31 Типи суїцидальної поведінки як крайньої форми внутрішньоособистісного конфлікту

Проблема суїцидальної поведінки традиційно привертає увагу суспільства та дослідників. У суспільній свідомості самогубство належить до тих складним явищам життя, які викликають до себе двоїсте ставлення. З одного боку, людина, що покінчив з собою, викликає жалість, співчуття до пережитої ним борошні. З іншого - сам факт суїциду викликає неприйняття, осуд як гріх і навіть злочин. Близькі часто хочуть приховати цей страшний факт. Церква відмовляє самогубцю в християнському похованні.

Важливою ознакою суїцидальної поведінки особистості є її система мотивів, оскільки суїцидальна поведінка завжди полімотивована. В. Тихоненко виокремлює п'ять типів мотивів суїцидальної поведінки: протест (проявляється як крайня форма незадоволеності ким-небудь або чимось); заклик (виявляється як привертання уваги до своєї персони і як потреба у співчутті); уникання (цей мотив спрямований на позбавлення себе душевних чи фізичних страждань); самопокарання (нерозривно пов'язаний із почуттям вини); відмова (проявляється як остаточна капітуляція перед кризою). Зазвичай один із зазначених мотивів суїпиду є провідним, інші можуть бути супутними, стимуляційними або ж відсутніми взагалі. Зокрема, вже доведено, що в підлітковому та юнацькому віці суїцидальна поведінка найчастіше спостерігається в осіб інфантильних, егоцентричних, емоційно нестійких, з ознаками негативізму, тобто в цьому віці серед різновидів мотивів самогубства домінують протест і виклик. Для людей похилого віку характерними є мотиви уникання, самопокарання й відмови, які виникають і діють об'єктивно, оскільки зумовлені економічними, соціальними, психологічними, соціально-психологічними та іншими особливостями цього віку. Отже, провокаційними чинниками суїциду людини похилого віку можуть стати втрата особистісного смислу свого існування, почуття самотності або навіть, в окремих випадках, вихід на пенсію.

32 Об’єкт та предмет конфлікту

Будь-який конфлікт характеризується його залежністю від зовнішніх та внутрішніх обставин, коло яких має динамічний характер. Однак є основне, що надає можливість визначити не лише причину, а й тип конфлікту. Це основне складає предмет конфлікту.

Предмет конфлікту – існуюча чи уявна проблема, яка складає основну причину виникнення конфлікту. Як правило, це основне протиріччя через яке і заради вирішення якого суб’єкти вступають у конфліктну ситуацію. Цим предметом можуть бути влада, володіння цінностями, проблеми психологічної сумісності.

Як і в будь-якій іншій діяльності предмет конфлікту є частиною об’єкту.

Об’єктом конфлікту є матеріальна цінність, на використання, володіння чи захист якої націлена поведінка сторін. Це будь-який елемент матеріального світу, що є предметом особистісних, колективних, суспільних чи державних інтересів.

Для того, щоб набрати характеру об’єкту це явище повинно бути предметом інтересів різноманітних соціальних суб’єктів, які мають бажання мати одноосібний контроль над ними.

Таким чином, предмет та об’єкт конфлікту є не співпадаючими категоріями оскільки:

1)    предмет характеризує певну націленість конфлікту;

2)    предмет є частиною об’єкту конфлікту;

3)    об’єкт конфлікту надає можливість виявити сферу його застосування.