7.Опишіть особливості поняття „традиція”. Її важливість в культурі.

Традиція – досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично і передаються з покоління в покоління; звичайна, прийнята норма, манера поведінки, усталені погляди, переконання когось; узвичаєння, узвичаєність, неписаний закон.

Традиція (від лат. traditio – передача) – це елементи культури, що передаються від покоління до покоління і зберігаються протягом тривалого часу. Традиції тією чи іншою мірою і в тих чи інших формах присутні в будь-якому суспільстві і практично в усіх сферах культури. Традицію можуть утілювати певні суспільні інституції, норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, обряди і т.д. Поняття стилю і традиції іноді вживаються щодо формально (зовнішньо) схожих феноменів.

Поняття традиції найтіснішим образом пов'язане з поняттям культури, що допускає всілякі й часом суперечливі інтерпретації. Американські вчені Кребер і Клакхон проаналізували в роботі, присвяченої цьому поняттю, кілька сотень його визначень.

Відомо, що зовсім виняткова повага до традиції випробовують племена й народності, що перебувають на первісному щаблі розвитку. Значення традиції в їхньому житті легко зрозуміти - без культурних традицій, попросту говорячи, жоден із цих народів не міг би вижити. Саме старшими досвід, що накопичувався, боротьби із численними ворогами первісної людини, що передавався у всіх своїх численних деталях молодшому поколінню, міг забезпечити виживання групи. Оскільки традиція передається від старших до молодших, серед первісних племен незаперечним авторитетом, як правило, користуються старі.

Але коло народів, що почитають традицію як таку, не обмежується примітивними племенами. Можна сказати, що прагнення до новаторства, перевага нового старому - чорта, лише порівняно недавно, з початком нового часу, що з'явилася в історії, причому в історії народів Європи. Для приклада приведемо деякі дані, що ставляться до древньої Русі.

Традиція, мистецтво кожного народу дають благотворну ауру, духовно працюють на своїй землі, адже створені вони завдяки патріотичним та естетичним уподобанням свого народу. Сучасні автори досліджують феномен Т. у різних аспектах, визначаючи його або як засіб соціялізації людини, або як інтеграційну соціяльну цілісність механізму. В останньому випадку Т. розглядаються або як «засіб стабілізації стосунків, що затвердилися в даному суспільстві», спосіб «здійснювати відтвір цих стосунків у нових поколіннях», або як «тип відносини між послідовними стадіями об'єкта, що розвивається», в тому й культури, коли «старе» переходить у «нове» і продуктивно «працює» в ньому, або як «усі види групових, соціяльно організованих стереотипів людської діяльности», або як елементи в структурі соціяльних норм. Т. формуються в процесі безпосередньої колективної діяльності людей що опановують природнє середовище, виступаючи тим власне соціяльним чинником, що, по-перше, забезпечує процес адаптації соціюму до умов середовища й, по-друге, виконує ролю первинного регулятора стосунків між членами соціюму.

Отже, в найширшому значенні традицію можна визнати як соціальну форму передавання людського досвіду, без якого немислиме функціонування культури; її можна уявити як вид колективної пам'яті, як певним чином упорядкований, відібраний і структурно організований досвід суспільства. Мова традиції, сформувавшись у національному масштабі, перетворюється на своєрідний засіб відмежування, що відокремлює дозволене від недозволеного, й надалі походження чи обґрунтованість заборон не обговорюється. Певний тип культури як тип духовної спільноти зобов'язаний своєю монолітністю спільності вірувань і суджень про цінності, що передаються традицією.