VIII.5. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) і участь України в її діяльності

Україну було прийнято до Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол) у листопаді 1992 року.

Інтерпол як міжнародна професійна організація кримінальної поліції створений у 1923 р., штаб-квартира його розташована в м. Ліоні (Франція). За станом на 01.01.2009 р. членами Інтерполу були 188 країн світу.

Вищим керівним органом Інтерполу є Генеральна асамблея, на якій обираються робочі органи Інтерполу – Генеральний секретаріат і Виконавчий комітет.

У Генеральному секретаріаті працює 260–280 співробітників. Неодмінною умовою прийому на роботу в Центральний апарат Інтерполу, крім професійного досвіду, є знання двох (не менше) робочих мов Інтерполу, якими є англійська, французька, іспанська, арабська.

Крім Генеральної асамблеї, Інтерпол проводить регіональні конференції країн – членів Інтерполу Азії, Америки, Африки, Європи, Карибського басейну з питань специфіки боротьби зі злочинністю в цих регіонах.

Генеральному секретаріатові Інтерполу підпорядковані:

– адміністративний відділ (кадри, фінанси, діловодство);

– поліцейський відділ (координація міжнародного співробітництва, у складі якого діють підвідділи: перший (злочини проти особи, власності, міжнародний тероризм), другий (економічні й фінансові злочини, включаючи комп’ютерні), третій (незаконний обіг наркотиків);

– довідково-інформаційний відділ (оперативно-довідкові картотеки, автоматизовані банки даних, бібліотека);

– відділ технічного забезпечення (технічне обслуговування транспортом, зв’язком, обчислювальною технікою).

Окремою структурою Інтерполу є група по боротьбі з організованою злочинністю. Крім телеграфного, телетайпного і телефонного зв’язку з усіма державами – членами Інтерполу, вона має центральну радіостанцію в м. Ліоні сім зональних радіостанцій на всіх континентах світу. Для професійного зв’язку з членами Інтерполу, участі в регіональних заходах в Інтерполі введено посади регіональних офіцерів зв’язку, окремо по Європі, Африці, Близькому Сходу, Південно-Східній Азії, Південній Америці, Карибському басейну.

Поліцейський відділ через свої підвідділи підтримує зв’язки з національними центральними бюро (НЦБ) Інтерполу, організовує їх взаємодію, подає і збирає оперативну інформацію. Національні центральні бюро Інтерполу виступають під відповідними назвами: «Інтерпол-Лондон», «Інтерпол-Вісбаден» (ФРН), «Інтерпол-Париж», «Інтерпол-Київ», «Інтерпол-Москва», «Інтерпол-Бангкок», «Інтерпол-Пекін» і т.д. Другим у назві вказано місто, в якому знаходиться робоча група Національного центрального бюро Інтерполу тієї чи іншої держави.

Співробітництво в рамках Інтерполу здійснюється на підставі його Статуту, а саме на засадах:

– виконання будь-яких заходів, спрямованих на запобігання, розкриття і розслідування злочинів лише на підставі національного законодавства тієї держави, на території якої вони проводяться;

– невтручання в будь-які справи політичного, расового, військового або релігійного характеру.

Форми міжнародного співробітництва (стандарти) кримінальної поліції розробляються і приймаються на сесіях Генеральної асамблеї представницького органу Інтерполу, і доводяться до членів організації Генеральним секретаріатом.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про Національне центральне бюро Інтерполу» від 25 березня 1993 р. на Міністерство внутрішніх справ України покладено функції НЦБ Інтерполу. НЦБ Інтерполу виконує завдання «координації взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами зарубіжних держав щодо ведення боротьби із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни». З цією метою в складі НЦБ Інтерполу створено Робочий апарат Бюро в кількості 40 працівників.

На Робочий апарат НЦБ Інтерполу покладаються такі основні функції практичного сприяння правоохоронним органам України в запобіганні й розкритті злочинів:

– підготовка і направлення в Генеральний секретаріат та НЦБ Інтерполу в зарубіжних державах запитів і повідомлень правоохоронних органів України про випадки злочинів, предмети злочинного посягання і документи, які є речовими доказами в кримінальних справах про розшукуваних злочинців, осіб, підозрюваних у злочинній діяльності, а також іншої інформації;

– виконання за вказівкою керівництва МВС України найбільш термінових і складних доручень та запитів, які надійшли з Генерального секретаріату та НЦБ держав-членів Інтерполу;

– інформування правоохоронних органів України про інші одержані від підрозділів Інтерполу в зарубіжних країнах запити для організації їх виконання на місцях;

– збір, обробка та аналіз одержаної інформації про випадки злочинів, про осіб та предмети, які причетні до їх скоєння, узагальнення зарубіжного передового досвіду організації боротьби із злочинністю для розробки і внесення пропозицій керівництву МВС та іншим компетентним органам про вдосконалення чинного законодавства, застосування додаткових заходів протидії кримінальним процесам тощо. Так впродовж лише 2008 р. внесено 29822 одиниці інформації до відповідних банків даних Робочого апарату Укрбюро Інтерполу.

У 2008 р. Укрбюро Інтерполу опрацьовано 40460 документів, у т.ч. за матеріалами правоохоронних органів України – 20723, за матеріалами правоохоронної органів зарубіжних країн – 19737. Переважна більшість із них стосується питань запобігання, розкриття та розслідування злочинів проти особи в економічній сфері (зокрема, в кредитно-фінансовій та банківській системах), а також розшуку злочинців, викраденого транспорту, перевезення наркотиків.

Це також відомості довідково-інформаційного чи оперативно-розшукового характеру, для одержання яких достатньо проведення оперативно-розшукових заходів чи наведення довідок через відповідні обліки, або інформація. Нарешті, це документація процесуального характеру, яка потребує проведення за кордоном процесуальних дій (допити, вилучення, обшук, одержання відомостей про наявність рахунку в банку, інших дій, які тою чи іншою мірою порушують особисті права і право власності).

Для одержання інформації запит надсилають у НЦБ Інтерполу, звідки, після відповідної обробки, перекладу на одну з робочих мов, прийнятих в Інтерполі, його направляють для реагування в НЦБ відповідної зарубіжної держави. Форма і порядок таких запитів визначені Інструкцією про порядок обробки інформації в НЦБ Інтерполу, оголошеною наказом МВС України.

Можна виділити три види таких запитів:

– з метою ідентифікації та перевірки кримінального минулого особи (як правило, іноземця), затриманої чи підозрюваної в скоєнні злочинів на території України, перевірки вилучених документів, автотранспорту, інших предметів;

– з метою перевірки оперативної інформації і проведення оперативно-розшукових заходів на території зарубіжних держав;

– про виїзд у зарубіжну державу працівників правоохоронних органів в Україні для обміну оперативною інформацією, а також участі в проведенні оперативно-розшукових заходів на території інших країн.

Запити про ідентифікацію доцільно надсилати в кожному випадку затримання чи виявленні іноземного громадянина, який підозрюється у скоєнні злочинів незалежно від того, інформуються про це консульські установи чи ні.

Значна кількість запитів про ідентифікацію стосується перевірки транспортних засобів. Лише протягом 2008 р. шляхом звернень правоохоронних органів до НЦБ Інтерполу виявлено в Україні 272 автомобілі, викрадені на території зарубіжних держав.

Запити про проведення за кордоном перевірок або заходів для одержання оперативно-розшукової або довідкової інформації можуть бути найрізноманітнішими: від встановлення абонента телефонів, перевірки адрес, готелів, виявлення оперативним шляхом зв’язків фігурантів за кордоном, опитування осіб аж до встановлення оперативного контролю за особами та адресами. Головне, щоб такі запити містили достатньо так званої базової інформації, необхідної для подальшої роботи.

Загалом, для одержання об’єктивної інформації по запитах про ідентифікацію осіб, документів, інших предметів важливо дотримуватися стандартів, насамперед відтворювати мовою оригіналу прізвища фігурантів, власні назви населених пунктів, різні деталі, що можуть мати значення при виконанні оперативно-розшукових заходів.

Виїзди в таких випадках, якщо інше не передбачене в угодах, підписаних МВС України з МВС зарубіжних держав, можна здійснювати лише з дозволу керівництва міністерства, а пропозиції – надсилати як безпосередньо до керівництва МВС України, так і до НЦБ Інтерполу. При цьому слід мати на увазі, що працівники органів внутрішніх справ не мають права проводити самостійно на території зарубіжної держави будь-які заходи, а лише за згодою зарубіжних компетентних органів, можуть бути присутніми під час виконання цих заходів, знайомитися з одержаними матеріалами, ставити додаткові питання, консультувати, вносити пропозиції до планів, сприяти своєю інформацією тощо.

Практику використання можливостей співпраці в рамках Інтерполу буде доцільно проілюструвати на прикладі злочинів у сфері економіки та в кредитно-банківській системі. У 2008 р. Робочим апаратом Укрбюро Інтерполу встановлено 61 факт використання суб’єктами підприємницької діяльності України реквізитів неіснуючих зарубіжних суб’єктів підприємницької діяльності, 38 фактів здійснення фіктивних зовнішньоекономічних операцій суб’єктами підприємницької діяльності. Розслідування в таких справах є найбільш складним як з правової, так і з організаційної точок зору.

Практика роботи та аналіз матеріалів НЦБ Інтерполу і Генеральної прокуратури України свідчать, що під час розслідування справ про фінансові та економічні злочини правоохоронні органи України можуть одержувати інформацію від відповідних правоохоронних структур переважної більшості зарубіжних держав у такому порядку:

а) інформацію довідкового або оперативно-розшукового характеру (про наявність за кордоном фірм, компаній, інших суб’єктів підприємницької діяльності; їх юридичну адресу, телефон, факс тощо; дату створення (реєстрації), ліквідації; статутний капітал, наявність будівель, транспортних засобів та деякого іншого майна; основні напрямки діяльності; про договори (контракти) з українськими партнерами, а також про їх виконання; прізвища засновників і керівників таких фірм, компаній, а також наявні стосовно них відомості кримінального характеру) – шляхом надсилання запитів до Національного центрального бюро Інтерполу в Україні;

б) інформацію, що становить банківську таємницю (про рахунки в іноземних банках фізичних та юридичних осіб та рух коштів по них), відомості про сплату податків, а також запити про проведення на території зарубіжної держави процесуальних дій та заходів примусового характеру (арешт, обшук, вилучення тощо) – шляхом надсилання Генеральною прокуратурою України запиту центральному органу юстиції запитуваної держави про надання допомоги в кримінальній справі. У разі направлення такого запиту дипломатичними каналами для прискорення його виконання можуть використовуватися також канали та засоби зв’язку НЦБ Інтерполу. У деяких державах для задоволення таких запитів вимагається наявність двосторонніх та багатосторонніх договорів про надання правової допомоги в кримінальних справах, учасниками яких є як запитувана сторона, так і сторона, яка надсилає запит.

Зазначений порядок регулюється ст. 31 чинного Кримінально-процесуального кодексу України, яка сьогодні є практично єдиною нормою про порядок відносин судів, прокурорів, слідчих та органів дізнання з відповідними установами іноземних держав у кримінальних справах. До того ж ця норма має відсилочний характер і визначає, що цей порядок визначений в угодах та договорах про правову допомогу, учасниками яких є Україна.

Особливо важлива роль НЦБ Інтерполу в розслідуванні справ про злочини у сфері економіки та в кредитно-банківській системі, коли злочинці переховуються за кордоном. Питання про встановлення місця перебування таких осіб в інших країнах та порядок їх розшуку до певної міри визначений в Інструктивному листі Генеральної прокуратури України та МВС України від 6 вересня 1993 р. «Про порядок розшуку за межами України обвинувачених, підозрюваних у кримінальних справах та засуджених, які переховуються від правоохоронних органів».

Працівниками Укрбюро Інтерполу виконуються і інші функції, пов’язані з боротьбою зі злочинністю. Протягом 2008 р. встановлено місцезнаходження 204 осіб, розшукуваних за вчинення злочинів, у т.ч. 89 осіб на території України та 115 – на території зарубіжних країн. Екстрадовано 38 осіб, депортовано – 3, передано для подальшого відбування покарання – 9 осіб, встановлено безвісно відсутніх – 34.

Позитивним є створення підрозділів Укрбюро Інтерполу в Головних управліннях, управліннях МВС України в Криму, областях, містах Києві та Севастополі та підготовка кадрів для НЦБ Інтерполу зі знанням міжнародного законодавства, іноземних мов та форм роботи Інтерполу, що започаткована МВС України.

У кадровому аспекті ця робота до недавнього часу забезпечувалась не повністю, оскільки до такого персоналу пред’являються високі вимоги – наявність юридичної освіти, знання внутрішнього законодавства України та міжнародного законодавства, особливо у галузі діяльності правоохоронних органів, володіння іноземними мовами у обсязі, що дозволяє працювати є юридичними текстами іноземною мовою без перекладача, а головне – вміння бачити правові та політичні наслідки, які випливають для української сторони внаслідок підписання конкретного міжнародного документа, виконання тих чи інших дій щодо міжнародного співробітництва.

Запити та повідомлення до НЦБ Інтерполу надсилаються з метою попередження і розкриття злочинів, що мають транснаціональний характер, розшуку викраденого майна, яке могло бути вивезене за кордон, розшуку злочинців, що переховуються від правоохоронних органів України, та осіб, які пропали безвісті, і є достатні підстави припускати, що вони перебувають на території іншої держави, ідентифікації непізнаних трупів при наявності підозри, що потерпілий є іноземним громадянином.

Запити та повідомлення оперативно-розшукового характеру готуються працівниками карного розшуку, підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, державної служби по боротьбі з економічними злочинами, інших оперативних підрозділів, а також слідчими і дізнавачами органів внутрішніх справ. Запити та повідомлення підписуються начальниками органів внутрішніх справ (міських, районних, лінійних та їх вищими начальниками) або начальниками слідчих підрозділів залежно від того, в чиєму провадженні знаходиться кримінальна чи оперативно-розшукова справа.

Необхідність звернення до НЦБ Інтерполу визначається керівниками органів внутрішніх справ або слідчих підрозділів після вивчення відповідних матеріалів. Запит, направлений до НЦБ, має бути максимально повним, вміщувати вичерпну інформацію про події, факти, речові докази та осіб, що стали приводом для звернення. Назви іноземних міст та інших населених пунктів, підприємств, установ та організацій повинні бути точними; адреси, імена, прізвища фізичних осіб при можливості їх написання мовою країни, в якій належить провести розшук, відтворюються в оригіналі. Щоб така інформація була досить повною, бажано її готувати на формалізованих зразках (бланках) запитів та повідомлень, що розроблені НЦБ Інтерполу в Україні.

Запити, відповіді на них та інші повідомлення готуються тільки в друкованому вигляді.

Для організації розшуку за кордоном осіб, які переховуються від правоохоронних органів України за скоєння злочинів, необхідно надіслати в НЦБ Інтерполу такі вихідні дані:

1) номер кримінальної справи, ким та коли вона порушена, прізвище слідчого, який здійснює провадження в справі, робочий телефон;

2) номер, дата заведення оперативно-розшукової справи категорії «розшук», прізвище та телефон оперативного працівника, який здійснює провадження в справі (якщо оголошений розшук обвинуваченого (підозрюваного);

3) обставини справи: які конкретні протиправні дії скоєні, де, коли, спосіб скоєння злочину, юридична кваліфікація (за якою статтею Кримінального кодексу кваліфікується діяння), особи, причетні до злочину, роль кожного з них;

4) дані про особу, стосовно якої здійснюється запит:

а) прізвище, ім’я та по батькові (за можливістю – дані обох батьків);

б) повна дата і місце народження;

в) громадянство, національність;

г) номер національного та закордонного паспортів, дати їх видачі, яким органом видані;

д) прізвиська розшукуваного, під якими він може бути відомим у злочинному середовищі;

е) прикмети (зріст, будова тіла, колір волосся та очей), особливі прикмети (шрами, татуювання, фізичні вади, окуляри тощо);

є) функціональні ознаки: заїкається, особливості ходи, звички тощо;

ж) дві фотокартки (за можливістю – анфас та профіль), зазначивши дати їх виготовлення, а також (при наявності) дві дактилокарти;

з) чи становить загрозу для оточення як психічно хворий, наркоман, озброєний, потенційний вбивця, має захворювання інфекційного характеру, ґвалтівник тощо;

і) професії, якими видами діяльності може займатися;

ї) мови, якими володіє;

к) в яких країнах імовірно може перебувати, яка є щодо цього інформація, з ким із громадян інших країн має зв’язки;

л) якщо встановлені співучасники, – назвати їх, вказавши ім’я та повну дату народження;

5) який запобіжний захід обрано стосовно розшукуваної особи, ким та коли винесено постанову про його застосування, а також чи буде в разі встановлення місця перебування розшукуваного направлятися клопотання в Генеральну прокуратуру України про його видачу, з яких держав.

Визначивши МВС України Національним центральним бюро Інтерполу, уряд поклав на міністерство (НЦБ) завдання координувати (обслуговувати) діяльність усіх правоохоронних органів України в боротьбі із злочинністю, яка має транснаціональний характер або виходить за межі країни. Це значить, що служба безпеки, органи юстиції, прокуратури, податкові органи, органи прикордонної охорони, митні підрозділи та інші відомства, що займаються правоохоронною діяльністю, мають право звернення до НЦБ Інтерполу із запитами і повідомленнями з питань боротьби із злочинністю.

Запити від інших відомств, установ та організацій, що не займаються правоохоронною діяльністю, а також приватних осіб НЦБ не розглядаються. Вони направляються у відповідні правоохоронні органи, які мають право звертання в НЦБ у встановленому порядку.

Порядок міжнародного співробітництва органів внутрішніх справ у системі Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерполу) визначається спеціальною інструкцією НЦБ від 6 вересня 1993 р., розробленою відповідно до правил, встановлених Регламентом міжнародного поліцейського співробітництва і внутрішнього контролю обліків Інтерполу.

Керівники органів внутрішніх справ і слідчих підрозділів, оформлюючи запити і повідомлення оперативно-розшукового характеру до НЦБ Інтерполу, повинні виходити з того, що перевірка і підготовка інформації здійснюється за такими напрямками:

– незаконний обіг наркотиків;

– викрадення автотранспорту;

– крадіжки культурних цінностей і зброї;

– інші майнові злочини;

– фальшивомонетництво і підробка документів;

– організована злочинність;

– злочини у сфері економіки;

– злочини проти особи;

– тероризм;

– запити про осіб;

– ідентифікація осіб;

– здійснення оперативно-розшукової діяльності;

– надання правової допомоги;

– екстрадиція (видача злочинців);

– незаконне переміщення радіоактивних та інших екологічно небезпечних речовин;

– незаконна міграція;

– особи, які пропали безвісти;

– інші злочини.

Обов’язково на запитах і повідомленнях (по телеграфу, факсу, в листі) вказуються дані про ініціатора – адреса, телефон для довідок, посада, звання, прізвище, а також посада й прізвище начальника.

Інформація, яка надходить із НЦБ, призначена лише для використання правоохоронними органами в боротьбі із злочинністю міжнародного характеру і може бути передана до засобів масової інформації лише з дозволу тих НЦБ в зарубіжних країнах або правоохоронних органів України, які повідомили їх НЦБ в Україні.

Усі запити, що надходять та виходять з НЦБ, розподіляються по чотирьох категоріях терміну виконання:

– «Негайно» (Flash) – має бути виконано протягом доби;

– «Дуже терміново» (Very urgent) – має бути виконано протягом трьох діб;

– «Терміново» (Urgent) – має бути виконано протягом п’яти діб;

– «Звичайно» (Routine) – має бути виконано протягом десяти діб.

За повідомленнями і запитами, що надходять до НЦБ Інтерполу в Україні від країн – членів Інтерполу, підрозділів кримінальної поліції інших держав, НЦБ визначає вірогідне коло виконавців і направляє необхідні документи у відповідні підрозділи МВС України, УМВС України в областях, містах і на транспорті.

Відповідальність за своєчасність і якість виконання запитів покладається на посадових осіб, яким доручено розгляд і перевірку документів. Черговий підрозділ НЦБ працює цілодобово і приймає інформацію по електронній пошті, телексу, телетайпу, факсу, поштовому зв’язку та особисто від працівників органів внутрішніх справ, які мають право звернення до Інтерполу. НЦБ Інтерполу гарантує конфіденційність та захист інформації від несанкціонованого доступу до неї. Рівень обмеженості використання інформації встановлюється правоохоронними органами, що звертаються до НЦБ.