40 Механізми виникнення міжгрупових конфліктів

Значний внесок у вивчення механізмів виникнення міжгрупових конфліктів і ворожості внесли психологи. Представники різних психологічних шкіл обґрунтовували звичайно один з механізмів міжгрупового конфлікту, додаючи йому найбільшу значимість. Тому при розгляді в цілому механізмів виникнення міжгрупових конфліктів необхідно враховувати наступні обставини.    1. У різних міжгрупових конфліктах може домінувати той чи інший механізм їхнього виникнення.    2. Міжгрупові механізми більш консервативні, ніж психологічні механізми міжособистісної взаємодії. Серед основних механізмів виникнення міжгрупових конфліктів виділяють такі, як: міжгрупова ворожість; об'єктивний конфлікт інтересів; внутрішньогруповий фаворитизм.    Об'єктивний конфлікт інтересів. Найбільш повно даний механізм описаний у реалістичній теорії групового конфлікту Д. Кемпбеллом. її суть зводиться до наступного:    - конфлікт інтересів різних груп може викликати міжгруповий конфлікт;    - конфлікт інтересів, а також який мав місце в минулому міжгруповий конфлікт обумовлюють сприйняття загрози окремими членами групи з боку іншої групи;    - загроза обумовлює ворожість окремих членів групи до джерела загрози;    - загроза обумовлює внутрішньогрупову солідарність;    - загроза обумовлює більш повне усвідомлення індивідом власної групової приналежності;    - загроза збільшує непроникність групових меж;    - загроза зменшує відхилення індивідів від групових норм;    - загроза збільшує міру покарання і рівень відкинутості тих, хто порушив вірність своїй групі;    - загроза приводить до необхідності покарання членів групи, що відхиляються від групових норм (реальна загроза збільшує догматизм і етноцентризм);    - помилкове сприйняття членами групи загрози з боку зовнішньої групи також обумовлює підвищену внутрішньогрупову солідарність і ворожість щодо зовнішньої групи.    Внутрішньогруповий фаворитизм. Низка фахівців (К. Фергюссон, X. Келлі, Д. Раббі, М. Горвітц) довели, що міжгрупова конфліктність може спостерігатися і без об'єктивного конфлікту інтересів, а тільки завдяки певним пізнавальним процесам. Даний феномен одержав назву “внутрішньогруповий фаворитизм”. Його суть полягає в тенденції виявляти схильність до членів власної групи на противагу членам іншої групи. Він може проявлятися як у поведінці, яка зовні спостерігається, так і при формуванні думок, суджень, оцінок, що відносяться до членів власної та іншої груп. Ці ефекти можуть діяти в різних ситуаціях, на різних рівнях соціальної взаємодії, ніби встановлюючи “демаркаційну лінію” між людьми, які за будь-якими критеріями оцінюються як “свої”, і тими, хто за даними критеріями оцінюються як “чужі”.    Коли статусні розходження між двома групами визнаються справедливими і високостатусною і низкостатусною групами, ефекти внутрішньогрупового фаворитизму виражені незначно. Як тільки виникає сумнів у справедливості статусних розходжень, внутрішньогруповий фаворитизм зростає, причому в більшій мірі в членів групи, які мають більш високий статус (Д. Тернер, Р. Браун). Усвідомлення незаконності (чи нестабільності) статусних розходжень породжує прагнення їх змінити, збільшує внутрішньогрупову підтримку і міжгрупове суперництво.    Даний механізм є психологічним. Однак на тлі глибоких об'єктивних протиріч між групами — класових, етнічних, регіональних, вікових і т. д. — високий рівень внутрішньогрупового фаворитизму супроводжується деструктивними соціальними наслідками. Конфлікти між групами підсилюють рівень внутрішньогрупового фаворитизму і міжгрупової ворожості.