41 Соціологія конфлікту л.Козера

Американський соціолог Л. Козер під соціальним конфліктом розуміє боротьбу за цінності та претензії на певний статус, владу і ресурси: свої ідеї він об'єднав в теорію позитивно-функціонального конфлікту.

Американський соціолог Л. Козер у праці «Функції соціального конфлікту» обґрунтував ідею позитивної функції соціального конфлікту, який є своєрідним запобіжним клапаном системи, з допомогою якого суспільство пристосовується до нових умов. Всі різновиди конфлікту він типізував на внутрішні та зовнішні, виокремлюючи у кожному з них соціально-позитивні, які ведуть до розвитку системи, та деструктивні конфлікти, що загрожують її існуванню. Л. Козеру належить найпоширеніше у світовій соціології трактування конфлікту як боротьби за цінності й претензії на певний статус, владу й ресурси; боротьби, в якій цілями є нейтралізація, заподіяння шкоди або знищення суперника. Демократичні, гнучкі суспільства небезуспішно намагаються використати конфлікти собі на користь, оскільки толерантне ставлення до них дає змогу соціальній системі перетворити їх на засіб самооптимізації. 

42 Соціологія конфлікту р.Дарендорфа

 Соціальний конфлікт — зіткнення інтересів двох чи більшої кількості індивідів, соціальних груп. За своєю природою конфлікт є соціальним явищем, породженим особливостями суспільного життя, соціальних систем, зіткненням, протиборством суб'єктів соціуму. 

Демократичні, гнучкі суспільства небезуспішно намагаються використати конфлікти собі на користь, оскільки толерантне ставлення до них дає змогу соціальній системі перетворити їх на засіб самооптимізації. Німецький соціолог Р. Дарендорф у своїй теорій «конфліктної моделі суспільства» розглядав конфлікт всюдисущим, оскільки кожне суспільство спирається на примушування одних його елементів іншими. Нерівність соціальних позицій, відмінність інтересів людей якраз і спричиняють конфлікти. А особливості суспільств він вбачав у різному ставленні до конфліктів з боку влади. У демократичному суспільстві теж є конфлікти, проте раціональні методи регулювання роблять їх невибухонебезпечними. Сам конфлікт у своєму розвитку долає, на думку Дарендорфа, три стадії розвитку.

1. Формування квазігруп з власними інтересами та готовністю до самозахисту.

2. Організація квазігруп в угруповання, усвідомлення ними власних глибинних інтересів.

3. Безпосереднє зіткнення соціальних груп (класів, націй, політичних партій тощо).

43 Поняття самогубства у теорії е.Дюркгайма

Праця Е. Дюркгейма «Самогубство» (1897) є класичним соціологічним дослідженням. Вона починається з визначення феномена, потім відкидає попередні пояснення, дає класифікацію типів самогубств і на основі цієї типології будує загальну теорію розглянутого феномена.

Е. Дюркгейм відкидає психологічне пояснення самогубства. Погоджуючись, що в психічно хворих людей найбільші шанси покінчити із собою, він на основі відсутності кореляції між частотою психопатологічних станів і частотою самогубств у різних груп населення доходить висновку, що психічна причина – не головна. Показники самогубств ростуть із віком; у чоловіків вони вищі, ніж у жінок; у самотніх вищі, ніж в одружених, чим більше дітей, тим показник нижчий.

Е. Дюркгейм виділяє три типи самогубств: егоїстичне, альтруїстичне й аномічне. Причина егоїстичних самогубств, за Е. Дюркгеймом, полягає в тому, що люди думають насамперед про самих себе, не інтегровані в суспільну групу, їхні бажання не співвіднесені з груповою оцінкою. Альтруїстичне самогубство має місце в тому випадку, коли індивід іде на смерть відповідно до соціальних імперативів, наприклад, на війні. У цьому випадку причина протилежна: індивід ототожнює себе з інтересами групи. Аномістичне самогубство, тобто самогубство під впливом аномії – відсутності або дезінтеграції загальноприйнятих соціальних норм, найхарактерніше для сучасного суспільства, де, на відміну від архаїчних суспільств, життя не так суворо регламентується звичаєм. У таких суспільствах індивіди постійно змагаються один з одним, багато чого очікують від життя, їхні запити великі, і, отже, велика диспропорція між сподіваннями і задоволенням. Унаслідок розгляду різних типів самогубств Е. Дюркгейм робить загальний висновок, що основна причина самогубства – соціальна.

Дослідження самогубства доповнює твір Е. Дюркгейма про поділ праці. Сучасне суспільство характеризується диференціацією, органічною солідарністю, великою щільністю населення, інтенсивністю комунікацій і боротьбою за життя. Зворотною стороною цього є ріст індивідуалізму й аномії, внаслідок чого зростає кількість самогубств (протягом його життя, зазначав Е. Дюркгейм, воно збільшилося за 50 років у різних країнах уп'ятеро).