Модуль 3 принципи Формування екологічної політики Лекція 1 принципи Формування екологічної політики Принцип як логічний вираз пізнання

Принцип (від латинського ргіпсіріит — начало, основа) це первоначало, тобто те що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки. Такими первоначалами різними мислителями приймалися наступні: Фалес — воду; Анаксімен — повітря; Геракліт — вогонь (ефір); Піфагор — число; Анак-сагор — геометрію; Демокріт і Епікур — форму і матерію; Спіноза — субстанцію; Лейбніц — монади; Шеллінг — абсолют; Гегель — ідею; Шо-пенгаур — волю. Виявлення першооснови, принципа буття тривалий час вважалась головним завданням філософії. Поняття дійсності властиве сучасній філософії, вже не допускає зведення всього буття і всіх процесів у світі до принципу. Стали розрізняти принципи буття і принципи пізнання. Принципи стали розглядати не тільки як необхідність розгортання дійсності, «як закон руху, а як логічний вираз пізнання, в якому принцип є центральним поняттям, основоположною ідеєю, яка пронизує всю систему знання і субординує його» [Філософський словник, 1973, 410]. У цьому розумінні принцип означає вимогу до розгортання знання в систему, де всі теоретичні положення логічно взаємопов'язані. Принцип може розглядатися як «основоположна етична норма, яка згідно з Кантом, є або суб'єктивною — максимою — і направляє волю, оскільки вона виступає як керівний відносно до окремих індивідів момент, або об'єктивною — законом — і в такому випадку визначається значимим для волі кожної розумної істоти». Тобто, принцип це і внутрішні переконання людини, ті моральні і теоретичні засади, якими вона керується в повсякденному житті.

Суперечності у формуванні принципів екологічної політики

Що ж до формування принципів екологічної політики, то на перший погляд видається, що досить і одного принципу — необхідності природного оточення як основи матеріального і духовного розвитку нинішнього і наступних поколінь людей. Проте в практичному відношенні

цей принцип постає як досить суперечливий і неоднозначний. У даному аспекті, зокрема, виникає багато суперечливих пропозицій: від запуску токсичних відходів на навколоземну орбіту до їх використання як будівельного матеріалу або добрив. Звичайно, серйозні проекти в тій чи іншій мірі спираються на наукові розробки і піддаються експертизі. Ні те, ні інше, на жаль, не застерігає від помилок, тим більше, що в середовищі експертів також немає згоди щодо принципів, з яких слід виходити при визначенні стратегічних напрямів охорони природи.

Між теорією і політичною практикою у справі вирішення проблеми навколишнього середовища фактично відсутні міцні зв'язки. «Незнання теоретиками технологічних аспектів проблеми і складності практичної реалізації природоохоронних та інших програм, а практиками — загальнотеоретичних положень призводить до того, — як відзначає С. Ва-лентей, — що рекомендації одних не мають іноді практичної цінності, а відсутність загальнотеоретичної підготовки других не дозволяє поширювати їх практичний досвід на галузь теорії. Іншими словами, ми часто маємо не підкріплену практикою теорію, тобто не маємо такої, і практику, представники якої через це говорять про теорію як про абстракцію, що не має практичної цінності».

У чому ж причина такої тривалої дискусії з проблем навколишнього середовища? Чому до цього часу не визначені основні принципи і способи її вирішення? Існує думка, що «провал спроб створити всео-хоплюючі програми збереження і поліпшення навколишнього середовища залежить здебільшого від інтелектуальної короткозорості і загальної недбалості, а також від того, що проблеми, пов'язані з добробутом людини, визначаються такими складними факторами, які не піддаються ні ретельному контролю, ні вивченню за допомогою загальноприйнятих у природничих науках аналітичних методів» Але очевидно також, що «не можна визначати властивості оптимального для людини навколишнього середовища, якщо враховувати лише людину».

Компоненти навколишнього середовища об'єднує велика кількість зв'язків з іншими системами штучного і природного походження. Саме тому не викликає сумніву необхідність комплексного підходу до вирішення завдання, яке стоїть. Разом з тим у багатьох працях, присвячених питанню, що розглядається, ця теза лише декларується, а якщо і присутня спроба дійсно комплексного підходу до вирішення проблеми.

Причиною становища, що склалось, на нашу думку, є складність у вивченні проблеми навколишнього середовища, яка містить велику кількість недостатньо вивчених або невивчених зовсім зв'язків і закономірностей, що визначають їх розвиток. Виявлення нових закономірностей ставить учених перед необхідністю розширяти масштаби досліджень, вносить корективи у розрахунки і посилання. Це доводить, що проблема навколишнього середовища не може бути вирішена шляхом дослідження окремих біологічних, економічних, соціально-гігієнічних, демографічних та інших її аспектів з наступним їх підсумовуванням. Очевидно, має бути сформована єдина теорія, яка дасть змогу виробити принципи єдиної екологічної політики, що можливо лише в разі створення цілісної картини того, що відбувається.

Визначення принципів політики, спрямованої на зниження напруження у системі «суспільство — природа», є важливою складовою частиною соціально-екологічної політики. Кожному способу виробниц­тва відповідає певний тип екологічної політики держави. Отже, такі її складові, як «якість навколишнього середовища», «раціональне природокористування», «екологічна поведінка», «екологічне виховання» та інші неідентичні на різних історичних відтинках.