2.3 Храм всіх Кримських Святих та Федора Стратилата

24 листопада 1842 р. М. С. Воронцов повідомив у своєму листі Таврійському губернатору, що 28 числа в суботу разом з князем В. В. Долгоруким (внуком князя В. М. Долгорукова) виїжджає в Сімферополь, де в неділю відбудеться церемонія відкриття пам’ятника князю В. М. Долгорукому. М.Воронцов пропонував виїхати в понеділок із Сімферополя і освятити церкву в Алушті. Генерал-губернатор буквально „перстом вказавˮ, де потрібно будувати храм [1, с. 245].

Храм в ім'я всіх Кримських святих і Федора Стратилата - православний храм в центрі Алушти з ярусною дзвіницею в Криму. Історія створення церков в Алушті починається з 1833 р., з часу затвердження проектів, представлених на конкурс. Судячи з документів, збереженим у державному архіві Криму, вище затвердження отримали проекти, графом М.С. Воронцовим, розроблені відомим Одеським архітектором Г. І. Торрічеллі. За будівництво церков в Ялті та Алушті взявся Керченський купець I гільдії Карл Томазіні, який „мав раніше великі підряди по будівництві будівель і церков в губерніях Новоросійського краюˮ. Хоча в Алушті будував церкву його брат - Іван Томазіні [26, с. 245].

Керував будівництвом церков в Алушті та Ялті Я.Колодін. Разом з ним в будівництві брали участь архітектори Ешліман і Дево. Рідкісний випадок у зведенні православних храмів: будівництво алуштинської церкви почалося без освячення місця, так як не прийшли до єдиної думки, в ім'я якого святого або православного свята вона буде названа. Питання це серйозно обговорювалося всіма організаторами: графом Воронцовим, священнослужителями і майбутніми парафіянами. Нарешті, вирішили назвати церкву, як і стародавній зруйнований храм в околицях Алушти, в ім'я великомученика Феодора Стратилата.

Церква побудована була, як стверджують фахівці-мистецтвознавці, за типом сільських церков Англії, з використанням готичної архітектури, як у фасадах, так і в інтер'єрі. Як уже відомо, для архітектури 20-40-х років XIX ст. було характерно романтичний напрям еклектики з використанням елементів готики. Торрічеллі використав ряд прийомів, характерних для готичних костьолів; щипцеві завершення бічних прибудов, які можна побачити і зараз, дзвіницю з пірамідальним шатровим завершенням (не збереглася), стрілчасту форма віконних і дверних прорізів, вікна прикрашали кольорові вітражі. Судячи за старими фотографіями та гравюрами з видами Алушти, дзвіниця храму служила містобудівною домінантою всього міста.

Храм збудували на кошти держави. На церковне начиння було виділено 3316 крб. 55 копійок. Його прикрасили 20 святкових ікон на дошках в піваршина. Крім ікон, храм прикрасив іконостас, який був виконаний міщанином Чернігівської губернії Пантелеймоном Бочаровим. У 1841 р. за кресленнями губернського архітектора С. Дево навколо церкви була зведена прямокутна металева огорожа на кам'яних стовпах.

Таврійська єпархія підпорядковувалася архієпископу Херсонському і Таврійському Гавриїлу, який призначив освячення церкви і священика. Церква в ім'я Феодора Стратилата була освячена 30 листопада 1842 р.. І це не випадково: адже в цей день Свята церква святкує пам'ять Андрія Первозванного, з ім'ям якого в Тавриді багато пов'язано. Можливо, тому і складалася сила Російської імперії того часу, що молодші покоління не відрікалися від минулого, вони відносились до нього не тільки з повагою, але навіть з деяким благоговінням. Першим священиком був протоієрей Михайло Родіонов. Очевидно, людиною він був розумною, і чесною, і милостивою, бо вже в 1851 р. став на чолі Кримських церков.

Отже, храм теплий, світлий, красивий, з дзвіницею-домінантом над містом; дзвін дзвонів, скликав всіх православних на молитву. Алуштинці любили свою церкву, відправляли в ній церковні потреби: хрестини, вінчання, відспівували померлих, жалували добровільно кошти на її прикрасу. Храм був побудований „до душевної розради християнˮ, і намагалися зробити його прекрасним і упорядкованим. Особливо багато постарався для благоустрою та прикраси церкви Микола Дмитрович Стахєєв меценат міста, чия садиба і вілла збереглися до наших днів (Центр дитячої та юнацької творчості) [26, с. 245].

Таким чином, храми збудовані М.Воронцовим поза своїми маєтностями вражали прихожан своєю чарівністю та монументальністю. Вони були побудовані „до душевної розради християнˮ. Реставрація Бахчисарайського палацу спочатку отримала негативну реакцію у населення, оскільки він був дещо змінений, але все-таки зберігав свою оригінальну красу, не властиву ні одному палацу в Криму. Але незважаючи на незадоволення населення, Бахчисарайський палац був одним з самих відвідуваних місць в Криму.

Церкву Іоанна Златоуста було побудовано Воронцовим саме, як соборний храм майбутнього міста. Воронцов прагнув якнайкраще розбудувати Південний берег Криму та зробити його найпопулярнішим місцем відпочинку. Триярусна дзвіниця відразу стала головним містобудівним і навігаційним орієнтиром міста (нині офіційно вважається навігаційним знаком і занесена в світові лоції). Ця церква сприяла розвитку м. Ялти не тільки з культурного, але й з релігійного боку, оскільки мала значний вплив на місцеве населення.

Саме храм Святих Захарія та Єлизавети став своєрідним центром православ’я на Тарханкуті, оскільки головна мета храму - збереження стародавніх традицій християнства, що з'явилися на півострові ще в перші століття нашої ери. Будівля була абсолютно не схожа на звичні віруючим православні храми, проте місцеві жителі поступово звикли до незвичайної архітектури церковної будівлі. А от приїжджі висловлювали щире здивування, коли дізнавались, що ця оригінальна будова першої половини XIX століття - православний храм.

Незважаючи на те, що храм був збудований за образом сільських церков Англії, він став містобудівною родзинкою міста. Алуштинці любили і шанували це місце. За покликом дзвонів вони збиралися сюди на молитву, для них церква виконувала роль святині.