5. Інші засоби нетарифного регулювання.

Серед інших засобів нетарифного регулювання стисло розглянемо наступні.

1. Умови урядових закупок.

Об’єктом дискусій в останні роки, так як і об’єктом міжнародного кодексу поведінки Токійського раунду переговорів у 1979 р. стало законодавство, знане як Умови урядових закупок. У загальному ці умови обмежують купівлю державними агенціями іноземних товарів і спонукають до купівлі національних. Наприклад, Американський акт купівлі, який вперше був прийнятий в США, вимагав, щоб федеральні державні агенції купували товари американського виробництва, якщо їхня ціна не перевищує на 6% ціну іноземних постачальників. Таке пільгове відношення є подібним до запровадження адвалерного тарифу у випадку, коли національним виробникам надається певний відсоток цінового захисту. Навіть тепер, коли на федеральному рівні намагаються зменшити широке розповсюдження цих умов, багато урядів штатів у США зберігає ці умови.

2. Умови про вміст місцевих компонентів.

Умови про вміст місцевих компонентів намагаються визначити наперед певну додану вартість певних складових продукції для національних постачальників. Наприклад, така політика обумовлює, що певний визначений процент вартості товару, який продається у США, повинен містити американські складники або працю американських робітників. Такий вид обмеження з’явився недавно у торговому законопроекті американського Конгресу, такі ж умови діють і в деяких інших країнах, що розвиваються.

3. Європейська податкова система.

Спірним нетарифним бар’єром з точки зору американських фірм є Європейська податкова система. Податок на додану вартість (ПДВ) у Західній Європі є провідним податком, цей податок відноситься до так званих “непрямих” податків. США мають більшу довіру до прямих податків на зразок податку на прибуток чи прибуткового податку. ПДВ стягується з покупців товару, готовність якого знаходиться у більшій стадії. Кінцева ціна для споживача включає нагромадження ПДВ на усіх виробничих стадіях. За правилами ГАТТ з будь-якого імпорту, який поступає в країну, повинен сплачуватися еквівалентний податок. Для американських фірм, які займаються експортом у Європу, цей прикордонний податок, що підходить під ПДВ, підозріло виглядає як тариф, навіть якщо він так не трактується.

З боку європейських експортерів, експортер сплачує нагромаджений ПДВ через попередні виробничі процеси. Але так як продукція не призначена для кінцевого споживання у країні-виробнику (вона виготовлена на експорт), то експортер може отримати пільгу на сплату ПДВ. Для американських конкурентів це виглядає як нечесна експортна субсидія.

4. Адміністративна класифікація.

Так як тарифи на товари, які ввозяться в країну, диференціюються за типами товару, діюча ставка податку може змінюватися в залежності від категорії, до якої відноситься даний товар.

5. Обмеження на торгівлю послугами.

Торгівля послугами являє собою широкий простір для обговорення в даний час і велика кількість нетарифних бар’єрів використовується для обмеження цієї торгівлі. Наприклад, в іноземних страхових компаніях можуть обмежуватися типи послуг, які вони надають у певній країні, для іноземних кораблів може бути заборонено перевозити вантаж між виключно національними портами, права на приземлення іноземних літаків можуть бути обмежені і т.д. Ці обмеження є звичайно менш видимі і більш прозорі, ніж багато обмежень на товари.

6. Додаткові обмеження:

— корисні для здоров’я і безпечні продукти харчування. Звичайно, національні споживачі іноземних продуктів харчування повинні бути захищені від нечистот та джерел захворювань, але деякі економісти вважають, що такі обмеження можуть бути надмірними в окремих випадках і можуть містити в собі елементи протекціонізму (прикладами є обмеження на імпорт в США аргентинської телятини і європейське обмеження на імпорт зі США м’яса, яке містить гормонні добавки).

— внутрішня субсидія (необхідно відрізняти від експортної субсидії). Така субсидія у певну галузь непрямо може розумітись як стимулювання експорту, ефектом її може бути перевага, отримана даною галуззю перед іншими;

• необхідність зберігання певної частини іноземної виручки національних експортерів у Центральному банку (даний вид обмеження застосовується переважно у країнах, що розвиваються);

• імпортні депозити, що являють собою безвідсотковий заклад, який вносять імпортери до банків перед виконанням імпортних операцій. Наприклад, у Судані вони становлять 100% вартості товару, в Колумбії –– 95, Сирії –– 50, Єгипті –– 35 тощо. У період ускладнень із нагромадженням валюти до імпортних депозитів вдавалися Японія, Великобританія, Італія, Греція.