
- •Розділ і основи теорії управління. Система управління в органах внутрішніх справ україни
- •I.1. Загальне поняття управління. Управління як соціальне явище
- •I.2. Функції управління
- •I.3. Управлінські відносини
- •I.4. Принципи управління
- •I.5. Методи управління
- •I.6. Форми управління
- •I.7. Управління і самоуправління
- •I.8. Правова основа системи управління в органах внутрішніх справ України
- •I.9. Завдання і основні функції органів внутрішніх справ України
- •I.10. Організаційна структура органів внутрішніх справ України
- •I.11. Методи управління в органах внутрішніх справ України
- •Нормативні акти і література:
- •Питання до семінарських занять та самостійної роботи:
- •Розділ іі керівник в органах внутрішніх справ
- •II.1. Поняття і сутність стилю управління
- •II.2. Місце і роль керівника в органах внутрішніх справ України
- •II.3. Функції керівника в процесі управління
- •II.4. Організація особистої роботи керівника органів внутрішніх справ
- •Річний підсумок
- •Річний план
- •II.5. Ділова та особиста культура керівника органу внутрішніх справ
- •II.6. Керівник органу внутрішніх справ і його здоров’я
- •II.7. Вимоги до керівників органів внутрішніх справ України
- •II.8. Роль керівника овс у становленні колективу органу внутрішніх справ
- •II.9. Оцінка особистості і діяльності керівника органу внутрішніх справ
- •Питання до семінарських занять та самостійної підготовки:
- •Розділ ііі Процес управління в органах внутрішніх справ
- •III.1. Зміст, організація, технології процесів управління
- •III.2. Поняття і види управлінських рішень в органах внутрішніх справ
- •III.3. Документальне оформлення управлінських рішень
- •III.4. Організація виконання управлінських рішень
- •III.5. Інформаційне забезпечення управління в органах внутрішніх справ
- •III.6. Планування, контроль і облік як засіб управління в органах внутрішніх справ
- •Питання до семінарських занять та самостійної підготовки:
- •Розділ IV управління персоналом органів внутрішніх справ
- •IV. 1. Поняття персоналу органів внутрішніх справ
- •IV. 2. Основні положення роботи з персоналом органів внутрішніх прав
- •Присяга працівника органів внутрішніх справ
- •IV. 3. Стимулювання персоналу органів внутрішніх справ
- •IV. 4. Культурно-етичні основи діяльності персоналу органів внутрішніх справ
- •IV. 5. Психологічне забезпечення роботи з персоналом органів внутрішніх справ
- •IV.6. Сутність безпеки персоналу
- •IV.7. Умови та причини порушень безпеки персоналу
- •IV.8. Заходи забезпечення безпеки персоналу
- •Нормативні акти і література:
- •Питання до семінарських занять та самостійної підготовки:
- •Розділ V управління матеріально-технічним і військовим постачанням та фінансовим забезпеченням органів внутрішніх справ
- •V.1. Поняття і значення матеріально-технічного й військового постачання та фінансового забезпечення органів внутрішніх справ України
- •V.2. Організація матеріально-технічного і військового постачання та фінансового забезпечення в системі органів внутрішніх справ України
- •V.3. Заходи додаткового фінансового та матеріально-технічного забезпечення органів внутрішніх справ
- •Завдання для самостійної підготовки:
- •Розділ VI управління соціальною роботою в органах внутрішніх справ
- •VI.1. Зміст соціальної роботи в органах внутрішніх справ
- •VI.2. Фінансове і матеріальне забезпечення персоналу органів внутрішніх справ
- •VI.3. Соціальне забезпечення персоналу органів внутрішніх справ
- •VI.4. Правовий захист персоналу органів внутрішніх справ
- •VI.5. Особливості соціальної роботи в органах внутрішніх справ і перспективи її розвитку
- •Питання до семінарських занять та самостійної роботи:
- •Розділ VII управління в органах внутрішніх справ за особливих (екстремальних) умов
- •VII.1. Поняття і класифікація особливих (екстремальних) умов
- •VII.2. Характеристика управління органами внутрішніх справ за особливих умов
- •VII.3. Управління органами внутрішніх справ при надзвичайному стані
- •VII.4. Взаємодія органів внутрішніх справ з іншими державними органами за особливих умов
- •Нормативні акти і література:
- •Питання до семінарських занять та самостійної підготовки:
- •Розділ viіі управління міжнародною правоохоронною діяльністю органів внутрішніх справ
- •VIII.1. Поняття міжнародної правоохоронної діяльності
- •VIII.2. Правові основи міжнародної правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ України
- •1. Закони України:
- •3. Укази і розпорядження Президента України:
- •4. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України:
- •5. Міжнародні договори міждержавного, міжурядового і міжвідомчого рівня, що набули чинності для України:
- •6. Накази Міністерства внутрішніх справ України:
- •VIII.3. Особливості службових відносин органів внутрішніх справ України з дипломатичними (консульськими) представниками зарубіжних країн
- •VIII.4. Міжнародні правоохоронні організації
- •VIII.5. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) і участь України в її діяльності
- •VIII.6. Порядок оформлення звернень і відряджень до правоохоронних органів інших країн
- •VIII.7. Діяльність мвс України у сфері Європейської інтеграції
- •Нормативні акти і література:
- •Завдання для самостійної підготовки:
- •Розділ iх організаційна побудова та завдання органів досудового слідства
- •IX.1. Система органів досудового слідства
- •IX.2. Структура органів досудового слідства
- •IX.3. Завдання та функції органів досудового слідства
- •Рекомендована література та окремі нормативні документи
- •Питання до семінарських та практичних занять і самостійної підготовки:
- •Розділ х правовий статус слідчого х.1. Порядок призначення слідчих на посаду, їх переміщення і звільнення з посади. Права і обов'язки слідчого
- •Х.2. Правовий та соціальний захист слідчого
- •Х.3. Гарантії незалежності і самостійності слідчого. Відповідальність слідчого
- •Нормативні акти і література:
- •Питання до семінарських занять та самостійної роботи:
- •Розділ хi організація роботи органів досудового слідства
- •XI.1. Загальні положення з організації роботи органів досудового слідства, планування та координація їх роботи
- •Хі.2. Організація роботи слідчих підрозділів у міськрайорганах внутрішніх справ, органах внутрішніх справ на транспорті
- •Хі.3. Організація роботи слідчого управління гумвс, умвс
- •Хі.4. Організація роботи організаційно-методичного підрозділу гумвс, умвс
- •Хі.5. Організація взаємодії слідчих підрозділів з іншими підрозділами органів внутрішніх справ України
- •Хі.6. Організація роботи слідчих підрозділів з виконання законодавства України про звернення громадян
- •Хі.7. Організація роботи слідчих овс у галузі міжнародного співробітництва і надання правової допомоги в кримінальних справах
- •Нормативні акти і література:
- •Питання до семінарських занять та самостійної роботи:
- •Розділ хіі правове положення підрозділів дізнання хіі.1. Поняття, структура та місце органів дізнання в системі мвс України. Основні завдання та функції підрозділів дізнання
- •Хіі.2. Права і обов’язки працівників підрозділів дізнання. Їх правовий та соціальний захист
- •Хіі.3. Повноваження керівника органу дізнання, його права і обов'язки
- •Нормативні акти і література:
- •Питання до семінарських занять та самостійної роботи:
VIII.6. Порядок оформлення звернень і відряджень до правоохоронних органів інших країн
Порядок відносин органів внутрішніх справ України з компетентними правоохоронними органами іноземних держав з питань запобігання, розкриття та розслідування злочинів визначається спеціальною інструкцією, узгодженою з Генеральною прокуратурою України і оголошеною наказом МВС України. Згідно з цією інструкцією запити про надання правової допомоги в кримінальних справах надсилаються Генеральною прокуратурою України через Міністерство закордонних справ на адресу центрального органу юстиції (прокуратури) зарубіжної держави, якщо інше не передбачено двосторонніми або багатосторонніми угодами, учасником яких є Україна. До держав СНД такі запити надсилаються в порядку, передбаченому ст.ст. 5 і 80 Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р.
Правова допомога надається сторонами в межах їх компетенції з питань:
– вручення документів;
– виконання окремих процесуальних дій;
– порушення кримінального переслідування;
– виклику свідків і тимчасової видачі осіб, які утримуються під вартою, для допиту як свідків;
– арешту осіб, які підлягають видачі;
– видачі (екстрадиції) осіб, які підлягають притягненню до кримінальної відповідальності або для відбуття покарання згідно з вироком суду;
– конвоювання осіб, які видаються в порядку екстрадиції;
– транзитного перевезення осіб, які утримуються під вартою;
– видачі предметів, що мають значення в кримінальній справі як речові докази;
– повернення викраденого майна та незаконно придбаних предметів і цінностей;
– отримання інформації про рух коштів по банківських рахунках та накладання на них арешту;
– інформування про розслідування злочинів і виконання вироків.
Офіційний запит про видачу особи, яка вчинила злочин, проти якої порушено кримінальну справу, готується і направляється до відповідної держави виключно Генеральною прокуратурою.
Підставою для направлення такого запиту є достовірні дані про перебування обвинуваченого в іноземній державі, а також нижчезгадані документи та відомості, які надаються Генеральній прокуратурі керівництвом прокуратур областей і міст, Головного слідчого управління МВС, слідчих підрозділів УМВС областей і міст. У запиті слід подати досить докладну інформацію про наявні докази, з описом обставин вчинків, що дозволяють впевнитись у тому, що йдеться про злочин, який тягне за собою видачу. Юридична кваліфікація вчиненого подається з урахуванням останніх змін у кримінальному законодавстві. Рекомендується також додати завірений текст закону (у формі витягу з Кримінального кодексу), на підставі якого вчинок визнається злочином. Іноді, враховуючи різницю в системах су-дово-слідчих органів держав, які запитують, і тих, у кого запитують, необхідно додатково надати тексти деяких статей кримінально-процесуального закону, що визначає, наприклад, строки давності, а також установу або представника влади, які уповноважені в Україні приймати рішення про взяття під варту особи, котра вчинила злочин.
У запиті про видачу насамперед вказується:
– прізвище, ім’я, по батькові, дата і місце народження особи, видачу якої запитують, її громадянство з відповідним обґрунтуванням і посиланням на Закон про громадянство (можливо з додатком копії мотивованого висновку паспортної служби органів внутрішніх справ);
– відомості про її місце проживання або перебування на території держави, що запитує; якщо на момент направлення клопотання особу не затримано або існують труднощі з її ідентифікацією, додається фотографія і відбитки пальців, опис зовнішності та особливих прикмет, дані її закордонного паспорта, відомості про зв’язки та можливе місцеперебування закордоном;
– розмір матеріальних збитків, що завдав злочинець;
– додається копія постанови про притягнення як обвинуваченого, а також оригінал чи завірена копія постанови або визначення суду про взяття особи під варту. Останній документ має бути друкованим, з високоякісним текстом і обов’язковим змістом викладу обставин вчинків і обґрунтованої необхідності обрання запобіжних заходів у вигляді взяття під варту.
Одним з основних питань, які піддягають ретельному з’ясуванню при розгляді прохання по видачу або можливості направлення до іншої держави клопотання про видачу особи, що вчинила злочин на території України, є встановлення її громадянської належності. Запит про видачу може бути направлено лише за умови наявності у такої особи громадянства України, відсутності громадянства держави, на території якої її виявлено, а також у випадках, якщо особа, про видачу якої запитують, є особою без громадянства або громадянином третьої держави.
Громадянство зберігається при виїзді особи за кордон. Відповідно до ч. 2 ст. 1 та ст. 9 Закону України «Про громадянство України» громадянина України не можна позбавити громадянства та вислати за межі України або видати іншій державі. Частина 2 ст. 2 Закону України «Про громадянство України» дозволяє громадянам України мати громадянство іноземної держави (постійне громадянство) на підставі двосторонніх міждержавних договорів.
Разом з тим, слід мати на увазі, що наявність громадянства іноземної держави не применшує прав і свобод громадянина України, і не звільняє від обов’язків, що випливають із громадянства України, якщо інше не передбачено чинним законодавством чи міжнародним договором.
У деяких випадках у працівників органів внутрішніх справ виникають значні труднощі з визначенням наявності громадянства України.
Згідно із ст. 2 Закону України «Про громадянство України» з наступними змінами і доповненнями, громадянами України є:
1) особи, які на момент набрання чинності Закону України «Про громадянство України» проживали в Україні, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, які не є громадянами інших держав і які не заперечують проти набуття громадянства України;
2) особи, які працюють за державними направленнями, проходять військову службу або навчаються за межами України, за умови, якщо вони народилися чи довели, що постійно проживали на її території, не перебувають у громадянстві інших держав і не пізніше як через рік після набрання чинності Законом України «Про громадянство України» виявили бажання стати громадянином України;
3) особи, які набули громадянство України відповідно до Закону України «Про громадянство України».
За інших умов громадянство України можна набути в передбаченому Законом порядку, в тому числі в результаті подання клопотання на ім’я Президента України через органи внутрішніх справ за місцем проживання заявника, а особами, які постійно проживають за кордоном, – через дипломатичні представництва та консульські установи України. Визначення належності до громадянства України осіб, які постійно проживають на українській території, віднесено ст. 30 Закону України «Про громадянство України» до повноважень МВС України та підлеглих йому органів внутрішніх справ.
Ст. 31 Закону України «Про громадянство України» покладає на консульські установи за кордоном обов’язок визначити належність до громадянства України осіб, які постійно проживають за межами нашої держави, у випадках, коли виникають сумніви щодо наявності у них українського громадянства. За результатами визначення належності до громадянства органи внутрішніх справ і консульські установи роблять мотивовані висновки, які доводяться до відома заінтересованих осіб чи державних органів, з ініціативи яких проводилась перевірка громадянства.
При вирішенні інших питань місце, час та інші умови передачі особи, яку видають, визначаються компетентними установами юстиції сторони, що запитує, у державах Співдружності – прокуратурами республік або Генеральними прокуратурами. Організація передачі-прийому арештованого і доставлення його до відповідного слідчого ізолятора Генеральною прокуратурою доручається Міністерству внутрішніх справ України. Взаємодія з цих питань МВС країн Співдружності регулюється Угодою про порядок передачі та транзитного перевезення осіб, узятих під варту, підписаною у Ашгабаті 17 лютого 1994 р.
Направлення територіальними органами внутрішніх справ спецконвою до держав Співдружності, умови виїзду та порядок передачі виданих осіб регулюються Інструкцією про порядок зносин органів внутрішніх справ України з компетентними правоохоронними органами іноземних держав з питань запобігання, розкриття та розслідування злочинів від 31 серпня 1995 р.
Керівникам органів внутрішніх справ необхідно вживати заходи, що виключають порушення вказаного порядку, а також несанкціоноване прибуття з цього ж приводу на українську територію озброєних конвойних груп органів внутрішніх справ іноземних держав до прийняття у Генеральній прокуратурі України позитивного рішення і оформлення видачі відповідною постановою.
Повідомлення про проведену передачу і одержання виданої українській стороні особи повинно бути направлено виконавцем до Генеральної прокуратури України.
Для прискорення інформування правоохоронних органів запитуваної держави копії запитів про надання правової допомоги можуть надсилатися каналами Інтерполу.
При організації службових відряджень за кордон з метою розслідування і розкриття злочинів, розшуку злочинців, майна, перевірки інформації по кримінальній чи оперативно-розшуковій справі керівник органу внутрішніх справ повинен отримати на це дозвіл МВС України, а також згоду правоохоронної структури іноземної країни, до якої організується відрядження. Відповідне звернення може бути передане через установи Міністерства закордонних справ України, через відділ міжнародних зносин МВС України, НЦБ Інтерполу, Генеральну прокуратуру України або шляхом безпосередньої домовленості з іншою стороною, залежно від завдання, що належить виконати, та рівня стосунків з іноземною країною. Ініціатор відрядження подає рапорт керівнику з обґрунтуванням мети виїзду, строків та умов перебування за кордоном. Керівник визначає конкретне завдання та лінію поведінки, маршрут перетинання державного кордону України, яких належить дотримуватись працівнику в закордонному відрядженні.
Якщо до країни відрядження немає безвізового в’їзду зі службовими або загальногромадянськими закордонними паспортами з поміткою «Службове», належить отримати візу в установленому порядку. Начальник, який вирішує питання про службове відрядження підлеглого за кордон, повинен керуватись Постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення порядку здійснення службових відряджень за кордон» від 11 грудня 1992 р.
Поряд з цим необхідно вирішити питання про мовну проблему (поїздка з перекладачем чи без нього), підготувати необхідні документи для контактної сторони, розробити можливі варіанти прийняття рішень на місці відрядження, канали зв’язку з органом внутрішніх справ. Належить також з’ясувати, які угоди, договори та інші документи правоохоронного характеру укладені Урядом України та МВС України з країною відрядження, які вимоги та повноваження передбачені цими домовленостями і як ними належить користуватися для виконання завдань службового характеру. Рекомендується працівнику, що направляється в закордонне відрядження, заздалегідь познайомитись із соціально-політичною ситуацією, економічним станом, традиціями народу, визначеними подіями та історією країни відрядження. В окремих питаннях для спрощення контактів між органами внутрішніх справ прикордонних областей України і правоохоронними органами суміжних держав, а також між органами внутрішніх справ України і правоохоронними органами країн СНД, обмін відомостями оперативно-розшукового та інформаційно-довідкового характеру, якщо це передбачено угодами МВС України і відповідними органами влади сусідніх країн, може здійснюватись безперервно, але з обов’язковим наступним повідомленням про це в Міністерство внутрішніх справ України. Таке повідомлення надсилається у триденний термін до робочого апарату Укрбюро Інтерполу.
Такий обмін може здійснюватись також шляхом виїзду до прикордонного району суміжної держави. Дозвіл на виїзд у сусідні регіони суміжних держав оперативних і слідчих працівників дають начальники УМВС областей або їх заступники, якщо у сусідні регіони суміжних держав поїздку здійснює начальник УМВС прикордонної області чи його заступники, то дозвіл на виїзд дає Міністр внутрішніх справ та його заступники.
Працівник органів внутрішніх справ в усіх випадках перебування за кордоном у службовому відрядженні повинен пам’ятати, що він представляє не тільки правоохоронну систему України, а й державу в цілому, і поводити себе з гідністю і честю, притаманними високому званню Громадянин України.