Засвоєння нових форм та функцій мовлення

Дитина раннього віку набагато більш самостійна за немовля. Зростання її активності призводить до появи складних видів діяльності - насамперед, предметної гри, що має спільний з дорослим характер; виникає ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим; самосвідомість дитини досягає якісно нового рівня. Всі ці обставини створюють необхідні зовнішні та внутрішні умови для особливо інтенсивного розвитку мовлення.

У ранньому віці виникають ситуативна та описова форми мовлення. Особливо помітного розвитку досягають такі функції мовлення, як комунікативна, пізнавальна, узагальнююча, регулююча.

У спілкуванні дитини переважає ситуативне мовлення, що приходить на зміну жестикуляторному. Хоча в ньому зберігається значний вміст жестів та міміки, проте зростає доля вербальних компонентів, міцно пов'язаних з оточуючою ситуацією.

Ситуативне мовлення водночас є діалогічним, утворюється з взаємопов'язаних реплік малюка й дорослого. Характерна структура мовленнєвої взаємодії - питання-відповідь; пропозиція-виконання; прохання-реалізація тощо.

Зміцнюється зв'язок мовлення із іншими пізнавальними процесами. У 2-3 роки дитина коментує свої дії з предметами у грі та поза нею (машинка їде, чашка впала), називає сприймане, повторює і запам'ятовує віршики, скоромовки; мовлення допомагає розрізняти ознаки предметів та предмети між собою: ця лялька велика, а ця маленька, тут багато іграшок, а тут - мало. Все це дає підстави для висновку, що зароджується описове мовлення.

Провідною функцією мовлення дитини виступає комунікативна, що змінюється за такими етапами.

1. Звертання до дорослого заради оволодіння предметом; якщо спроби вплинути на дорослого невдалі, то вони можуть переростати у крик, плач.

2. Прагнення привернути увагу дорослого до своїх дій з предметами.

3. Центр ситуації переноситься на володіння словом як засобом звертання до дорослого. Дитина придивляється до артикуляції дорослого. вимовляє необхідне слово - назву предмету, яка одночасно пізнає і відповідну дію дорослого з цим предметом мається на увазі [153].

Узагальнююча функція мовлення розвивається у такій послідовності:

1. Дитина позначає словом групи предметів на основі зовнішніх, виразних, але не суттєвих ознак. Так, словом "ляля" вона називає дівчинку, ляльку, своє платтячко.

2. Після 2,5 років дитина відносить слово до групи схожих предметів, незалежно від деяких зовнішніх відмінностей (черевики гумові й шкіряні, червоні й зелені, великі й маленькі).

3. До кінця раннього віку з'являються слова на позначення груп предметів, які цілком не співвідносяться із жодним одиничним об'єктом: кубики, цукерки, одяг. Водночас до цих груп дитина зараховує лише ті предмети, з якими вона знайома в особистому досвіді. Так, якщо вона не бачила раніше льодяник на паличці, то для неї це буде зовсім окремий від цукерок предмет.

Регулююча функція зароджується ще у немовлячому віці, а у дитини раннього віку відіграє важливу роль у засвоєнні соціального досвіду, особливо правил поведінки. Дитина спроможна виконувати складніші інструкції дорослого, з 2-3 дій, що передбачають її запам'ятовування: поклади ляльку і принеси чашку. Дитина розуміє пояснення дорослого: "як мити руки", "як одягати черевики", "як причісуватись". Спостерігається так зване автономне мовлення, яке є перехідним між зовнішнім та внутрішнім (Л.С.Виготський). Воно полягає у тому що дитина, називаючи себе у 3-й особі, сама собі дає настанови: "Костик вимиє руки". Дитина реагує на "можна" і "не можна" дорослого. У багатьох малюків "не можна" викликає бурхливі протести, які при правильному вихованні згодом зникають. У ранньому віці відбувається перехід від засвоєння лексики до оволодіння правилами граматики.

Стрімко та стрибкоподібно збагачується лексичний запас, у ньому виникають дієслова, згодом - прикметники. Стимулює цей процес предметна діяльність дитини у співпраці із дорослим. Діючи з різними предметами, розширюючи коло предметів, які стають об'єктами дій дитини у 2 роки, вона задає численні питання про назви предметів, запам'ятовує їх та включає до свого активного словника.

Одразу після року активізується процес наслідування, в якому зразком виступає мовлення дорослого. Дитина, яка набагато краще розрізняє фонеми мови та вміє їх відтворювати, активно наслідує цілі висловлення дорослого. При цьому виявляються комбінаторні якості дитини: вона переставляє слова у фразах, які наслідує, додає в них свої слова тощо.

Вибух у наслідуванні мовлення дорослого відбувається на основі вдосконалення здатності дитини розуміти його. Цьому сприяє розвиток фонематичного слуху в дитини. Малюк прагне сприймати не просто уривки мовлення дорослого, а зв'язні тексти, які вже може зрозуміти. На основі читання дорослим творів дитячої літератури вдосконалюється процес слухання, який у свою чергу виступає засобом формування емоційно-вольової та пізнавальної сфер малюка. Малюк уважно слухає, зосереджуючись на змісті, переживає разом із героями. Найбільш доступні для розуміння дитини невеликі за обсягом твори на теми добре знайомих їй ситуацій, людей (про бабусю, мама, батька, сестричку).

Слухання зв'язних текстів сприяє не просто розширенню лексичного запасу дитини, але й якісному переходу до засвоєння граматичної будови мовлення на 2 році життя. Процес цей розпочинається зі спроб дитини самій побудувати у спілкуванні словесні конструкції - речення. Спочатку дитина не вміє поєднувати слова між собою у реченні, функцію останнього відіграє окреме слово, супроводжуване жестами та мімікою. Дитина зі словом "дай" тягнеться до ляльки, і оточуючі розуміють: малюк просить дати іграшку. До 2-х років з'являються перші речення з двох (іноді більше) слів, поєднаних між собою лише змістом, а не граматично: "Коля, бах!", що означає "Коля впав". При цьому дитина називає себе у 3-й особі.

Нарешті з'являються речення, де слова поєднані граматично (у дитини 2-3 років). Перший спосіб граматичного зв'язку - узгодження слів за допомогою закінчень. Згодом дитина використовує службові слова - частки, сполучники, прийменники.

23.Сюжетно-рольова гра як провідна діяльність у дошкільному віці. Основні закономірності формування навичок.

Сюжетно-рольова гра - відтворення дітьми дій дорослих і стосунків між ними.

Це - образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет) і розігрування дітьми.

Структурними компонентами сюжетно-рольової гри є роль, сюжет, зміст, правила, ігрові дії, рольові і реальні стосунки, ігрові предмети і предмети-замінники.

Центральним компонентом гри є роль - спосіб поведінки людей у різноманітних ситуаціях, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам. Роль об'єднує всі сторони гри: у її реалізації знаходять своє втілення сюжет (сфера соціальної дійсності) і зміст (основний момент діяльності дорослих і стосунків між ними, які відображаються в іграх).

Дитина може взяти на себе виконання певної ролі, якщо відображена у сюжеті гри сфера дійсності вже знайома їй, оскільки основним джерелом сюжетів ігор є дійсність, ознайомлення з якою є основною умовою її виникнення. Уведення дитини в цю дійсність має відбуватися так, щоб у її центрі стала людина, її діяльність, а в результаті цього ознайомлення виникало позитивне емоційне ставлення до діяльності,

У грі дитина приймає позицію іншої людини (часто - багатьох людей) і в межах одного сюжету бачить ситуацію їх очима. Виконуючи, наприклад, роль мами, потім - дочки, вона розуміє важливість материнського піклування і слухняності дітей. Завдяки цьому перед нею відкриваються правила поведінки і їх значення для встановлення і підтримання позитивних стосунків з іншими людьми, відбувається усвідомлення необхідності дотримання правил, тобто формується свідоме виконання їх.

Сюжетно-рольова гра допомагає дитині зрозуміти мотиви трудової діяльності дорослих, розкриває їх суспільне значення. На перших порах у виборі ролі переважає її зовнішня привабливість, а у процесі гри розкривається її значущість (дитина розуміє, що вихователь виховує, лікар лікує тощо). Старші дошкільники опановують до 10-ти ролей, з яких 2-З стають улюбленими.

Рольова поведінка регулюється правилами, що утворюють центральне ядро ролі, і без дотримання яких гра не відбувається. Дитина діє не так, як їй захочеться, а так, як потрібно відповідно до ЇЇ ролі та ігрової ситуації. Виконуючи роль, вона стримує свої бажання, поступається ними, висловлює моральні оцінки.

Дотримання дитиною правил і свідоме ставлення до них свідчить, наскільки глибоко вона засвоїла відображену у грі сферу соціальної дійсності. Роль надає правилам значущого змісту, актуалізує необхідність діяти згідно з ними, створює можливості контролювання цього процесу. Недотримання правил руйнує гру. Діти краще дотримуються правил у колективних іграх, оскільки їхня діяльність контролюється однолітками.

Упродовж дошкільного дитинства ставлення дитини до правил гри змінюється. Спершу вона легко порушує правила і не помічає, як це роблять інші, оскільки не усвідомлює їх змісту. Потім фіксує порушення правил однолітками і висловлює своє незадоволення цим, пояснює необхідність їх дотримання, спираючись на логіку життєвих зв'язків ("так не буває"). Пізніше вона усвідомлює правила, дотримується їх, пояснюючи це необхідністю. Завдяки цьому вчиться керувати своєю поведінкою.

Для гри потрібне створення уявної ситуації, без якої неможливі її сюжет і зміст. Діти відтворюють сцени сімейного побуту, трудової діяльності і трудових відносин дорослих, відображають епохальні події (космічні польоти, арктичні експедиції тощо). Чим ширша сфера дійсності, з якою доводиться мати справу дитині, тим різноманітніші сюжети ігор. Діти 5-6-ти років граються не тільки в "гості", "сім'ю", "дитячий садок", а й у "будівництво моста", "запуск космічного корабля" тощо.

Із урізноманітненням сюжетів збільшується тривалість ігор: у 3-4-річних дітей вона становить 10-15 хв.; у 4-5-річних - до 40-50 хв.; у старших дошкільників ігри можуть тривати кілька годин, навіть упродовж кількох днів.

Ігри молодших і старших дітей відрізняються сюжетами. Для наймолодших дітей типовими е ігри з побутовим сюжетом ("сім'я"); діти середнього дошкільного віку вибирають також ігри з виробничими сюжетами ("залізниця", "будівництво", "лікарня", "дитячий садок", "магазин"); старші дошкільники часто організовують ігри із суспільно-політичним сюжетом ("космос", "війна", "вибори" тощо). Поступово діти вводять у свої ігри сюжети з улюблених казок і кінофільмів. У грі переплітаються реальні і казкові сюжети, особливо в дітей після 4-х років.

Деякі сюжети ігор приваблюють як молодших, так і старших дошкільників ("дитячий садок", "сім'я"). Однак у межах одного сюжету більш різноманітною є гра старших дошкільників. Вони по-різному відтворюють дійсність у межах одного і того самого сюжету.

Діти різних вікових груп під час гри вкладають у сюжет різний зміст. Так, молодші дошкільники багаторазово повторюють однакові дії з одними і тими самими предметами, відтворюючи реальні дії дорослих: граючи в "обід", вони ріжуть хліб, варять кашу, миють посуд. Повторення дій - це основний зміст їх ігор. Однак нарізаний хліб до столу лялькам вони ще не подають, зварену кашу не розкладають на тарілки, а посуд миють, коли він ще чистий. Отже, зміст гри молодших дошкільників зводиться лише до дій із предметами.

Ігрові сюжети та роль діти молодшого дошкільного віку ще не планують, вони виникають залежно від того, який предмет потрапить їм під руку: слухавка - гратимуть у лікаря, термометр - буде медсестрою. Через володіння предметом, з яким можна виконувати ігрову дію, нерідко між дітьми виникають конфлікти. Тому часто "на машині їдуть два шофери", "хворого оглядають два лікарі", "обід готують кілька мам". Оволодіння новим предметом зумовлює зміну ролі.

Інакше діють у грі діти середнього дошкільного віку. Вони вже не повторюють безперервно свої ігрові дії, а намагаються змінювати їх. Виконують дії не заради дій, а для вияву свого ставлення до іншої людини відповідно до взятої на себе ролі. їх дії більш згорнуті, ніж у молодших дошкільників. Основним змістом гри стають стосунки між людьми, розгорнуте відтворення яких вчить дітей дотримуватися певних правил. Ознайомлюючись у грі із життям дорослих, діти залучаються до розуміння суспільних функцій людей, правил стосунків між ними.

Провідним змістом рольової гри старших дошкільників є дотримання правил відповідно до їх ігрових ролей. Ці ролі вони виконують за допомогою різноманітних ігрових дій. На основі скорочення й узагальнення ігрових дій відбувається перехід до розумових дій. Поступово з'являються уявна гра, коли дитина переходить від гри з реальними ігровими предметами до гри з уявними.

У сюжетно-рольовій грі між дітьми складаються рольові і реальні стосунки. Рольові стосунки зумовлюють вибір і розподіл ролей, виявляються в різноманітних репліках, зауваженнях, вимогах, які регулюють перебіг гри. Часто ди-тина-лідер нав'язує товаришам нецікаві ролі, обираючи для себе найпривабливішу та ігноруючи бажання інших. Якщо дітям не вдається домовитися про розподіл ролей, то гра розпадається або хтось виходить із неї. Чим старша дитина, тим сильніше вона виражає своє прагнення до спільної з однолітками гри, тим більше згідна виконувати непривабливу роль, тільки щоб гратися разом з ними. Тому їй доводиться стримувати свої бажання, зважати на вимоги інших дітей.

Структура сюжетно-рольової гри значною мірою залежить від реальних стосунків. їх значення при переході дітей від молодшого до середнього та старшого дошкільного віку змінюється. У старшому дошкільному віці домінують ігрові стосунки дітей, підпорядковуючи собі реальні стосунки.

Починаючи гру, розподіляючи ролі, діти ставляться одне до одного не так, як її персонажі, а як товариші. Це ставлення не змінюється і під час гри, коли їм доводиться грати відповідно до своїх ролей. Тобто, як стверджує Д. Ельконін, вони не втрачають реального плану своїх стосунків, весь час виходячи зі своїх ролей і стаючи на декілька секунд самими собою.

Реальні стосунки часто суперечать ігровим. Чим старша дитина, тим швидше вирішуються конфлікти між рольовими і реальними стосунками на користь реальних. Потреба гратися спільно з однолітками, яка з кожним роком стає все відчутнішою, ставить дитину перед необхідністю вибрати сюжет, розподілити ролі, проконтролювати рольову поведінку партнера, що зумовлює розвиток її комунікативних умінь і навичок.

Під час гри діти використовують різні предмети: іграшки, зменшені копії реальних предметів, якими користуються дорослі (ложечки, лопатки, совочки тощо), предмети-замінники (напівфункціональні предмети). Заміщення, як правило, виникає у проблемній ігровій ситуації; що робити, якщо лялька хоче їсти, а ложечки немає? З допомогою дорослого дитина знаходить предмет-замінник, використовуючи, наприклад, паличку замість ложки. Повне заміщення виникає лише за умови, що дитина називає предмет-замінник відповідно до його нової функції, тобто свідомо наділяє його новим значенням. Основною умовою при цьому є виконання предметом-замінняком тієї самої функції, яка реалізовувалася завдяки використанню основного предмета. Тому ложкою може бути паличка, олівець, навіть термометр. Однак із цією метою не використовується м'яч, оскільки ним неможливо зачерпнути їжу.

Чим старша дитина, тим самостійніше вона вибирає і використовує предмети-замінники, тим частіше зовнішня подібність поступається місцем подібності функціональній, тим більше коло предметів вона заміщує. Найчастіше пред-метом-замінником є, за словами Д. Ельконіна, предметно неоформлений матеріал, функція якого не фіксована: камінчики, палички, клаптики паперу тощо.

Велике значення для розвитку ігрової діяльності мають предмети-атрибути, які допомагають взяти на себе роль, спланувати і розгорнути сюжет, створити ігрову ситуацію. Вони забезпечують зовнішні умови для реалізації ролі, полегшують рольову поведінку: дитина краще виконує роль лікаря, коли вона у білому халаті, шапочці. У старшому дошкільному віці зовнішні атрибути все менш потрібні, оскільки основою гри є уявлення про функції предметів.

24.Головні психічні новоутворення в дошкільний період: елементарні моральні почуття, внутрішнє мовлення тощо.

У дошкільному віці розпочинається формування особистості, здійснюється воно під впливом дорослих.

• потребово-мотиваційна сфера. У цьому віці домінуючою потребою є: потреба в ігровій діяльності; потреба у рухах; потреба в зовнішніх вираженнях. На початку віку в поведінці дитини ще не сформована ієрархічна система мотивів дитина діє під впливом безпосередніх спонук, що надає її поведінці безпосереднього характеру. Під керівництвом дорослого в процесі ігрової учбової діяльності дитина починає певним чином управляти власною поведінкою тобто у неї розвивається наприкінці віку супідрядність мотивів тобто їх ієрархічність.

• моральна сфера. У дошкільному віці під керівництвом дорослих починає оволодівати моральними нормами (що добре, що погано). У цьому віці вона вже здатна оцінити певні свої вчинки та вчинки інших людей з позицій моральних норм, але через недостатній життєвий досвід вона постійно звертається до дорослих з метою підтвердження правильної оцінки нею певних вчинків. З позиції цих норм.

• сфера самосвідомості. У дошкільному віці продовжується формування самосвідомості дитини. У цьому віці розвивається її самооцінка. Дитина здатна оцінювати окремі свої вчинки, як правило спостерігається завищена самооцінка, що спричинено бідним досвідом.

• емоційно вольова сфера. Дошкільники вирізняються імпульсивністю поведінки тобто діють під впливом безпосередніх спонук. Це пов'язано зі слабким розвитком вольових якостей дитини. Діти ще не здатні розуміти емоції ні свої ні оточуючих. У цьому віці вони дуже безпосередні у вираженні своїх емоційних проявів, ще не вміють їх контролювати. Наприкінці віку під впливом рольової гри та учіння, елементарної праці, рольової гри та продуктивної діяльності. Під впливом цього розвивається здатність певним чином виявляти своїми емоційними проявами, починається розвиток вольових якостей особистості.

25.Психологічна готовність дитини до шкільного навчання, її основні показники.

Психологічна готовність дитини до школи ґрунтується на фізичній готовності. Фізична готовність — це той рівень фізичного розвитку дитини, який дозволяє без значних труднощів виконувати учбову діяльність. Психологічна готовність до навчання це рівень психічного розвитку дитини який дозволяє їй безболісно займатися навчанням. Психологічна готовність включає: особистісна готовність (готовність дитини виконувати нову соціальну роль, роль школяра.) у дитини має бути сформована ієрархічність мотивів яка дозволяє дитині управляти власною поведінкою. У дитини також повинна бути сформована певна інформативна стабільність. Дитина повинна мати бажання йти до школи, якщо сформована особистісна готовність до навчання її приваблюють не зовнішні атрибути, але й сам процес учіння; інтелектуальна готовність включає — достатній рівень розвитку елементів словесно-логічної та смислової пам'яті, розвиток елементів логічного мислення, здатність дитини здійснювати певні розумові дії та мисленнєві операції, вміння виділяти учбову задачу, розвиток диференційованогосприймання, оволодіння мовою на слух та розуміння символів, розвиток тонкої моторики руки і здатність дитини відтворювати зразок, розвиток елементів довільної уваги, більший реалізм образів уяви та підкорення їх законам реальності та законам логіки. Соціально психологічний розвиток — це розвиток у дитини вміння спілкуватися та взаємодіяти з іншими учасниками навчання, виховного процесу. Діти мають визнати керівну роль вчителя, вміти підкорятися вимогам дитячого колективу і при необхідності себе захищати.

26.Загальна характеристика психічного розвитку дитини молодшого шкільного віку.

Найважливіша риса цього періоду — це те, що в цьому віці дошкільник стає школярем. Це перехідний період, коли в дитині поєднуються риси дошкільного дитинства з особливостями школяра.

З якого віку варто починати навчання в школі? Однозначно відповісти на це запитання не можна. Одну дитину бажано віддавати до школи у 7 років, а іншу — у 6. Усе залежить від індивідуальних особливостей дитини, від рівня її розвитку. 

Більшість дітей у 6-річному віці хочуть стати школярами (якщо бажання не з’являється, то раніше у процесі соціалізації дитини були допущені прорахунки).

Дитина — «капітан корабля». «Ми сіли на мілину!» — кричить «моряк». Потрібно командувати, а «капітан» не знає, що наказувати. У складній творчій сюжетній грі потреба в нових знаннях, способах дій виникає на кожному кроці. Дитину 4—5 років це не бентежить: вона і так відчуває себе справжнім капітаном. А ось дитина віком у 6 років уже розуміє: справжній капітан має все знати і вміти. Де ж цього навчитися? Звісно, в школі!

Початок навчання шестиліток і підготовка до нього пов’язана з необхідністю врахування важливих психологічних закономірностей розвитку дітей цього віку. До них можна віднести суперечності між інтелектуальними можливостями дитини і специфічними «дошкільними» способами їх задоволення. Інтелектуальна сфера не тільки готова до навчання, а й потребує його. Ці суперечності поширюються і на особистісну сферу . У цьому віці дитина прагне самоствердження в таких видах діяльності, які суспільно оцінюються і охоплюють сфери життя, які раніше були недоступними для дитини. 

Дитина не лише готова прийняти нову соціальну позицію, а й прагне її. Вона готова до оволодіння цілями й способами систематичного навчання.

На думку Л.С.Виготського, в цей період здійснюється перехід від учіння за власною програмою до учіння за програмою, заданою дорослими. В цей період виникає така особливість, яку можна назвати навчуваністю. Відомо, що цей період є оптимальним для навчання грамоті. Якщо пропустити цей момент, то засвоєння її буде ускладнено.

Отже, цілеспрямований педагогічний вплив є в цей період визначальним чинником психічного розвитку дитини.

27.Характеристика учбової діяльності як провідної діяльності молодшого шкільного віку. Індукція та інтерференція навичок.

Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчальна діяльність, яка з першим кроком до школи опосередковує систему його стосунків з навколишнім світом. Але мине чимало часу, поки молодший школяр опанує її. Це не відбувається стихійно, як у минулому під час оволодіння грою, а потребує його великих особистісних зусиль, допомоги дорослих, насамперед педагога.

Навчальна діяльність - цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та навичками.

Компонентами навчальної діяльності є навчальні завдання, навчальні дії, дії контролю, дії оцінки.

Пов'язана вона передусім із засвоєнням молодшими школярами теоретичних знань. Під час вирішення навчальних завдань навчальні дії дітей спрямовані на оволодіння загальними способами орієнтування у відношеннях між відомими та невідомими величинами, явищами, складовими предметів, ситуацій, процесів тощо. Дії контролю та оцінки дають їм змогу перевірити правильність виконання навчальних дій, оцінити успішність розв'язання всього навчального завдання.

Навчальна діяльність у початкових класах підпорядкована певним закономірностям. Одна з них полягає в тому, що весь процес викладання відбувається у формі розгорнутого представлення дітям головних компонентів навчальної діяльності, в яку вони активно включаються.

Відбувається навчальна діяльність в навчальній ситуації, детальне розкриття вчителем особливостей якої (труднощів розв'язання конкретно-практичних завдань, необхідності пошуку загального способу їх аналізу) та її ролі є однією із суттєвих умов розвитку пізнавальної активності дітей, їхнього інтересу до навчання.

Систематичне включення дитини у навчальні ситуації починається вже з 1 класу, але вміння самостійно ставити перед собою навчально-теоретичні завдання формується значно пізніше. Виявляється воно у намаганні школяра, який отримав серію конкретно-практичних завдань, знайти загальний спосіб їх розв'язання, а не розв'язувати кожне з них окремо. Як правило, він знаходить цей спосіб, аналізуючи одне-два завдання, прагнучи з'ясувати їх загальні зв'язки та умови. В умінні перетворювати конкретно-практичні завдання в навчально-теоретичні, що забезпечує розв'язування типових завдань, пошук ефективних способів розв'язування нетипових задач, виявляється найвищий рівень розвитку навчальної діяльності школярів. Свідченням його у навчальній діяльності молодших школярів є усвідомлені пізнавальні інтереси, прагнення не просто отримати конкретний, частковий результат, а знайти загальний спосіб отримання всіх однотипних результатів, зрозуміти суттєві зв'язки і відношення предмета, що вивчається. Це прагнення є основою бажання і здатності вчитися. У молодшому шкільному віці воно сформоване недостатньо, однак надалі ні сумлінність, ні старанність не можуть стати психологічним джерелом радісного й ефективного навчання. Ним є лише прагнення до розуміння внутрішнього змісту навчальних предметів. Виникнення та зміцнення його визначає зміст основних інтересів школярів З-4 класів, які значну кількість часу приділяють читанню спеціальної літератури про подорожі, вчених, історичні події, пригоди тощо. Обсяг інформації, яка їх зацікавлює, часто виходить за межі шкільних програм.

28.Характеристика розумового розвитку молодшого школяра. Проблема сензитивності даного віку до певних форм навчання.

Усна і письмова мова На момент вступу до школи словниковий запас дитини збільшується настільки, що вона може вільно розмовляти з іншою людиною з будь-якого приводу, що стосується повсякденного життя і сфери її інтересів. Шестирічна дитина має словниковий запас від 3000 до 7000 слів. У молодшому шкільному віці дитина досить добре розуміє, які слова прийнято використовувати, а які соромно вимовляти.

Засвоєння мови визначається надзвичайною активністю самої дитини по відношенню до мови. Ця активність виражається в словотвореннях, у вмінні підібрати потрібне слово відповідно до заданих умов. Діти легко підбирають потрібні слова-асоціації, пропонують рими. У молодших школярів з'являється орієнтування в системі рідної мови.

До шести-семи років дитина вже такою мірою оволодіває у розмовній мові складною системою граматики, що мова, на якій вона говорить, стає для неї рідною. Дитина легко вимовляє слова таким чином, щоб інтонаційно виділити той звук, з якого починається слово. Вміння здійснювати звуковий аналіз слів сприяє успішному оволодінню читанням і письмом.

Потреба у спілкуванні визначає розвиток мови. Протягом всього дитинства дитина інтенсивно засвоює мову і засвоєння мови перетворюється в мовну діяльність. Дитина, вступивши до школи, змушена перейти від "власної програми" навчання мови до програми, яка пропонується школою.

Мовне спілкування передбачає не тільки багатство словникового запасу, але й осмисленість того, про що йдеться. Головна функція мови - спілкування, повідомлення чи, як прийнято говорити, комунікація. Шести-семирічна дитина вже здатна спілкуватися на рівні контекстної мови - тієї мови, яка досить точно і повно описує те, про що говориться, і тому зрозуміла без безпосереднього сприйняття самої обговорюваної ситуації. Дошкільнику доступні переказ почутої історії, власна розповідь про те, що сталося.

У дітей семи-дев'яти років спостерігається така особливість: достатньо оволодівши контекстною мовою, дитина дозволяє собі говорити не для того, щоб висловити свої думки, а просто лише для того, щоб утримати увагу співрозмовника: близького дорослого або ровесника під час ігрового спілкування. Це є показником того, що у дитини існують проблеми в побудові осмисленої контекстної мови - їй важко постійно рефлексувати на те, щоб працювати в розумовому плані над контролем задуму висловлювання, над підбором необхідних слів, словосполучень і побудовою зв'язних речень.

Письмова мова має свою специфіку: вона вимагає більшого контролю, ніж усна. Вона має свої особливості в побудові фраз, у відборі лексики, у використанні граматичних форм. Письмова мова ставить свої вимоги до написання слів. Дитина повинна засвоїти, що "пишеться" зовсім необов'язково як "чується" і що необхідно запам'ятати правильне вимовляння і написання.

В початковій школі дитина тільки засвоює письмову мову як засіб комунікації і самовияву, їй ще важко співвідносити контроль за написанням літер, слів і висловлюванням своїх думок.

Сенсорний розвиток Молодший школяр не тільки розрізняє кольори, форми, розмір предметів та їх положення в просторі, але може правильно називати пропоновані кольори і форми предметів, правильно співвідносити предмети за розміром. Він може також зображати найпростіші форми і розфарбувати їх у заданий колір.

Дитина в цьому віці добре розуміє, що картина чи малюнок є відображенням дійсності. Розглядаючи малюнок, дитина вже вміє правильно оцінювати перспективне зображення, оскільки їй відомо, що один і той самий предмет, розташований далеко, виглядає на малюнку маленьким, а близько - набагато більшим.

Розвиток мислення Особливістю здорової психіки дитини є пізнавальна активність. Допитливість дитини постійно спрямована на пізнання навколишнього світу і побудову своєї картини цього світу. Дитина, граючись, намагається встановити причинно-наслідкові зв'язки і залежності. Чим активніша в розумовому плані дитина, тим більше вона ставить запитань і тим різноманітніші ці запитання. Вона змушена оперувати знаннями, уявляти ситуації і намагатися знайти можливий шлях для відповіді на запитання.

При виникненні деяких задач дитина намагається розв'язати їх, реально використовуючи метод спроб, але вона вже може розв'язувати задачі в "умі". Вона уявляє собі реальну ситуацію і нібито діє в ній у своїй уяві. Таке мислення, в якому розв'язання задачі відбувається в результаті внутрішніх дій з образами, називається наочно-образним. Образне мислення - основний вид мислення в молодшому шкільному віці. Звичайно, молодший школяр може мислити логічно, але цей вік сенситивний до навчання, що спирається на наочність.

Мислення дитини на початку навчання у школі відрізняється егоцентризмом, особливою розумовою позицією, зумовленою відсутністю знань, необхідних для правильного розв'язання певних проблемних ситуацій. Відсутність систематичності знань, недостатній розвиток понять приводять до того, що в мисленні дитини переважає логіка сприйняття. Вона потрапляє в залежність від того, що вона бачить в кожний новий момент зміни предметів.

Разом з тим у початкових класах дитина вже може мисленнєво співставляти окремі факти, об'єднувати їх у цілісну картину і навіть формувати для себе абстрактні знання, віддалені від прямих джерел. Ж. Піаже встановив, що мислення дитини в шість-сім років характеризується "центрацією" і несформованістю уявлень про постійність основних властивостей речей.

Безумовно, у сучасному суспільстві розумовий розвиток дитини залежить від типу конструювання нового знання. Воно будується дорослим, який вже має сформований інтелект. Йдеться про наукове знання (Ж. Піаже). Інтелектуальний розвиток визначається соціальними чинниками - індивід змінюється завдяки соціальним відносинам.

Перехід до систематичного навчання в школі, до розвивального навчання змінює орієнтування дитини в оточуючих її явищах дійсності. Розвивальне навчання підводить дитину до засвоєння наукової картини світу, вона починає орієнтуватися на суспільно вироблені критерії.

Розвиток уваги, пам'яті, уяви Навчальна діяльність вимагає розвитку вищих психічних функцій - довільності уваги, пам'яті, уяви. Увага, пам'ять, уява молодшого школяра вже набувають самостійності - дитина навчається володіти спеціальними діями, які дають можливість зосередитися на навчальній діяльності, зберегти в пам'яті побачене чи почуте, уявити собі дещо, що виходить за рамки сприйнятого раніше. Якщо в дошкільному віці ігрова діяльність сама сприяла кількісним змінам у розвитку довільності (зростання довільності, яка виявляється у зосередженості і стійкості уваги, довготривалості збереження образів у пам'яті, збагачена уява), то в молодшому шкільному віці навчальна діяльність вимагає від дитини присвоєння спеціальних дій, завдяки яким увага, пам'ять, уява набувають вираженого довільного характеру. Однак довільність пізнавальних процесів у дітей шести-семи, десяти-одинадцяти років виникає лише за умови максимального прояву вольового зусилля, коли дитина спеціально організовує себе під натиском обставин або за власним спонуканням.

Розвиток уваги

Пізнавальну активність дитини, спрямовану на обстеження навколишнього світу, організовує її увага на досліджуваних об'єктах досить довго, поки не вичерпується інтерес. Якщо шести-семирічна дитина зайнята важливою для неї грою, вона, не відволікаючись, може гратися дві, а то й три години. Так само довго вона може бути зосереджена і на продуктивній діяльності (малюванні, конструюванні тощо). Однак, такі результати зосередження уваги - наслідок інтересу до того, чим зайнята дитина. Вона ж буде відволікатися і почувати себе абсолютно нещасною, якщо слід бути уважною у тій діяльності, яка їй байдужа або зовсім не подобається. І все-таки, хоча діти в початкових класах можуть довільно регулювати свою поведінку, мимовільна увага переважає. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій для них діяльності чи на діяльності цікавій, але такій, що вимагає розумової напруги. Відключення уваги рятує дитину від перевтоми. Ця особливість уваги є однією з підстав для включення в ході заняття елементів гри і досить частої зміни форм діяльності.

Діти молодшого шкільного віку, безумовно, здатні утримувати увагу на інтелектуальних задачах, але це вимагає значних зусиль волі і організації високої мотивації.