досягається мета корекції.

У загальному виді можна виділити дві загальні моделі в ділянці психологічної корекції. Перша з них дотримує медичної моделі взаємодії психотерапевта і клієнта (пацієнта). Психологічна корекція в цьому випадку спрямована на допомозі клієнту позбутися хворобливих симптомів, за допомогою спеціальних процедур. Психотерапевт виступає тут як авторитетний експерт, якій цілком контролює процес психотерапії і який несе всю повноту відповідальність за результат своїх дій. Сюди можна віднести когнітивні і поведінкові моделі психологічної корекції, наприклад раціонально-емотивну терапію А. Елліса, нейролінгвістичне програмування, патогенетичну психотерапію й ін.

Інша модель припускає збільшення відповідальності пацієнта за процес і результат психологічної корекції; ціль терапії - не стільки позбавлення хворого від симптомів, скільки особистісна зміна і розвиток пацієнта під впливом психотерапевтичного досвіду. Фахівець із психологічної корекції виступає тут як рівноправний співрозмовник, жива незалежна особистість, яка допомагає іншої особистості відшукати в собі і своєму найближчому оточенні ресурси для зміни і розвитку своєї психіки. Відповідальність за процес і результат психотерапії в більшому ступені тут переходить до пацієнта. Така модель реалізує себе в рамках клієнт-центрованої терапії К. Роджерса, гештальт підходу Ф. Перлза, екзистенціальної психотерапії й ін.

Психотерапія - система лікувального впливу психічними (психологічними) засобами на організм хворого. Спрямована як безпосередньо на усунення симптомів, що й викликали психотравмуючи обставини, так і на відновлення порушеної системи відносин особистості  й тим самим на усунення пов'язаної з ними симптоматики захворювання. Залежно від  ступеня участі психічного фактора  в генезі й перебігу  хвороби психотерапія застосовується як основний спосіб лікування, метод реабілітації, психопрофілактики або доповнює інші методи. Важливою умовою ефективності психотерапії є оптимальний контакт між психотерапевтом і хворим.

У лікувальній практиці одержали поширення наступні види психотерапії: гіпносугестивне, аутогене тренування, поведінкова, раціональна, індивідуально-орієнтована (реконструктивна) [13].

Гіпносугестивна психотерапія проводиться за допомогою впливу (сугестії), який найбільше повно проявляється при гіпнозі - минущому стані зміненої свідомості, що відрізняється від сну й пильнування й виникаючому в ситуації спрямованого словесного або несловесного впливу. Вирізняють нааступні види гіпнотерапії: гіпнокатарсис (повторне переживання психотравми і її нейтралізація), гіпноаналіз (розкриття схованого  змісту переживань), гіпнонаркотерапія. Сугестивний елемент є присутнім тією чи іншою мірою  при будь-якому виді психотерапії, зв'язаний насамперед  з переконуючим впливом на хворого з боку психотерапевта.

Аутогене тренування сприяє більш активній участі хворого в лікувальному процесі. Як метод психічної саморегуляції воно спрямоване на підвищення можливостей реалізації психофізіологічних резервів організму й особистості.

Поведінкова (умовнорефлекторна) психотерапія спрямована головним чином на усунення симптомів хвороби й зміну неправильної поведінки, що розуміється як результат патологічно закріплених звичок. Поведінкова психотерапія, переслідуючи переважно симптоматичні цілі, не орієнтується на відновлення порушеної системи відносин особистості.

Раціональна психотерапія має широке застосування в лікувальній практиці. Вона включає прийоми логічної аргументації, емоційного впливу, вплив. Лікар, використовуючи переконання, дидактичні й риторичні прийоми, не тільки пояснює хворому помилки його суджень, але й навчає правильному мисленню.

Індивідуально-орієнтована (реконструктивна) психотерапія спрямована переважно на досягнення усвідомлення хворим дійсних причин своїх психогенних розладів, зміну його особистісних установок, а також корекцію неадекватних реакцій і форм поведінки. Залежно від  терапевтичних цілей виділяють симптоматичну й патогенетичну спрямованість психотерапії. Характер об'єкта терапевтичного впливу визначає різні форми психотерапії. Розрізняють індивідуальну, групову й сімейну психотерапію.

 Соціально-психологічна реабілітація - надання соціально-психологічної допомоги посадовим особами, що постраждали внаслідок виконання завдань за призначенням, мають професійну деформацію, перенесли тяжкі хвороби, гострі стреси, перебувають у кризовій життєвій ситуації тощо з метою адаптації до реальних умов професійної діяльності.