VIII.6. Порядок оформлення звернень і відряджень до правоохоронних органів інших країн

Порядок відносин органів внутрішніх справ України з компетентними правоохоронними органами іноземних держав з питань запобігання, розкриття та розслідування злочинів визначається спеціальною інструкцією, узгодженою з Генеральною прокуратурою України і оголошеною наказом МВС України. Згідно з цією інструкцією запити про надання правової допомоги в кримінальних справах надсилаються Генеральною прокуратурою України через Міністерство закордонних справ на адресу центрального органу юстиції (прокуратури) зарубіжної держави, якщо інше не передбачено двосторонніми або багатосторонніми угодами, учасником яких є Україна. До держав СНД такі запити надсилаються в порядку, передбаченому ст.ст. 5 і 80 Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р.

Правова допомога надається сторонами в межах їх компетенції з питань:

– вручення документів;

– виконання окремих процесуальних дій;

– порушення кримінального переслідування;

– виклику свідків і тимчасової видачі осіб, які утримуються під вартою, для допиту як свідків;

– арешту осіб, які підлягають видачі;

– видачі (екстрадиції) осіб, які підлягають притягненню до кримінальної відповідальності або для відбуття покарання згідно з вироком суду;

– конвоювання осіб, які видаються в порядку екстрадиції;

– транзитного перевезення осіб, які утримуються під вартою;

– видачі предметів, що мають значення в кримінальній справі як речові докази;

– повернення викраденого майна та незаконно придбаних предметів і цінностей;

– отримання інформації про рух коштів по банківських рахунках та накладання на них арешту;

– інформування про розслідування злочинів і виконання вироків.

Офіційний запит про видачу особи, яка вчинила злочин, проти якої порушено кримінальну справу, готується і направляється до відповідної держави виключно Генеральною прокуратурою.

Підставою для направлення такого запиту є достовірні дані про перебування обвинуваченого в іноземній державі, а також нижчезгадані документи та відомості, які надаються Генеральній прокуратурі керівництвом прокуратур областей і міст, Головного слідчого управління МВС, слідчих підрозділів УМВС областей і міст. У запиті слід подати досить докладну інформацію про наявні докази, з описом обставин вчинків, що дозволяють впевнитись у тому, що йдеться про злочин, який тягне за собою видачу. Юридична кваліфікація вчиненого подається з урахуванням останніх змін у кримінальному законодавстві. Рекомендується також додати завірений текст закону (у формі витягу з Кримінального кодексу), на підставі якого вчинок визнається злочином. Іноді, враховуючи різницю в системах су-дово-слідчих органів держав, які запитують, і тих, у кого запитують, необхідно додатково надати тексти деяких статей кримінально-процесуального закону, що визначає, наприклад, строки давності, а також установу або представника влади, які уповноважені в Україні приймати рішення про взяття під варту особи, котра вчинила злочин.

У запиті про видачу насамперед вказується:

– прізвище, ім’я, по батькові, дата і місце народження особи, видачу якої запитують, її громадянство з відповідним обґрунтуванням і посиланням на Закон про громадянство (можливо з додатком копії мотивованого висновку паспортної служби органів внутрішніх справ);

– відомості про її місце проживання або перебування на території держави, що запитує; якщо на момент направлення клопотання особу не затримано або існують труднощі з її ідентифікацією, додається фотографія і відбитки пальців, опис зовнішності та особливих прикмет, дані її закордонного паспорта, відомості про зв’язки та можливе місцеперебування закордоном;

– розмір матеріальних збитків, що завдав злочинець;

– додається копія постанови про притягнення як обвинуваченого, а також оригінал чи завірена копія постанови або визначення суду про взяття особи під варту. Останній документ має бути друкованим, з високоякісним текстом і обов’язковим змістом викладу обставин вчинків і обґрунтованої необхідності обрання запобіжних заходів у вигляді взяття під варту.

Одним з основних питань, які піддягають ретельному з’ясуванню при розгляді прохання по видачу або можливості направлення до іншої держави клопотання про видачу особи, що вчинила злочин на території України, є встановлення її громадянської належності. Запит про видачу може бути направлено лише за умови наявності у такої особи громадянства України, відсутності громадянства держави, на території якої її виявлено, а також у випадках, якщо особа, про видачу якої запитують, є особою без громадянства або громадянином третьої держави.

Громадянство зберігається при виїзді особи за кордон. Відповідно до ч. 2 ст. 1 та ст. 9 Закону України «Про громадянство України» громадянина України не можна позбавити громадянства та вислати за межі України або видати іншій державі. Частина 2 ст. 2 Закону України «Про громадянство України» дозволяє громадянам України мати громадянство іноземної держави (постійне громадянство) на підставі двосторонніх міждержавних договорів.

Разом з тим, слід мати на увазі, що наявність громадянства іноземної держави не применшує прав і свобод громадянина України, і не звільняє від обов’язків, що випливають із громадянства України, якщо інше не передбачено чинним законодавством чи міжнародним договором.

У деяких випадках у працівників органів внутрішніх справ виникають значні труднощі з визначенням наявності громадянства України.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про громадянство України» з наступними змінами і доповненнями, громадянами України є:

1) особи, які на момент набрання чинності Закону України «Про громадянство України» проживали в Україні, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, які не є громадянами інших держав і які не заперечують проти набуття громадянства України;

2) особи, які працюють за державними направленнями, проходять військову службу або навчаються за межами України, за умови, якщо вони народилися чи довели, що постійно проживали на її території, не перебувають у громадянстві інших держав і не пізніше як через рік після набрання чинності Законом України «Про громадянство України» виявили бажання стати громадянином України;

3) особи, які набули громадянство України відповідно до Закону України «Про громадянство України».

За інших умов громадянство України можна набути в передбаченому Законом порядку, в тому числі в результаті подання клопотання на ім’я Президента України через органи внутрішніх справ за місцем проживання заявника, а особами, які постійно проживають за кордоном, – через дипломатичні представництва та консульські установи України. Визначення належності до громадянства України осіб, які постійно проживають на українській території, віднесено ст. 30 Закону України «Про громадянство України» до повноважень МВС України та підлеглих йому органів внутрішніх справ.

Ст. 31 Закону України «Про громадянство України» покладає на консульські установи за кордоном обов’язок визначити належність до громадянства України осіб, які постійно проживають за межами нашої держави, у випадках, коли виникають сумніви щодо наявності у них українського громадянства. За результатами визначення належності до громадянства органи внутрішніх справ і консульські установи роблять мотивовані висновки, які доводяться до відома заінтересованих осіб чи державних органів, з ініціативи яких проводилась перевірка громадянства.

При вирішенні інших питань місце, час та інші умови передачі особи, яку видають, визначаються компетентними установами юстиції сторони, що запитує, у державах Співдружності – прокуратурами республік або Генеральними прокуратурами. Організація передачі-прийому арештованого і доставлення його до відповідного слідчого ізолятора Генеральною прокуратурою доручається Міністерству внутрішніх справ України. Взаємодія з цих питань МВС країн Співдружності регулюється Угодою про порядок передачі та транзитного перевезення осіб, узятих під варту, підписаною у Ашгабаті 17 лютого 1994 р.

Направлення територіальними органами внутрішніх справ спецконвою до держав Співдружності, умови виїзду та порядок передачі виданих осіб регулюються Інструкцією про порядок зносин органів внутрішніх справ України з компетентними правоохоронними органами іноземних держав з питань запобігання, розкриття та розслідування злочинів від 31 серпня 1995 р.

Керівникам органів внутрішніх справ необхідно вживати заходи, що виключають порушення вказаного порядку, а також несанкціоноване прибуття з цього ж приводу на українську територію озброєних конвойних груп органів внутрішніх справ іноземних держав до прийняття у Генеральній прокуратурі України позитивного рішення і оформлення видачі відповідною постановою.

Повідомлення про проведену передачу і одержання виданої українській стороні особи повинно бути направлено виконавцем до Генеральної прокуратури України.

Для прискорення інформування правоохоронних органів запитуваної держави копії запитів про надання правової допомоги можуть надсилатися каналами Інтерполу.

При організації службових відряджень за кордон з метою розслідування і розкриття злочинів, розшуку злочинців, майна, перевірки інформації по кримінальній чи оперативно-розшуковій справі керівник органу внутрішніх справ повинен отримати на це дозвіл МВС України, а також згоду правоохоронної структури іноземної країни, до якої організується відрядження. Відповідне звернення може бути передане через установи Міністерства закордонних справ України, через відділ міжнародних зносин МВС України, НЦБ Інтерполу, Генеральну прокуратуру України або шляхом безпосередньої домовленості з іншою стороною, залежно від завдання, що належить виконати, та рівня стосунків з іноземною країною. Ініціатор відрядження подає рапорт керівнику з обґрунтуванням мети виїзду, строків та умов перебування за кордоном. Керівник визначає конкретне завдання та лінію поведінки, маршрут перетинання державного кордону України, яких належить дотримуватись працівнику в закордонному відрядженні.

Якщо до країни відрядження немає безвізового в’їзду зі службовими або загальногромадянськими закордонними паспортами з поміткою «Службове», належить отримати візу в установленому порядку. Начальник, який вирішує питання про службове відрядження підлеглого за кордон, повинен керуватись Постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення порядку здійснення службових відряджень за кордон» від 11 грудня 1992 р.

Поряд з цим необхідно вирішити питання про мовну проблему (поїздка з перекладачем чи без нього), підготувати необхідні документи для контактної сторони, розробити можливі варіанти прийняття рішень на місці відрядження, канали зв’язку з органом внутрішніх справ. Належить також з’ясувати, які угоди, договори та інші документи правоохоронного характеру укладені Урядом України та МВС України з країною відрядження, які вимоги та повноваження передбачені цими домовленостями і як ними належить користуватися для виконання завдань службового характеру. Рекомендується працівнику, що направляється в закордонне відрядження, заздалегідь познайомитись із соціально-політичною ситуацією, економічним станом, традиціями народу, визначеними подіями та історією країни відрядження. В окремих питаннях для спрощення контактів між органами внутрішніх справ прикордонних областей України і правоохоронними органами суміжних держав, а також між органами внутрішніх справ України і правоохоронними органами країн СНД, обмін відомостями оперативно-розшукового та інформаційно-довідкового характеру, якщо це передбачено угодами МВС України і відповідними органами влади сусідніх країн, може здійснюватись безперервно, але з обов’язковим наступним повідомленням про це в Міністерство внутрішніх справ України. Таке повідомлення надсилається у триденний термін до робочого апарату Укрбюро Інтерполу.

Такий обмін може здійснюватись також шляхом виїзду до прикордонного району суміжної держави. Дозвіл на виїзд у сусідні регіони суміжних держав оперативних і слідчих працівників дають начальники УМВС областей або їх заступники, якщо у сусідні регіони суміжних держав поїздку здійснює начальник УМВС прикордонної області чи його заступники, то дозвіл на виїзд дає Міністр внутрішніх справ та його заступники.

Працівник органів внутрішніх справ в усіх випадках перебування за кордоном у службовому відрядженні повинен пам’ятати, що він представляє не тільки правоохоронну систему України, а й державу в цілому, і поводити себе з гідністю і честю, притаманними високому званню Громадянин України.