VIII.4. Міжнародні правоохоронні організації

Для здійснення міжнародної правоохоронної діяльності і підтримання миру, Організація Об’єднаних Націй і світова спільнота держав створили цілий ряд міжнародних організацій як світового так і регіонального рівня.

В рамках ООН різні міжнародні організації, які займаючись проблемами світової економіки, міжнародних відносин, владнанням конфліктів, збереженням миру, здійснюють і функції по охороні світового правопорядку.

До основних органів ООН відносяться: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Рада з Опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат. Україна разом з іншими державами приймає участь у роботі Генеральної Асамблеї, оскільки це представницько-дорадчий орган ООН, який включає усі держави-члени Організації. Генеральна Асамблея працює у сесійному режимі. Наприклад, головою LII чергової сесії Генеральної Асамблеї був обраний тогочасний Міністр закордонних справ України Г.Удовенко (вересень 1997р.). Україна має представництво у всіх головних комітетах: Комітеті з політичних питань і питань безпеки (Перший комітет); Спеціальному політичному комітеті; Комітеті з економічних і фінансових питань (Другий комітет); Комітеті з соціальних, гуманітарних та культурних питань (Третій комітет); Комітеті з питань опіки та несамокерованих територій (Четвертий комітет); Комітеті з адміністративних та бюджетних питань (П’ятий комітет); Комітеті з правових питань (Шостий комітет). Спеціальні сесії Генеральної Асамблеї ООН можуть скликатися за будь-яким питанням, що відноситься до її компетенції. 8 червня 1998 р. у Нью-Йорку під головуванням українського міністра закордонних справ відкрилася 20-та спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН, що була присвячена проблемі боротьби з незаконним обігом наркотиків.

Рада Безпеки ООН включає 15 держав-членів ООН: 5 постійних та 10 непостійних, що обираються Генеральною Асамблеєю ООН на два роки. Україна обиралася непостійним членом Ради Безпеки ООН – у 1947, 1983 та 2000-2001 рр. Для забезпечення швидких та ефективних дій ООН її члени покладають на Раду Безпеки головну відповідальність за підтримку миру та безпеки і погоджуються з тим, що при виконанні його обов’язків, що випливають із цієї відповідальності, Рада Безпеки діє від їх імені.

Україна, як член ООН, заключає спеціальні угоди із Радою Безпеки щодо надання у її розпорядження необхідних озброєних сил і засобів в розпорядження РБ ООН для обслуговування підтримки міжнародного миру та безпеки (ст. 43 Статуту ООН). Починаючи з 1993 р., більше, ніж 34000 військовослужбовців України прийняли участь у операціях ООН щодо підтримання миру на території колишньої Югославії, у Анголі, Афганістані, Гватемалі, Грузії, Іраку, Ліберії, Лівані, Сьєрра-Леоне, Таджикистані, Ефіопії та Еритреї тощо. 47 миротворців відділі при цьому своє життя.

Незважаючи на певні юридичні недосконалості в регулюванні операцій ООН щодо підтримки миру, у цілому вони відіграли позитивну роль у попередженні ескалації ряду міжнародних та внутрішньодержавних конфліктів і поставали стабілізуючим чинником у процесі розв’язання суперечливих питань.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) – один із головних органів ООН, який поряд з Генеральною Асамблеєю і під її керівництвом несе відповідальність за виконання функцій ООН, що визначені у Розділі IX Статуту – «Міжнародне економічне та соціальне співробітництво». ЕКОСОР складається із 54 членів ООН, що обираються Генеральною Асамблеєю: строком на три роки щорічно обираються 18 членів ЕКОСОР. Постійні члени Ради Безпеки за традицією обираються до ЕКОСОР на кожний черговий строк. Вибори до Ради здійснюються відповідно до принципу справедливого географічного представництва, зокрема, від держав Східної Європи обирається 6 членів. Таким чином, Україна також приймає участь у діяльності ЕКОСОР. Це стосується і питань співпраці України з допоміжними органами ЕКОСОР: Комісії з прав людини; Підкомісії щодо попередження дискримінації та захисту меншин; Комісії щодо попередження злочинів та кримінального правосуддя; Комісії щодо становища жінок; Комісії з наркотичних засобів; Комітету з неурядових організацій, регіональних економічних комісій та ін.

Оскільки Рада з Опіки практично досягла цілі, що була поставлена перед нею, Генеральний Секретар ООН К.Аннан у 2005 р. запропонував трансформувати цей орган у форум колективної опіки над навколишнім середовищем, Світовим океаном, атмосферою і космічним простором як загальним здобутком людства. Існують також пропозиції щодо перетворення Ради з Опіки у орган з захисту прав меншин або у Раду з прав людини. Усвідомлюючи важливість зазначених пропозицій, Україна сприяє трансформуванню Ради з Опіки у важливий орган ООН, що буде вирішувати актуальні проблеми міжнародної правоохоронної діяльності.

Міжнародний Суд – головний судовий орган ООН, який діє на основі положень Статуту Міжнародного Суду, що постає невід’ємною частиною Статуту ООН. Україна як член ООН є учасницею Статуту ipso facto (у силу факту членства у ООН). Суд складається із 15 членів, що виступають у особистій якості. Члени Суду обираються строком на 9 років. Склад Суду у цілому повинний забезпечувати представництво головних форм цивілізації і основних правових систем світу. Від України членом Міжнародного Суду обирався у 1961–1970 р.р. відомий юрист-міжнародник, представник харківської школи міжнародного права професор В.М. Корецький. Суд уповноважений розглядати суперечки тільки між державами, що пов’язані з порушенням міжнародних договорів та зобов’язань або що виникають під час їх тлумачення, і приймати обов’язкові до виконання рішення за такими суперечками, надавати консультативні, що не мають обов’язкової сили, висновки з правових питань за проханням Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки та інших органів ООН.

Секретаріат – один із головних органів ООН, відповідальний за забезпечення нормального функціонування інших головних та допоміжних органів ООН, обслуговування їх діяльності, виконання їх рішень, впровадження у життя програми і політики ООН. Персонал Секретаріату складається із співробітників, що є громадянами більш, ніж 170 держав, у тому числі і України.

При ООН діє Міжрегіональний науково-дослідний інститут з питань злочинності і правосуддя. Інститут тісно взаємодіє з комісією ООН по міжнародному праву, зі спеціалізованими установами правового характеру окремих країн і має регіональні інститути з питань запобігання злочинності і кримінальної юстиції (Африка, Європа, Латинська Америка, Далекий Схід). ООН для забезпечення міжнародного співробітництва в окремих напрямках створила ряд організацій, які також займаються правоохоронною діяльністю і захистом прав і свобод людини в різних сферах. Це такі організації, як Міжнародна організація з питань міграції, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Продовольча і сільськогосподарська ООН (ФАО), Організація ООН з питань промислового розвитку (ЮНІДО).

Статут ООН, поряд з універсальними міжнародними організаціями, передбачає можливість створення і регіональних організацій, членами яких можуть бути, як правило, держави певного географічного регіону. Розділ VIII Статуту ООН «Регіональні угоди» визначає порядок створення та загальні напрямки діяльності таких організацій – однією з таких є Рада Європи. Рада Європи – одна із найстаріших регіональних міжурядових організацій. Рада Європи була створена 5 травня 1949 р. десятьма західноєвропейськими державами. У 1995 р. Україна була прийнята до Ради Європи як повноправний член. Статут Ради Європи постає установчим документом Організації. Місцезнаходження Ради Європи – Страсбург (Франція). Цілі Ради Європи: захист прав людини і парламентської демократії та забезпечення принципу верховенства права; прийняття європейських угод, які мають стандартизувати діяльність держав-членів у соціальній та правовій галузях; сприяння усвідомленню та розвитку європейської культурної самобутності. Для досягнення поставлених цілей усі країни-члени Ради Європи, у тому числі й Україна, розробляють та втілюють у життя багатоаспектні механізми, зокрема організаційно-правові.

Україна приймає участь у роботі усіх трьох головних органів Ради Європи: до Комітету Міністрів (виконавчий орган) входить Міністр закордонних справ України; до Парламентської Асамблеї (представницько-дорадчий орган) входять 12 представників парламенту України; до Конгресу місцевих та регіональних влад Європи (консультативний орган), який складається із двох палат, також входять представники України; до роботи у Секретаріаті, що очолює Генеральний секретар, для забезпечення ефективної роботи головних органів Ради Європи залучаються співробітники, службовці із різних країн, у тому числі і України.

Конкретними досягненнями у діяльності Ради Європи є сотні прийнятих рекомендацій для держав-членів за важливими питаннями життя суспільства, у тому числі і у міжнародній правоохоронній сфері, і близько 160 європейських конвенцій та договорів. Україна повинна сумлінно виконувати зобов’язання, які вона взяла на себе під час вступу до Ради Європи у 1995 р., зокрема необхідно підписати та ратифікувати в установлені строки європейські конвенції задля здійснення правової реформи в Україні. Для забезпечення верховенства права при здійсненні міжнародної правоохоронної діяльності Україна вже зробила відповідні кроки в напрямку включення певних європейських конвенцій до національної правової бази. Під час міжнародної правоохоронної діяльності Україна має дотримуватися прав людини і основних свобод, що закріплені у Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.) та Європейської соціальної хартії (1961 р.). У 1997 р. Україна приєдналася до Конвенції 1950 р. та ратифікувала її.

Для досягнення більшого єднання між державами-членами Ради Європи було укладено низку міжнародних угод, значну частину яких Верховну Рада України ратифікувала, зокрема: Європейську конвенцію про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р., Європейську конвенцію про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1964 р.; Конвенцію про передачу засуджених осіб 1983 р.; Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 р.; Європейську конвенцію про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р.; Європейську конвенцію про видачу правопорушників 1957 р.; Додаткові протоколи до Європейської конвенції про видачу правопорушників 1975 р. та 1978 р.; Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р. та ін. Для України ці конвенції постають могутнім правовим стимулом для здійснення рішучих спільних заходів у боротьбі зі злочинністю та забезпеченні прав і свобод людини.

Переконливим прикладом сумлінного виконання Україною зобов’язань щодо Ради Європи виступає і прийняття нової Конституції України у 1996 р., і прийняття нового Кримінального кодексу у 2001 р., і відміна смертної кари.

Ратифікація у 1997 р. Україною Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.) дозволяє усім особам, що знаходяться під її юрисдикцією, звертатися до Європейського Суду з прав людини (м. Страсбург), якщо вони вважають свої права порушеними, що підтверджується ст. 55 Конституції України: «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна». Від України до складу Європейського Суду з прав людини входить один суддя, що обирається Парламентською Асамблеєю Ради Європи та засідає у особистому статусі. Україна, як і будь-яка інша держава-учасниця Конвенції 1950 р., може передавати на розгляд Суду будь-яке порушення положень Конвенції 1950 р. або протоколів до неї з боку іншого учасника.

Ратифікація Конвенції 1950 р. та визнання юрисдикції Європейського Суду з прав людини означає і те, що діяльність усіх органів державної влади України, особливо судових, їх рішення та процедури, що використовуються, так само, як і рішення законодавчих органів, не повинні суперечити положенням Конвенції. Останнє випливає із того, що відповідно до ст. 9 Конституції України ця Конвенція є частиною національного законодавства України.

Співробітництво в Раді Європи полягає в обговоренні й розробці проблем, які становлять загальний інтерес для її членів у різних галузях: економіці, політиці, науці, правотворчій діяльності, охорони прав і свобод людини.

Особливу увагу Рада Європи приділяє розробці загальних принципів законодавства, не дублюючи національні законодавчі акти. Під егідою Ради Європи за станом прийнято 207 конвенції й угод, зокрема в сфері боротьби зі злочинністю. Серед Європейських рекомендацій та конвенцій у галузі кримінального законодавства найбільше відомі Європейська конвенція про видачу злочинців і Європейська конвенція про взаємну допомогу з кримінальних питань. Положення цих конвенцій забезпечують багатостороннє співробітництво на стадії кримінального розслідування, зокрема, у знятті показань потерпілого, виконанні судових і слідчих доручень щодо збору доказів, обміну інформацією, видачі злочинців. Окрім конвенцій, Рада Європи (Комітети експертів) розробляє рекомендації з широкого кола питань: боротьби з комп’ютерними злочинами, «відмивання» грошей, відбуття покарань та ін.

Європейські конвенції зобов’язують тих, хто приєднався до них, прийняти законодавчі акти, які б відповідали європейській політиці в галузі боротьби зі злочинністю.

Європейські конвенції виходять із того, що не має значення, де, в якій країні було скоєно тяжкий злочин, підтверджений фактами. Цим Рада Європи підкреслює всесвітнє загальне значення боротьби з такими злочинами, як тероризм, наркобізнес, незаконна торгівля зброєю, «відмивання» грошей, здобутих злочинними шляхом, корупція та інші, скоєння яких має стати невигідним і небезпечним на всій Землі.

Рішенням Комітету Міністрів Ради Європи від 1 квітня 1997 р. був затверджений Комітет експертів з кримінально-правових та кримінологічних аспектів організованої злочинності. Мета Комітету – аналізувати під контролем Європейського Комітету з проблем злочинності (СДРС) характер організованої злочинної діяльності в країнах-членах Ради Європи, оцінювати заходи, що вживаються проти організованої злочинності (враховуючи законодавчі), визначати шляхи покращення існуючих національних заходів та міжнародного співробітництва в цьому напрямку.

Останнім часом в Україні активізувалась робота з багатосторонніми документами регіонального європейського співробітництва Європейського Союзу, Ради Європи, Організацією чорноморського економічного співробітництва, Європейської ініціативи, Північно-Атлантичного союзу. Цей напрямок потребує належного організаційного та кадрового забезпечення.

Найбільш результативними є ті положення договорів, що регулюють здійснення обміну інформацією, обмін досвідом (навчання), а також угоди з питань прикордонного співробітництва.

МВС України в міжнародній діяльності тісно співпрацює з Міністерством закордонних справ та іншими правоохоронними органами – Міністерством юстиції, Генеральною прокуратурою, Службою безпеки, Державним митним комітетом, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою. Погодження планів договірно-правової роботи, організація спільних експертних засідань, консультацій, нарад дозволяє значно підвищити якість документів та ефективність їх реалізації.

З урахуванням стратегічного курсу нашої країни на євроінтеграцію особлива важність набувають питання співробітництва МВС України з загальноєвропейськими правоохоронними структурами і, в першу чергу, з Європейською поліцейською організацією – Європолом.

У Маастрихтській угоді про утворення Європейського Союзу від 7 лютого 1992 р. був підтверджений намір заснувати європейську поліцейську службу для покращення співробітництва між країнами-членами ЄС у боротьбі з торгівлею наркотичними речовинами, тероризмом та іншими тяжкими формами міжнародної організованої злочинності, охороні громадського порядку.

Для розробки концепції перспективної діяльності служби вже 2 червня 1992 р. у Страсбурзі було створено інтернаціональний штаб у складі близько 20 представників національних служб кримінальної поліції Франції, Італії, Бельгії, Великобританії, Федеративної Республіки Німеччини та Нідерландів. Європолу на початковому етапі становлення (до підписання відповідної Конвенції) відводилася роль спеціалізованої координаційної установи по протидії наркоторгівлі про що було заявлено 2 червня 1993 р. на нараді міністрів внутрішніх справ і юстиції країн-членів ЄС. Саме такий статус він мав 3 січня 1994 р., коли при штаб-квартирі ЄС у Гаазі було відкрито представництво Європолу як координаційної інстанції по боротьбі з наркобізнесом.

З березня 1995 р. компетенція Європолу була поширена також на злочини, пов’язані із викраденням автомобільного транспорту, незаконною торгівлею радіоактивними речовинами, організацією і здійсненням нелегальної міграції, торгівлею людьми, фальшивомонетництвом.

Розуміючи необхідність чіткого визначення правового статусу Європолу і розширення в умовах бурхливого зростання злочинності (особливо транснаціональної) його компетенції, представниками європейських держав невдовзі було розроблено «Конвенцію на підставі статті К.З Угоди про заснування Європейського Союзу про створення Європейського поліцейського відомства (Конвенція про створення Європолу)», що була підписана представниками країн-членів ЄС 26 липня 1995 р. Ратифікація конвенції тривала досить довго (так, наприклад, німецький Бундестаг ратифікував її тільки у грудні 1997 р., що для країни-ініціатора дещо пізно). У червні 1998 р. останні три країни (Бельгія, Греція і Люксембург) передали для зберігання ратифікаційні документи.

Конвенція про створення Європолу набула чинності 1 жовтня 1998 р., внаслідок чого він набув офіційного статусу міжурядової правоохоронної організації. Зауважимо, що прибічники якнайшвидшої легітимізації Європолу заявляли про існування об’єктивних передумов для підписання і ратифікації конвенції ще у 1994 р., але на заваді стали правові колізії та сумніви керівництва Великобританії, бюрократичні перепони та технічні складнощі. Фактично Європол розпочав повноцінну діяльність з 1 липня 1999 р., оскільки для створення відповідних умов роботи виникла потреба в доповненнях до Конвенції.

Отже, засновниками Європолу стали уряди всіх п’ятнадцяти країн-членів Європейського Союзу: Бельгії, Данії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Австрії, Португалії, Швеції, Іспанії, Великобританії. Відповідно до положень Конвенції, уповноважені правоохоронні відомства цих держав (поліція, митниця, жандармерія, міграційна служба тощо) направляють до штаб-квартири організації спеціальних представників, так званих офіцерів зв’язку, головним завданням яких є налагодження інформаційно-довідкового обміну між органами кримінального переслідування країн-членів. Нині в гаазькій штаб-квартирі Європолу працює 590 працівників і 90 офіцерів зв’язку з 27 країн ЄС. Разом з адміністративним персоналом, аналітиками, іншими категоріями фахівців, офіцери зв’язку в стані забезпечити швидке, ефективне, кваліфіковане, багатомовне цілодобове обслуговування запитів компетентних національних правоохоронних служб. За станом на 01.01.2009 р. кількість персоналу Європолу нараховувала 625 працівників. Бюджет організації формується за рахунок внесків країн-членів. У 2009 р. він складав 65,4 млн євро.

Крім держав-членів ЄС згідно з двосторонніми тактичними та стратегічними Угодами Європол співпрацює також з Канадою, Колумбією, Ісландією, Норвегією, Росією, Швейцарією, Туреччиною, США, та міжнародними організаціями такими, як Євроюст, Європейський Банк, Європейська Комісія, Інтерполом та Міжнародною митною організацією.

Головним завданням Європолу в сучасних умовах є підтримка органів кримінального переслідування країн-членів ЄС у боротьбі з транснаціональною злочинністю, охороні громадського порядку (за умови визнання і поваги державного суверенітету кожної держави). Підтримка здійснюється у таких формах:

– обмін поліцейською інформацією (такою, що містить або не містить відомості про осіб) між відрядженими національними поліцейськими службами до штаб-квартири Європолу офіцерами зв’язку;

– оцінка та аналіз криміногенної ситуації на континенті з метою виявлення нових злочинних явищ і тенденцій (підготовка на підставі наявної інформації стратегічних доповідей і аналітичних матеріалів);

– підтримка національних органів кримінального переслідування (надання технічної підтримки, експертне сприяння).

Європол останнім часом також ініціював масштабну кампанію щодо активізації досліджень з проблем протидії організованій злочинності та уніфікації в країнах-членах Європейського Союзу норм кримінального та кримінально-процесуального права.

Отже, Європолу відведена роль інформаційно-довідкового центру координації боротьби з транснаціональною злочинністю на регіональному рівні і забезпечення внутрішньої безпеки країн-членів ЄС в умовах форсованої економічної та політичної інтеграції. Він сприймається виключно як поліцейська інформаційна установа, уповноважена надавати правоохоронним органам оперативну, технічну чи іншу поліцейську інформацію.

Європол має власну комп’ютерну мережу з банком даних про здійснені на території ЄС злочини і злочинців. Інформація може отримуватися національними кримінально-поліцейськими відомствами безпосередньо з штаб-квартири організації.

Мандат Європолу поширюється на боротьбу з:

– нелегальною торгівлею наркотичними речовинами,

– нелегальною торгівлею радіоактивними і ядерними субстанціями;

– організацією і здійсненням нелегальною міграції на територію ЄС;

– викраденням автомобільного транспорту;

– торгівлею людьми (включаючи й поширення дитячої порнографії);

– тероризмом;

– фальшивомонетництвом (включаючи й підробку банківських карток як засобів платежу);

– «відмиванням» грошей і кримінальними структурами у зв’язку з вищезазначеними видами злочинів.

Згідно з положеннями Конвенції про створення Європолу, у майбутньому за умови одноголосного схвалення відповідною рішення країнами-членами ЄС його мандат може бути поширений також на інші тяжкі форми міжнародної організованої злочинності.

З 2008 р. між Україною та Інтерполом ведуться переговори щодо підготовки проекту Угоди про стратегічне співробітництво. Стратегічна Угода – це угода, метою якої є посилення співробітництва країн-членів ЄС з Україною через Європол, але вона передбачає тільки передачу загальної інформації та не дозволяє передачу даних, що стосуються конкретно визначеної особи чи осіб. Підписання вказаної Угоди заплановане у 2009 року.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) створена 8 грудня 1991 року. Установчими документами СНД постає Угода про створення СНД 1991 р., Алма-атинський протокол до Угоди 1991 р., Алма-атинська декларація 1991 р., Статут СНД 1993 р. Верховна Рада України 12 грудня 1991 р. ратифікувала Угоду про створення СНД. Україна є державою-засновницею СНД. Цілі СНД визначені у ст. 2 Статуту, зокрема, це співробітництво у політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній, правоохоронній сферах; забезпечення прав і основних свобод людини відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права; взаємна правова допомога і співробітництво в інших сферах правових відносин; мирне розв’язання суперечок та конфліктів між державами Співдружності.

Україна входить в усі основні органи СНД: Раду голів держав; Раду голів урядів; Раду міністрів закордонних справ; Координаційно-консультативний комітет; Раду міністрів оборони; Раду міністрів внутрішніх справ; Комісію з прав людини та ін. Україна постає членом Міжпарламентської асамблеї, в рамках якої проводяться міжпарламентські консультації, обговорюються питання співробітництва, у тому числі і у міжнародній правоохоронній діяльності, розробляються сумісні пропозиції щодо підвищення ефективності боротьби зі злочинністю, що має організований та транснаціональний характер. Взаємодію у сфері міжнародної правоохоронної діяльності здійснює Бюро координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів, що було створене на засіданні Ради голів Урядів СНД 24 вересня 1993 р. і розпочало свою діяльність у Москві в травні 1994 р.

Бюро у своїй діяльності керується Статутом СНД, національними законодавствами держав – учасниць Співдружності, Рішенням голів Урядів СНД про спільні заходив боротьбі з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів від 12 березня 1993 р., Угодою про взаємодію міністерств внутрішніх справ держав – учасниць Співдружності у сфері боротьби зі злочинністю від 24 квітня 1992 р.

Бюро координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними злочинами в країнах СНД ставить перед собою такі завдання:

– формування спеціалізованого банку даних на базі комп’ютерного центру і подання ініціативної інформації у відповідні міністерства внутрішніх справ;

– сприяння у здійсненні міждержавного розшуку учасників організованих злочинних угруповань, осіб, які скоїли найбільш небезпечні злочини і переховуються від кримінального переслідування;

– забезпечення узгоджених дій при проведенні оперативно-розшукових заходів і комплексних операцій, що зачіпають інтереси кількох держав – учасниць Співдружності, відпрацювання рекомендацій по боротьбі з міжнародною злочинністю.

Органи внутрішніх справ України також налагодили тісні зв’язки з Міжнародною організацією кримінальної поліції – Інтерполом, про що мова йтиме окремо.

Необхідно використовувати також зв’язки з Міжнародною асоціацією шефів поліції (МАШП), яка нараховує у своїх лавах більше 14 тис. керівників поліції з 98 країн світу. Асоціація проголосила у своєму статуті такі основні завдання:

– удосконалення наукового забезпечення і якості поліцейської служби;

– розробка і розповсюдження сучасних організаційних, технічних і тактичних прийомів у діяльності поліції;

– вивчення, узагальнення і втілення в практичну діяльність передових, науково обґрунтованих прийомів і методів управління поліцейськими органами;

– розвиток міжнародного співробітництва і розповсюдження інформації про діяльність поліції, обмін досвідом роботи;

– постійна турбота про підвищення професійної майстерності працівників поліції;

– стимулювання працівників поліції на досягнення і підтримку високих професійних стандартів у роботі, особистій та колективній поведінці.

З 1940 р. рада МАШП знаходиться у Вашингтоні. Асоціація має своє друковане видання «Шеф поліції», розробляє спеціальні програми підготовки поліцейських і підвищення їх кваліфікації, проводить семінари і конференції керівників поліцейських систем не тільки США, а також Європи та Азії.

Міжнародна асоціація шефів поліції розробляє рекомендації урядам з питань боротьби зі злочинністю, незаконного обігу наркотиків, застосування зброї, безпеки дорожнього руху, розробки соціально-орієнтованої моделі поліцейської служби, сучасних методів управління. Асоціація розробила також кваліфікаційні вимоги до правоохоронних органів США, що можуть служити високим стандартом, якому бажано було б відповідати й органам внутрішніх справ України. За рекомендацією асоціації США створено Національну комісію акредитації правоохоронних органів.

Діяльність Міжнародної асоціації шефів поліції відзначено Організацією Об’єднаних Націй, яка надала асоціації статут консультативного органу ООН.

Про авторитет цієї міжнародної правоохоронної організації говорить і те, що на щорічних конференціях Міжнародної асоціації шефів поліції, як правило, виступають з доповідями Президент США, міністр юстиції США, директор ФБР, директор Національного агентства по контролю за наркотиками, глави урядів і країн, запрошених на конференції.

Сучасні тенденції зростання транснаціональної злочинності в усьому світі – поширення наркобізнесу, «відмивання» грошей, незаконний обіг зброї, радіоактивних матеріалів, торгівля людьми, викрадання історичних та культурних цінностей, автомобілів тощо, використання з цією метою міжнародних зв’язків, високих технологій, – викликають серйозне занепокоєння світової громадськості та урядів держав світу. Авторитетними міжнародними організаціями (ООН, ОБСЕ, НАТО, FATF, Радою Європи) організована транснаціональна злочинність визнана фактором, що становить загрозу безпеці держав, їхнім економікам та фундаментальним правам людини.

Так, у відповідності з рішенням самміту «великої сімки» в Парижі у 1989 році була створена Міжнародна організація з протидії відмиванню «брудних» грошей (FATF – Fіnancіal Actіon Task Force on Money Launderіng). Ця організація проводить моніторинг тих країн, чиє законодавство не зашкоджує відмиванню грошових коштів, зароблених нелегальним шляхом.

Згідно з рішенням пленарного засідання Егмонтської групи (Великобританія), Україна стала повноправним членом міжнародної організації підрозділів фінансових розвідок – «Групи Егмонт» (The Egmont Group), яка була створена у 1995 році та об’єднала підрозділи фінансових розвідок 84 країн світу. Це найважливіша подія у відношенні міжнародного визнання України як держави, яка активно співробітничає у сфері боротьби з відмиванням коштів і фінансового тероризму.

Отримання членства в Егмонтській групі надасть можливості Україні отримати доступ до інформаційної бази, значно розширить можливості інформаційного обміну з іншими країнами про сумнівні фінансові операції, а також приймати участь у навчальних програмах, які фінансуються групою.

При МВС України створена експертна служба, важливим напрямком діяльності якої є міжнародна діяльність, налагодження тісних взаємостосунків з аналогічними підрозділами за кордоном. Правильність таких кроків, визнання результатів діяльності та фахового рівня українських міліцейських експертів підтверджує факт прийняття Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України до Європейської мережі криміналістичних наукових установ (ENFSI), членами якої є 50 провідних криміналістичних лабораторій з 33 країн Європи.

Одним з основних критеріїв взаємодії підрозділів експертної служби МВС України та інших країн є спільна практична діяльність, зокрема систематичне проведення перевірок по запитах правоохоронних органів різних країн.

Боротьба з міжнародною злочинністю потребує об’єднання і координації зусиль держав, перш за все інтенсивного розвитку співпраці між правоохоронними органами в усьому світі.