78. Книги мертвих

Вершиною розвитку духовної культури первісного суспільства було створення упорядкованого письма. Це відбувалося шляхом поступового перетворення піктографічного письма, що передавало лише загальний зміст повідомлень, на письмо, що складалося з системи ієрогліфів, в якому точно фіксовані знаки означали окремі слова або склади. Таким було найдавніше ієрогліфічне письмо шумерів, критян, китайців, майя, а також, зокрема, і єгиптян. Що і стало причиною появи «Книги мертвих».

«Книга мертвих» – головне джерело заупокійного культу єгиптян. Це великий збірник текстів, які відносяться до різних історичних періодів. Сюди входять збірники молитов, різних заклинань. Перші тексти, які ввійшли до “Книги мертвих”, – це тексти з епохи Стародавнього царства, що писались на стінах гробниць, так звані “Тексти пірамід”.

Фактично Египетська книга мертвих найдавніше письмове джерело присвячене такій не простій темі, як загробне життя, священна книга в якій зібрані уявлення єгиптян про потойбічний світ.

Ідея загробного суду визначає якісно новий рівень міфорелігійної свідомості єгиптян, оскільки суперечить принципу продовження фізичного життя у гробниці.

Відповідно Давньоєгипетська Книга Мертвих відігравала важливу роль у духовному та релігійному житті єгиптян. Вона не була поховальним ритуалом в чистому вигляді, не була молитовником, ні збіркою міфів. Виходить, що Книга Мертвих була збіркою духовних, релігійних та світоглядних понять тисячолітньої культури.

Своєрідним аналогом «Єгипетської книги мертвих» є Тибетська книга.

«Тибетська книга мертвих» - найпоширеніша на Заході назва тибетського буддійського тексту «Бардо Тхедол». Містить докладний опис станів-етапів (бардо), через які, згідно з тибетською буддійською традицією, проходить свідомість людини, починаючи з процесу фізичного вмирання і до моменту наступного втілення (реінкарнації) у новій формі. Для кожного етапу наводяться спеціальні рекомендації.

Текст книги дослідив та прокоментував К.Г. Юнг. Тибетська книга мертвих була записана в VIII столітті, але в Європі вона стала відома тільки в XX столітті. "Людина повинна вміти вмирати правильно", - цьому вчить стародавній текст. Ніхто не в змозі говорити про смерть, якщо він не випробував її. Народження - зворотня сторона смерті. Люди не пам'ятають своєї попередньої смерті. Але ж мало хто пам'ятає і власне народження.