I.7. Управління і самоуправління

У загальному вигляді управління і є самоуправління як властивість живої матерії, зокрема людського співжиття. Проте, в соціально-організаційному відношенні ці явища дещо різні.

Управління звичайно уявляють як вид діяльності, як відносини «суб’єкт—об’єкт», в яких управління виступає як прерогатива суб’єкта стосовно об’єкта.

Самоуправління ж — це управлінське забезпечення діяльності об’єкта самим об’єктом, без делегування (наділення) функцій, прав, обов’язків то­що певній частині суспільства або частині власного організму, якщо ця частина не виділяється в автономний елемент цього організму. Але самоуправлінням прийнято вважати й те, що об’єкт виділив таку автономну частину, яка, проте, реалізує безпосередньо тільки його (об’єкта) інтереси як певного утворення. Останнє характерно для економічної організації, в якій, наприклад, компанія є самоуправлінським об’єктом.

У цілому ж ринкові відносини — це базовий ґрунт постійного виз­рівання різноманітних самоуправлінських форм з прогресуючим зме­ншенням кількості делегованих функцій міжелементним структурам, зокрема державі як системному утворенню, що функціонує на тлі нейтралістських організаційно-політичних та економічних потреб суспільства.

Але саме щодо суспільства самоуправлінське начало не є сьогодні типовим, у тому числі й демократія як влада народу, оскільки й вона вимушена передавати управлінські функції певній частині суспільства, яка у владній або й іншій формі здійснює управління життєдіяльніс­тю того ж самого народу на основі його інтересів.

Управління за структурою реалізації поділяється на три основні види: централізовані структури, координаційні і матричні.

Централізовані структури управління використовуються в організаційних системах, орієнтованих на досягнення одної головної цілі, наприклад, забезпечення охорони громадського порядку, проектування і будівництво особливо важливого об’єкта – заводу, виробництво складної продукції – нового літака і інше. При централізованій структурі управління весь процес управління здійснюється через головний суб’єкт управління (міністерство, департамент, генеральну дирекцію).

Координаційна структура управління характерна наявністю координаційних, узгоджувальних органів завданням яких є погодження міжфункціональних горизонтальних зв’язків з метою координації та організації прийняття спільних управлінських рішень і контролю за їх виконанням.

Матрична структура представляє собою організацію управління одночасно по вертикальним і горизонтальним зв’язкам (вона широко застосовується в науково-дослідних і практичних організаціях та виробничих об’єктах, зайнятих спільними програмами проектування) і виробництва, чи будівництва.

При централізованих, координаційних і матричних структурах управління процес управління і контроль здійснюється вищими суб’єктами управління, при цьому, з метою довести до численних виконавців відповідні завдання, відбувається дроблення функцій планування і контролю. Поточні і перспективні плани розробляються на всіх рівнях, тоді, як контроль за їх виконанням здійснюється тільки по вертикалі, оскільки партнери по горизонталі не мають права контролювати один одного. Узгоджені управлінські рішення можуть прийматись тільки на вищому рівні управління, оскільки на середньому рівні (між окремими функціональними підрозділами) нема формальних зв’язків взаємозалежності.

Централізовані, координаційні і матричні структури управління більш притаманні державним органам. Суб’єкт і об’єкт управління повинні здійснювати між собою двохстороннє співробітництво, вони повинні бути зацікавлені в результатах взаємодії: перший у видачі необхідних в даній ситуації команд (управлінських рішень), другий – в їх своєчасному і точному виконанні. Можливість суб’єкта управлять має бути обумовлена готовністю об’єкта управління сприймати і бути готовими відповідно реагувати на такі команди. Поряд з підпорядкованістю об’єкта управління суб’єкту управління вони повинні володіти і певною самостійністю, а об’єкт мати право і на певне самоуправління, зокрема у внутрішніх справах. Суб’єкт управління не в змозі передбачити і задовольнити всі інтереси об’єкта управління і можливі його дії в тій чи іншій ситуації, особливо якщо вона виникає непередбачено.

Перш за все, немає гарантії, що рішення суб’єкта управління будуть оптимальними, оскільки віддаленість його від об’єкта, від місця подій, незнання деталей, недостатність інформації і т. ін. перешкоджають цьому. Суб’єкт управління може затримувати в силу різних причин саме рішення, що тягне за собою не тільки втрату часу, а може викликати не передбачувані для об’єкта управління наслідки, тому об’єкт управління повинен мати певну самостійність і на самоуправління, особливо коли в якості об’єкта управління виступають живі люди, котрі мають власні інтереси, устремління, наміри, погляди на ситуацію, вони повинні мати можливість реалізувати їх на практиці, якщо такі цілі відповідають меті і волі суб’єкта управління. При відсутності такої можливості, люди втратять активність, перестануть проявляти ініціативу, або будуть вживати всі заходи, щоб досягти свого. Об’єкт управління повинен мати певні межі самостійності, самоуправління.

Якщо цього не враховувати, то порушаться зв’язки суб’єкта і об’єкта управління, а їх взаємодія не буде ефективною. Самоуправління особливо поширене в громадських організаціях, у фондах, некомерційних організаціях, в спілках і асоціаціях, в кооперативах у виборних органах самоврядування. Вищим органом самоуправління можуть бути загальні збори, наглядові ради, піклувальні ради, рада директорів, господарська рада. Доцільно щоб управління і самоуправління доповнювали одне одного, маючи на меті досягнути виконання поставлених завдань. Так в органі внутрішніх справ для сприяння у вирішення окремих проблемних питань можуть створюватись громадські організації, які діють на принципах самоуправління: рада ветеранів, жіноча рада, рада наставників, спортивні клуби, творчі колективи, суди честі, товариство садівників і т. ін. Органи самоуправління діють на підставі власних статутів і положень, які розробляються у відповідності з вимогами законів України «Про громадські організації» та статутних документів об’єкта управління.