1.3.Церква Іоанна Предтечі

У 1829 р. Ф.Ельсону була доручена розробка проекту невеликої православної церкви. Він отримав аванс в 5 тис. рублів і на руїнах давнього монастиря розпочав будівництво церкви, присвяченої святому Іоанну Предтечі [20, с. 20].

Церква була близькою до Алупкінського храму, але більш скромна в архітектурі. У ній також використовувався доричний ордер, застосований у головному портику. Церква була збудована до 1834 року, адже французький маршал Мармон, подорожуючи влітку Кримом, був присутнім на вінчанні доньки М.Бороздіна з князем Гагаріним „в чарівній церкві Масандри, щойно збудованої графом Воронцовимˮ [19, с. 29].

У літературі 30-х - 60-х років ХIX ст. часто зустрічаються згадки про архітектуру церкви. Зокрема, Н.Всеволжський в 1836 р. про неї писав: „Потрібно відмітити, що на самому високому місці великої дороги нещодавно добудовано чудову церкву доричної архітектури. І з-під фундаменту її б’є сильний ключ чистої та свіжої води, портик церкви оточений горіховими деревамиˮ [19, с. 28].

В червні 1831 р. керуючий маєтком повідомляв М.Воронцову, що церква в Масандрі доведена до кінця і потребує ікони і церковне начиння. За розпорядженням М.Воронцова іконостас був виконаний майстром Пантелеєм Бочаровим, а ікони написані живописцем Іваном Ковшаровим, який брав участь в обробці воронцовського палацу в Алупці і Храма Тезея [20, с. 20].

Витримана в класичному стилі у вигляді чотирьохколонного доричного храму, церква Іоанна Предтечі - одна із перших православних церков, збудованих на ПБК після приєднання Криму до Російської імперії. Вона викликала незмінне захоплення туристів, які називали її „витонченою”, „чарівною”. Для того, щоб візуально полегшити будівлю, архітектор підняв її на невисокий стилобат. Дев’ять сходинок, провідних до портику, візуально ніби збільшували висоту колон. Вдало знайдені, полегшені пропорції всього портику в оточенні потужних вікових дерев, на яких були розвішані дзвони, надавали строгим формам церкви стрункість та витонченість. „Якщо вказати на доричну архітектуру церкви, що йде до стилю всієї місцевості, - читаємо ми в одному із нарисів про Крим, - на дзвіницю, збудовану на вітках столітньої горішини, ви зрозумієте, як багато смаку і чіткого розуміння краси було у Воронцова” [20, с. 21].

Ельсон вдало використав джерело, що збереглось, розмістивши над ним вівтар. Складалось враження, що із-під фундаменту церкви бив потужний струмінь води. О. П. Шишкіна писала, що ця церква їй більше сподобалась, ніж Алупкінська у вигляді Тезеєвого храму. В Масандрівській церкві її вразило джерело, що із підвалу текло під камінний звід, де був прибитий ланцюг з ковшем для прохожих. „По праву сторону ганку, - продовжувала вона, - висять дзвони на великому дубі, біля котрого, під густою тінню на лавках можуть поміститися більше 20 людей і поряд під горішиною близько 20” [20, с. 22].

В церковних документах записано так: „Церква домова Іоанна Предтечі в Масандрі збудована з вищої ласки на розвалинах давнього грецького селища опікою власника ясновельможного князя Воронцова, закладена 4 травня 1829 р., освячена 29 серпня 1833 р. Престол один у іменування Усікновення чесної глави Пророка Предтечі і Хрестителя Іоанна. Утримується на кошти Масандрівської економії”. З цього ж документа ми дізнаємося, що в 1849 р. ПБК існувало 8 діючих церков. Очолював їх протоієрей Масандрівської церкви Михайло Матвійович Молчанов [20, с. 22].

Незабаром Масандрівська церква перестала бути суто домовою, вона приймала прихожан зі всієї округи. Згідно з церковними документами, в 1861 р. в Масандрівській Іоанна Предтечі церкві значилося всього 237 прихожан із 38 дворів. Це були не тільки жителі Масандри (62 людини), але і довколишніх селищ: Магарача - 98, Микити - 47, Ай-Даніль - 27 осіб. Переважали тут перш за все поміщицькі селяни - 86 осіб, купці та міщани - 67. Навіть на початку XX ст., коли нові Ялтинські церкви (Іоанна Златоуста і Олександра Невського) збирали всіх парафіян з околиць Ялти, в Масандрівській церкві проводилися служби один раз на рік у свято Усікновення голови Іоанна Предтечі - 29 серпня. У цей день дозволялося народне гуляння до 6 годин вечора і влаштовувався невеликий ярмарок [20, с. 23-24].

У „Нарисі Південного берега Криму”, написаного для Одеського альманаху в 1838 р. про цю церкву говорилося: „прикрашена віковими волоськими горішинами і дубами, обсаджена оливками і смоківницями, вона являє мирну таємничу юдоль християнства. Живе джерело рясної води витікає зі-під престолу Божого храму і розливає благословенну силу рослинності в південній частині Масандри. За огорожею церковною влаштований фонтан з чашею для втамування спраги людям, що проходять. Навпроти церкви до гірської сторони видно будинок для священика і кілька будиночків у лінію для робітників. Від церкви прямо йде дорога під тінню дерев до головного будинку власника” [20, с. 24].

Неповторний пейзаж, що почав оточувати маєтності Воронцова, розкішні храми та мечеті, які мали свої незвичайні деталі, все з відбитком витонченого смаку та розкоші, все побудоване визивало глибоку емоційну дію на прихожан. У стилі пізнього російського класицизму збудовані так названий Чайний будиночок в нижньому Алупкінському парку (1829-1834 рр.) і заміський будинок Воронцова на Салгирці під Сімферополем [19, с. 30].

Таким чином, храми та мечеті, збудовані в Новоросійському краї, в тому числі і Тавриді, за прямої участі Михайла Семеновича Воронцова, говорять самі за себе про його ставлення до Криму та його мешканців. Культові споруди були символами віри, саме вони відіграли важливу роль у політиці царського уряду щодо населення. Одразу ж після відкриття перших храмів та мечетей вони мали чисельну кількість прихожан. Люди, йдучи до храмів та мечетей перш за все звертали увагу на їх красу та велич. Та незважаючи на це, головна роль храмів була в проповідуванні Слова Божого, Євангелій, а роль мечетей полягала у відправленні обрядів релігійного культу, в культурній та просвітительській ролі в різних сферах людського буття.