
- •Розділ і основи теорії управління. Система управління в органах внутрішніх справ україни
- •I.1. Загальне поняття управління. Управління як соціальне явище
- •I.2. Функції управління
- •I.3. Управлінські відносини
- •I.4. Принципи управління
- •I.5. Методи управління
- •I.6. Форми управління
- •I.7. Управління і самоуправління
- •I.8. Правова основа системи управління в органах внутрішніх справ України
- •I.9. Завдання і основні функції органів внутрішніх справ України
- •I.10. Організаційна структура органів внутрішніх справ України
- •I.11. Методи управління в органах внутрішніх справ України
- •Нормативні акти і література:
- •Питання до семінарських занять та самостійної роботи:
- •Розділ іі керівник в органах внутрішніх справ
- •II.1. Поняття і сутність стилю управління
- •II.2. Місце і роль керівника в органах внутрішніх справ України
- •II.3. Функції керівника в процесі управління
- •II.4. Організація особистої роботи керівника органів внутрішніх справ
- •Річний підсумок
- •Річний план
- •II.5. Ділова та особиста культура керівника органу внутрішніх справ
- •II.6. Керівник органу внутрішніх справ і його здоров’я
- •II.7. Вимоги до керівників органів внутрішніх справ України
- •II.8. Роль керівника овс у становленні колективу органу внутрішніх справ
- •II.9. Оцінка особистості і діяльності керівника органу внутрішніх справ
- •Питання до семінарських занять та самостійної підготовки:
- •Розділ ііі Процес управління в органах внутрішніх справ
- •III.1. Зміст, організація, технології процесів управління
- •III.2. Поняття і види управлінських рішень в органах внутрішніх справ
- •III.3. Документальне оформлення управлінських рішень
- •III.4. Організація виконання управлінських рішень
- •III.5. Інформаційне забезпечення управління в органах внутрішніх справ
- •III.6. Планування, контроль і облік як засіб управління в органах внутрішніх справ
- •Питання до семінарських занять та самостійної підготовки:
- •Розділ IV управління персоналом органів внутрішніх справ
- •IV. 1. Поняття персоналу органів внутрішніх справ
- •IV. 2. Основні положення роботи з персоналом органів внутрішніх прав
- •Присяга працівника органів внутрішніх справ
- •IV. 3. Стимулювання персоналу органів внутрішніх справ
- •IV. 4. Культурно-етичні основи діяльності персоналу органів внутрішніх справ
- •IV. 5. Психологічне забезпечення роботи з персоналом органів внутрішніх справ
- •IV.6. Сутність безпеки персоналу
- •IV.7. Умови та причини порушень безпеки персоналу
- •IV.8. Заходи забезпечення безпеки персоналу
- •Нормативні акти і література:
- •Питання до семінарських занять та самостійної підготовки:
- •Розділ V управління матеріально-технічним і військовим постачанням та фінансовим забезпеченням органів внутрішніх справ
- •V.1. Поняття і значення матеріально-технічного й військового постачання та фінансового забезпечення органів внутрішніх справ України
- •V.2. Організація матеріально-технічного і військового постачання та фінансового забезпечення в системі органів внутрішніх справ України
- •V.3. Заходи додаткового фінансового та матеріально-технічного забезпечення органів внутрішніх справ
- •Завдання для самостійної підготовки:
- •Розділ VI управління соціальною роботою в органах внутрішніх справ
- •VI.1. Зміст соціальної роботи в органах внутрішніх справ
- •VI.2. Фінансове і матеріальне забезпечення персоналу органів внутрішніх справ
- •VI.3. Соціальне забезпечення персоналу органів внутрішніх справ
- •VI.4. Правовий захист персоналу органів внутрішніх справ
- •VI.5. Особливості соціальної роботи в органах внутрішніх справ і перспективи її розвитку
- •Питання до семінарських занять та самостійної роботи:
- •Розділ VII управління в органах внутрішніх справ за особливих (екстремальних) умов
- •VII.1. Поняття і класифікація особливих (екстремальних) умов
- •VII.2. Характеристика управління органами внутрішніх справ за особливих умов
- •VII.3. Управління органами внутрішніх справ при надзвичайному стані
- •VII.4. Взаємодія органів внутрішніх справ з іншими державними органами за особливих умов
- •Нормативні акти і література:
- •Питання до семінарських занять та самостійної підготовки:
- •Розділ viіі управління міжнародною правоохоронною діяльністю органів внутрішніх справ
- •VIII.1. Поняття міжнародної правоохоронної діяльності
- •VIII.2. Правові основи міжнародної правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ України
- •1. Закони України:
- •3. Укази і розпорядження Президента України:
- •4. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України:
- •5. Міжнародні договори міждержавного, міжурядового і міжвідомчого рівня, що набули чинності для України:
- •6. Накази Міністерства внутрішніх справ України:
- •VIII.3. Особливості службових відносин органів внутрішніх справ України з дипломатичними (консульськими) представниками зарубіжних країн
- •VIII.4. Міжнародні правоохоронні організації
- •VIII.5. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) і участь України в її діяльності
- •VIII.6. Порядок оформлення звернень і відряджень до правоохоронних органів інших країн
- •VIII.7. Діяльність мвс України у сфері Європейської інтеграції
- •Нормативні акти і література:
- •Завдання для самостійної підготовки:
- •Розділ iх організаційна побудова та завдання органів досудового слідства
- •IX.1. Система органів досудового слідства
- •IX.2. Структура органів досудового слідства
- •IX.3. Завдання та функції органів досудового слідства
- •Рекомендована література та окремі нормативні документи
- •Питання до семінарських та практичних занять і самостійної підготовки:
- •Розділ х правовий статус слідчого х.1. Порядок призначення слідчих на посаду, їх переміщення і звільнення з посади. Права і обов'язки слідчого
- •Х.2. Правовий та соціальний захист слідчого
- •Х.3. Гарантії незалежності і самостійності слідчого. Відповідальність слідчого
- •Нормативні акти і література:
- •Питання до семінарських занять та самостійної роботи:
- •Розділ хi організація роботи органів досудового слідства
- •XI.1. Загальні положення з організації роботи органів досудового слідства, планування та координація їх роботи
- •Хі.2. Організація роботи слідчих підрозділів у міськрайорганах внутрішніх справ, органах внутрішніх справ на транспорті
- •Хі.3. Організація роботи слідчого управління гумвс, умвс
- •Хі.4. Організація роботи організаційно-методичного підрозділу гумвс, умвс
- •Хі.5. Організація взаємодії слідчих підрозділів з іншими підрозділами органів внутрішніх справ України
- •Хі.6. Організація роботи слідчих підрозділів з виконання законодавства України про звернення громадян
- •Хі.7. Організація роботи слідчих овс у галузі міжнародного співробітництва і надання правової допомоги в кримінальних справах
- •Нормативні акти і література:
- •Питання до семінарських занять та самостійної роботи:
- •Розділ хіі правове положення підрозділів дізнання хіі.1. Поняття, структура та місце органів дізнання в системі мвс України. Основні завдання та функції підрозділів дізнання
- •Хіі.2. Права і обов’язки працівників підрозділів дізнання. Їх правовий та соціальний захист
- •Хіі.3. Повноваження керівника органу дізнання, його права і обов'язки
- •Нормативні акти і література:
- •Питання до семінарських занять та самостійної роботи:
VIII.1. Поняття міжнародної правоохоронної діяльності
Міжнародна правоохоронна діяльність визначається міжнародною правоохоронною та міжнародною судовою функціями держави, які реалізуються національними правоохоронними органами, а також відповідними міжнародними органами та організаціями. Удосконалення міжнародної правоохоронної діяльності вимагає системного підходу до організації суб’єктів міжнародної правоохоронної діяльності. Особливого значення останнім часом набуває завдання зміцнення міжнародних органів та організацій, що здійснюють охорону права. Усвідомлюючи важливість вирішення цієї проблеми, усі держави світу мають не тільки підвищувати ефективність організації національних правоохоронних та судових органів, але і сприяти усталеному розвитку суто міжнародних правоохоронних структур. Однією із ефективних форм співробітництва держав постає безпосередня активна участь кожної держави, яка виявляється у членстві держави у відповідних міжнародних органах та організаціях, що звичайно пов’язано із певними правами та обов’язками держави. Україна, як незалежна держава, вже зробила певні кроки в напрямку інтеграції до міжнародних правоохоронних структур.
«Під міжнародною правоохоронною діяльністю органів внутрішніх справ слід розуміти діяльність по охороні права, яка здійснюється спеціально уповноваженими на це правоохоронними органами та міжнародними організаціями за встановленою у національних законах або міжнародних нормативно-правових актах процедурою і полягає у розгляді юридично значущих справ, виявленні правопорушень і обвинуваченні держав чи фізичних осіб, винних у їх вчиненні, і, у деяких випадках, і у застосуванні до правопорушників примусових заходів, регламентованих національним законом або міжнародним нормативно-правовими актами, а також у представництві і захисті прав і законних інтересів фізичних осіб і держав та превентивних заходах щодо забезпечення їх безпеки»80.
Захищаючи спокій і мир на Землі, турбуючись про забезпечення прав і свобод людини, вирішуючи проблеми боротьби зі злочинністю і охорони правопорядку, світова спільнота створила цілий ряд міжнародних правоохоронних організацій світового і регіонального масштабу. Органи внутрішніх справ України, виконуючи свої функції по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, діють не ізольовано, а спільно з правоохоронними системами інших країн, керуючись національним законодавством, міжнародними договорами і угодами, ідеями і політикою, виробленими міжнародними правоохоронними організаціями. Найбільшою за кількістю членів-держав і найавторитетнішою міжнародною організацією є Організація Об’єднаних Націй. До її складу входить близько 2ОО країн, майже всі незалежні держави світу. Україна є співзасновницею цієї організації і бере активну участь у всіх видах діяльності ООН.
Організація Об’єднаних Націй займається практично всіма сферами життя світової спільноти. З моменту свого заснування (1945 р.) особливу увагу ООН приділяє проблемам забезпечення миру і спокою, захисту прав і свобод людини, боротьби зі злочинністю та охорони здоров’я людства.
Організація Об’єднаних Націй приймає свої документи у формі резолюцій, протоколів і заяв (звернень). На Генеральній Асамблеї чергові щорічні сесії розпочинаються третього вівторка вересня і працюють до середини грудня. Для забезпечення співробітництва в окремих напрямках ООН створює спеціалізовані органи, в тому числі й органи (спеціалізовані установи), які займаються (в межах своєї компетенції) питаннями запобігання злочинності, боротьби з нею і кримінальної юстиції.
Статут ООН заклав фундамент сучасного міжнародного правопорядку, встановив основні міжнародно-правові принципи та визначив норми поведінки держав та інших суб’єктів міжнародного права на світовій арені. Вельми актуальним завданням постає ефективне застосування у діяльності держав, зокрема України, принципів міжнародного права щодо дружніх відносин і співробітництва між державами. Слід зазначити, що основні права та обов’язки держав знаходяться у нерозривній єдності одне з одним та випливають із найважливіших принципів міжнародного права. Загальновизнаного переліку цих прав та обов’язків на сьогодні немає. Аналіз проекту Декларації прав та обов’язків держав, який у 1949 р. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 375 (IV) був запропонований державам-членам ООН, дозволяє виділити наступні основні права держави, які належать і Україні: право на суверенну рівність у взаємовідносинах одна з одною; рівноправ’я; право на незалежність, територіальне верховенство та вільне здійснення усіх своїх законних прав; право на співробітництво з іншими членами міжнародної спільноти, право охороняти та захищати свою самостійність при вирішенні питань, що належать до сфери внутрішньої компетенції; право на індивідуальну та колективну самооборону у випадку озброєного нападу з боку іншої держави або держав; право на захист своїх громадян за кордоном; право сприяти здійсненню у всьому світі прав людини та основних свобод.
Щодо основних обов’язків держави, у тому числі і України, їх можна сформувати наступним чином: поважати суверенітет інших держав; не втручатися у справи, що належать до внутрішньої компетенції інших держав; поважати територіальну цілісність та недоторканність інших держав; стримуватися від привласнення будь-яких територій, що знаходяться за межами територіального верховенства держави; вирішувати міжнародні суперечки та міжнародні конфліктні ситуації мирними засобами; стримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності та політичної незалежності інших держав або іншим способом, який несумісний з міжнародним правом; підтримувати індивідуально або спільно з іншими державами міжнародний мир та безпеку; поважати право народів на самовизначення; поважати права людини та основні свободи; належним чином виконувати свої міжнародні зобов’язання; турбуватися про охорону навколишнього середовища.
Україна приймає активну участь у діяльності універсальної міжнародної організації – Організації Об’єднаних Націй, виконує певні обов’язки в різноманітних органах ООН (основних і допоміжних). Роль України виявляється і у її пропозиціях щодо напрямків реформування керівних структур ООН, передусім Секретаріату, з метою підвищення їх ефективності та скорочення бюджетних витрат.
Активна позиція України спостерігається у розробці правових засад діяльності ООН, ратифікації багатосторонніх міжнародних договорів щодо боротьби з міжнародною злочинністю, попередження злочинів, пов’язаних з тероризмом, наркоманією, торгівлею людьми та ін. На основі типових угод ООН (про видачу, про взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя та ін.) Україною проводиться відповідна правотворча робота щодо практичного застосування типового договору. Україна під час укладання двосторонніх і багатосторонніх договорів з правоохоронними органами різних країн впроваджує у життя мету ООН щодо досягнення одностайності у процесі застосування норм права в галузі міжнародного правосуддя. IX Конгрес ООН щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками (1995 р.) своєю спеціальною резолюцією підтвердив міжнародно-правове значення типових договорів ООН про міжнародне співробітництво у питаннях міжнародної правоохоронної діяльності в аспекті забезпечення відповідності національного законодавства держав-учасниць вимогам міжнародного права. Таким чином, Україна докладає значних зусиль для гармонізації свого внутрішнього законодавства та практики його застосування відповідно до міжнародних зобов’язань. Недостатньо визнати договір обов’язковим шляхом ратифікації. Необхідно забезпечити його застосування на основі принципу сумлінності. Саме такої позиції дотримується Україна під час міжнародної правоохоронної діяльності щодо боротьби як з міжнародними злочинами, та і загально-кримінальними на транснаціональному рівні.
Боротьба з міжнародними тероризмом постає однією із складових міжнародної правоохоронної діяльності України, що керується основними положеннями Декларації про заходи щодо ліквідування міжнародного тероризму, яка була затверджена Резолюцією 49/60 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1994 р. Україна проводить оперативний огляд сфери застосування існуючих міжнародно-правових положень щодо попередження, припинення та ліквідування тероризму у всіх його формах та проявах (незаконний обіг наркотиків, незаконна торгівля зброєю, «відмивання брудних грошей» та ін.) з метою забезпечення наявності всеосяжних правових рамок, що включають усі аспекти цього питання. Україна ратифікувала практично усі міжнародно-правові акти щодо міжнародного тероризму, у тому числі: Декларація про зміцнення міжнародної безпеки; Віденську декларацію та Програму дій, прийнятих Всесвітньою конференцією з прав людини; Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права; Міжнародну конвенцію про боротьбу із захопленням заручників (1979 р.); Конвенція про злочини та деякі інші акти, що здійснюються на борту повітряних судів (1963 р.) та ін.
Орієнтиром для України у процесі здійснення міжнародної правоохоронної діяльності постають Рекомендації відносно міжнародного співробітництва в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя у контексті розвитку, що були прийняті Резолюцією 45/107 Генеральної Асамблеї ООН на 68-му пленарному засіданні у 1990 р. Відповідно до Віденської декларації щодо злочинності та правосуддя: відповіді на виклики XXI століття, яка була прийнята на Десятому Конгресі ООН щодо попередження злочинності та поводження із правопорушниками (2000 р.), Україна здійснює роботу щодо включення компоненту попередження злочинності у національну стратегію в галузі розвитку; розширення та зміцнення зв’язків з Міжрегіональним науково-дослідним інститутом ООН за питаннями злочинності та правосуддя; розробки конкретних заходів задля виконання обов’язків щодо взаємного співробітництва у питаннях торгівлі людьми, незаконного ввозу мігрантів, насилля та тероризму тощо разом із Комісією щодо попередження злочинності та кримінального правосуддя.
Міжнародна спільнота повною мірою усвідомила необхідність послідовної боротьби з самим небезпечним видом злочинності – організованою транснаціональною злочинністю. 12 грудня 2000 р. на політичній конференції вищого рівня у Палермо була прийнята Конвенція ООН проти транснаціональної злочинності. Україна, як і інші країни-члени ООН, вивчає питання щодо ратифікації цієї Конвенції та вживає усіх можливих заходів щодо найскорішого включення Конвенції у національне законодавство. До вступу у законну силу міжнародної Конвенції сукупність діючих угод України про взаємну юридичну допомогу може забезпечити належну міжнародно-правову основу для ефективного співробітництва України з різноманітними міжнародними правоохоронними органами та ООН.
В останні роки Україна приймає активну, послідовну участь у діяльності Організації Об’єднаних Націй, впроваджує у міжнародну правоохоронну діяльність положення Статуту ООН, багатосторонніх міжнародних договорів ООН, сприяє гармонізації національного законодавства до міжнародного задля забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, охорони права, а також сталого розвитку і зміцнення світового правопорядку.