IV. 2. Основні положення роботи з персоналом органів внутрішніх прав

Управління у сфері роботи з персоналом органів внутрішніх справ становить цілісну закінчену систему пов’язаних між собою процесів професійної орієнтації, прогнозування і планування кадрових потреб, відбору, підготовки, розстановки, виховання особового складу.

Система управління персоналом складається із наступних елементів:

– визначення кількості працівників, їх посадової категорійності і рівня професійної підготовки;

– робота з персоналом: підбір, розстановка, переміщення, формування резерву на висування, оцінка працівників;

– стимулювання трудової активності й виховання персоналу;

– застосування заходів морального й матеріального стимулювання, дисциплінарна практика, виховання в дусі дотримання службової дисципліни і законності;

– підготовка персоналу: початково-службова і фізична та спеціальна підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка.

Управління персоналом являє собою систему правил і норм роботи з ним, пристосованих до специфіки кадрових проблем органу внутрішніх справ, його кадровому потенціалу і тенденцій його розвитку з метою забезпечення виконання завдань по боротьбі зі злочинністю і охороні громадського порядку.

Кадрова політика може бути як відкритою, так і закритою.

Відкрита кадрова політика характерна тим, що будь-які вакантні посади можуть бути зайняті претендентами незалежно від того, де вони раніше працювали. Єдина умова для всіх претендентів бути професіоналом по даній спеціальності і відповідати вимогам посади, що комплектується.

При закритій кадровій політиці на вільні посади приймаються працівники тільки своєї організації, чи системи, до якої належить організація.

В системі органів внутрішніх справ політика роботи з персоналом носить закритий характер. В якійсь мірі така політика зрозуміла, вона має переваги в тому, що на посаду призначається «своя людина» , яку в колективі знають, легше проходить адаптація до нових обов’язків і т.п. А з іншого боку спеціаліст із своїм поглядом і оригінальним досвідом, набутим в іншій організації, не пов’язаний умовностями і недоліками по посаді, на яку його приймають, може надати нового імпульсу в роботу і бути хорошим професіоналом.

Система управління кадровою роботою має враховувати інтереси різних служб підрозділів у забезпеченні персоналом, індивідуальні якості кожного працівника, умови, в яких проходить його служба, пріоритетність; завдань, що стоять перед органом внутрішніх справ. Все це вимагає комплексного підходу до вирішення кадрових проблем як при комплектуванні, так і при морально, психологічній підготовці до служби. Помилку роблять ті керівники органів внутрішніх справ, які вважають, що кадровими проблемами повинні займатись тільки кадрові апарати (управління, відділи, групи), а інші служби можуть бути тільки споживачами. Кожний орган внутрішніх справ має штатний розпис, в якому визначається чисельність начальницького та рядового складу. Дається перелік посад, їх розподілі по службах і підрозділах, граничні спеціальні звання, які їм відповідають, і спеціальності, якими вони можуть заміщатись. Штатний розпис оголошується наказом вищого керівництва при створенні органу внутрішніх справ. Його реорганізації, змін території обслуговування та змінах оперативної обстановки. Чисельність особового складу залежить також від інших факторів, зокрема, соціально-економічних демографічних, географічних, кліматичних, біологічних та інших обставин. Залежно від ситуації, її і крім постійного складу, в штати органу внутрішніх справ можуть вводитись посади на час виконання спеціальних функцій. Наприклад, помічник керівника (начальника, ректора) з питань капітального будівництва вводиться на час капітального будівництва. Додаткова чисельність службовців може вводитися також місцевими органами влади відповідно до їх компетенції. Результати оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ залежать не стільки від кількісного, скільки від якісного складу кадрів, організації управління ними, системи їх підготовки і підвищення кваліфікації.

Орган внутрішніх справ може мати достатню матеріально-технічну базу, досконале сучасне нормативне забезпечення, але не справлятися з поставленими завданнями, якщо їх виконують малокомпетентні і неорганізовані працівники.

Слід зауважити, що чисельність персоналу органів внутрішніх справ за останні роки постійно зростала, проте адекватні зміни криміногенної обстановки в державі не відбулися. Ускладнення криміногенної ситуації, поширення організованої злочинності, поява нових видав і економічної злочинності, міждержавний характер багатьох тяжких злочинів і наркобізнесу диктують необхідність проведення відбору, підготовки й організації роботи кадрів м на справді наукових засадах. Система органів внутрішніх справ, виконуючи складні й різнобічні завдання, має потребу в спеціалістах різних професій.

Професію слід розуміти як загальне, широке поняття, що характеризує підготовку і навички в якомусь виді діяльності. Професія, як правило, включає в себе ряд спеціальностей, пов’язаних з виконанням більш вузьких функцій. Професія – вчитель, спеціальність – вчитель математики, історії, біології; професія – інженер-механік, спеціальність – інженер-механік з експлуатації гідравлічних систем, спеціальності в рамках професії юриста – кримінальне право, цивільне право, адміністративне право тощо. Розвиток науки і техніки, зміни в суспільному та економічному житті країни постійно викликають появу нових і зникнення застарілих професій та спеціальностей. Державний реєстр передбачає тисячі професій і спеціальностей. Службові особи, які займаються кадровими питаннями, повинні розумітись на цьому, а в необхідних випадках – звертатися до спеціальних довідників. Правильний підбір кадрів за спеціальностями та відповідне визначення їх функціональних обов’язків мають провідне значення в управлінні кадровою роботою. Сучасним органам внутрішніх справ потрібні юристи та економісти, спеціалісти з бухгалтерського обліку та аудиту, інші професії.

Персонал органів внутрішніх справ не є стабільною величиною: він знаходиться в постійних змінах внаслідок прийому на роботу одних і звільнення інших. Персонал органів внутрішніх справ неоднорідний, він розрізняється за природними і придбаними ознаками: стать, вік, освіта, звання, стаж роботи, професія, спеціальність, кваліфікація, посада. Виділені на їх основі групи працівників створюють структуру особового складу, яка може бути статистичною і аналітичною.

Статистична структура кадрів відображає їх розподіл і рух в розрізі категорій та груп посад. Наприклад, можна виділити кадри основних посад органів внутрішніх справ – слідчих, карного розшуку, боротьби з економічною злочинністю, автоінспекторів і неосновних – працівники ремонтно-будівельного управління, житлово-комунального відділу, медичного відділу, зв’язку. Всі вони у своїх підрозділах займають посади керівників, спеціалістів, інженерно-технічних працівників, службовців, робітників і основні відомості про них включені в поточну статистичну звітність.

Аналітична структура ґрунтується на спеціальних дослідженнях та розрахунках і поділяється на загальну й детальну структуру. За загальною структурою кадри розподіляються за такими ознаками, як стаж роботи, освіта, професія. Детальна структура лише містить у собі відомості, що характеризують глибше й детальніше, наприклад, працівників, які досягли похилого віку і мають вислугу років, їх співвідношення з загальною кількістю атестованих працівників; кількість працівників, які перебувають, на посадах 3, 5, 10 і більше років; працівників, які заочно навчаються, сімейних, неодружених, тих, які мають дітей, сплачують аліменти та інші відомості. Статистична структура персоналу включає такі елементи, як професія, спеціальність, посада, категорія, рівень кваліфікації.

Професія – рід трудової діяльності особи, яка володіє комплексом спеціальних теоретичних знань та практичних навиків, здобутих у результаті спеціальної підготовки і досвіду роботи.

Рівень професіональної підготовки, необхідної для виконання необхідних трудових та певних посадових обов’язків називається кваліфікацією працівника. Кваліфікація роботи – це характеристика певного виду роботи, яка визначається залежно від її складності й відповідальності, сукупністю вимог до виконавця. Кваліфікація працівника – сукупність набутих ним професіональних якостей. Кваліфікація працівника встановлюється спеціальною комісією на основі різносторонньої перевірки його знань і досвіду й періодично закріплюється в відповідних документах – свідоцтвах, дипломах, атестаціях.

Сукупність прав, обов’язків і відповідальності працівника, що визначають його службові, трудові функції і межу компетентності, називається посадою, а особи, призначені на посади, тобто ті, за якими посада закріплена юридично, називаються посадовими особами. Кожна посадова особа характеризується:

– сферою діяльності, встановленої межами об’єкта управління, на стан, функціонування чи використання якого ця особа може впливати;

– завданнями, які вона повинна вирішувати, зумовленими цілями організації чи підрозділу;

– критеріями ефективності виконання робіт, що випливають із цих завдань.

Кожна посада має свою назву, яка відбиває зміст і характер роботи, виконуваної працівником, призначеним на цю посаду: «слідчий», «державтоінспектор». Вимоги, висунуті до тої чи іншої посади, містяться в кваліфікаційній характеристиці, що складається із трьох розділів:

1) «посадові обов’язки» – в якому наведено відомості про місце і рівень посади в структурі організації, вимоги до кваліфікації осіб, які можуть її обіймати, а також перелік посадових обов’язків у порядку їх важливості;

2) «повинен знати» – містить перелік вимог до знання особливостей основної діяльності і зв’язаних з нею нормативних документів, методичних матеріалів, правил техніки безпеки і охорони праці;

3) кваліфікаційні вимоги ( «повинен вміти» ) – відображає вимоги до рівня і профілю спеціальної підготовки працівника, стажу, накопиченого досвіду, особистих рис, що дозволяють належно виконувати покладені на нього обов’язки.

Кожна посада в органах внутрішніх справ, передбачена структурним розкладом, повинна бути забезпечена посадовою інструкцією, в якій містяться правила, регламентуючі дії особи, що її обіймає. Не складається вона лише для першого керівника, який в своїй діяльності керується статутом організації чи положенням про неї. Посадова інструкція, основу якої складають зазначені документи, а також кваліфікаційна характеристика, може бути індивідуальною для посади і конкретної посадової особи, а може бути типовою стосовно групи посад одного рівня і становити базу для розробки індивідуальних інструкцій. В органах внутрішніх справ до розробки посадових інструкцій часто підходять спрощено і обмежуються тільки розробкою функціональних (посадових) обов’язків.

У системі Міністерства внутрішніх справ України ще не розроблені вкрай необхідні класифікаційні характеристики (професіограми) посад і вимоги, яким повинні відповідати претенденти на них (освіта, досвід, стан здоров’я, вік, психічні якості, знання мов та інше).

Практичні потреби, аналіз нормативних актів, що регламентують роботу з кадрами, дозволив виділити три групи вимог, яким повинні відповідати працівники органів внутрішніх справ:

а) ділові якості;

б) особисті якості;

в) спеціальні фахові якості.

До ділових відносять якості, котрі визначають професіональну здатність працівника, зокрема, наявність спеціальної освіти, досвіду практичної роботи, організаційні здібності, ініціативність, стабільна працездатність, знання юридичних і спеціальних дисциплін, знання чинних наказів, інструкцій, інших нормативних актів МВС України, володіння оперативною і кримінологічною технікою, спеціальними технічними засобами, вміння правильно складати і оформляти службові документи.

Особисті якості складають комплекс особистих рис характеру, які найбільшою мірою відповідають посадовим вимогам: це вміння встановлювати контакти з людьми, спілкуватись з представниками різних ділових сфер та з населенням, мужність, стриманість, чесність і добросовісність, ввічливість, доброзичливість, принциповість, людяність, готовність до самопожертви.

Спеціальні професійні якості передбачають володіння спеціальними знаннями, вміннями і навиками, а також певні особисті якості, необхідні працівнику для успішного виконання службових обов’язків за конкретною посадою оперативного уповноваженого карного розшуку, дільничного інспектора міліції, слідчого тощо.

На відміну від ділових якостей, які мають більш універсальний характер і є основою спеціальних професійних якостей, останні визначають рівень професійної майстерності конкретного працівника на конкретній посаді. Наприклад, міліціонер кінного підрозділу міліції, інструктор кінолог, як і всі працівники органів внутрішніх справ мають бути мужніми, чесними, дисциплінованими, але вони повинні ще любити тварин, без цього вони будуть неповноцінними спеціалістами. Міліціонер-снайпер повинен мати гострий зір, а працівники, що входять до спеціальних груп захоплення – добру фізичну підготовку з рукопашного бою. Підвищені вимоги висуваються до керівників органів внутрішніх справ, працівників апарату управління, яким належить важлива і відповідальна роль в управлінні і які, крім загальних якостей, повинні володіти ще й організаторськими здібностями, командними навиками, педагогічними і психологічними прийомами і методиками в роботі з особовим складом.

Типова модель спеціаліста є необхідною також як орієнтир у підготовці кадрів в навчальних закладах МВС. Перш за все необхідно визначити, яким параметрам має відповідати й сам працівник кадрового апарату, якими особистими і професійними якостями та здібностями він повинен володіти. На посади працівників кадрів призначаються, як правило, юристи, педагоги, психологи. Але якщо кадрову роботу будувати на справді науковій основі, то найперше – слід готувати для цієї роботи спеціалістів у сфері управління персоналом (кадрового менеджменту) в одному з вузів МВС України.

Керівництво у сфері роботи з персоналом здійснюється начальником особисто та через управління, відділ, відділення і групи по роботі з персоналом. Працівники підрозділів по роботі з персоналом повинні мати такі основні якості і здібності:

– глибоку повагу до закону, прав і свобод громадян, цінностей демократичної правової держави;

– політичну зрілість;

– здатність об’єктивно і комплексно оцінювати й аналізувати ситуацію, що складається;

– прагнення усі події та рішення логічно і кваліфіковано обґрунтовувати з використанням економічних, правових, соціальних категорій;

– уміння абстрагуватися від впливу політичних партій та рухів;

– патріотизм, визнання загальнолюдських цінностей, стійкість у моральних та ідейних переконаннях, високу моральність;

– здатність оптимально організувати свою працю тощо.

На основі названих особистих якостей фахівець у сфері управління персоналом органів внутрішніх справ повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками, що забезпечать йому поступове набуття практичного досвіду в роботі з персоналом.

Для цього треба створити сприятливі умови й забезпечити комплексне формування професіоналізму за такими напрямками особистої культури:

– професійно-правовим;

– політичним;

– моральним;

– соціальним;

– психологічним.

Професійна діяльність фахівців кадрових апаратів органів внутрішніх справ повинна забезпечити:

– зміцнення законності і правопорядку;

– втілення оптимальних варіантів структурування органів внутрішніх справ, їх підрозділів та служб;

– вивчення, підбір і розстановку кадрів, проходження ними служби згідно з установленим порядком;

– реалізацію заходів щодо соціального захисту особового складу органів внутрішніх справ;

– взаємодію з органами державної і виконавчої влади, управління правоохоронними органами при вирішенні питань управління персоналом;

– підвищення професійної майстерності.

Ця діяльність ведеться відповідно до чинного законодавства, інших нормативних актів з охорони правопорядку.

Основна мета й завдання професійної діяльності фахівця у сфері управління персоналом обумовлені її соціальною спрямованістю. Працівник апарату кадрів повинен знати:

– конституційні принципи підготовки та прийняття законів і підзаконних актів України, механізм їх реалізації;

– порядок формування органів законодавчої, виконавчої й судової влади, їх функції, структуру і компетенцію;

– діючі міжнародні договори й угоди, що регулюють взаємовідносини між державами і їх правоохоронними системами у сферах боротьби із злочинністю та управління персоналом;

– систему і структуру, принципи діяльності міжнародних і міждержавних організацій, які займаються проблемами боротьби із злочинністю, зміцненням правопорядку, захистом прав людини;

– принципи й основні напрямки економічної та правової політики держави, основи економіки окремих галузей господарства;

– систему, структуру, функції державних органів і органів господарського управління;

– особливості використання противитратних механізмів, економії сил і засобів при створенні нових підрозділів, комплектуванні вже діючих;

– принципи фінансової й господарської діяльності бюджетних і госпрозрахункових установ, організація і підприємств, принципи створення різних фондів, оподаткування, основні форми й методи підвищення рентабельності, економічності, ефективності діяльності;

– правила наукової організації праці, раціонального розподілу навантаження й функціональних обов’язків у колективі, оптимального співвідношення законності й доцільності;

– систему і структуру правоохоронних органів України, їх функції, компетенцію;

– структуру органів внутрішніх справ, їх підрозділів і служб, завдання, вирішувані ними, специфіку комплектування, здійснення контролю;

– форми і методи забезпечення законності в діяльності органів внутрішніх справ; підвищення майстерності співробітників, формування стійкого професійного ядра, виховної роботи; організації взаємодії зі службами МВС та іншими правоохоронними органами;

– нормативну базу щодо соціального захисту різних категорій населення взагалі і працівників органів внутрішніх справ та членів їх сімей зокрема;

– вимоги відомчих нормативних актів, які стосуються вивчення, відбору й розстановки кадрів, проходження ними служби на різних посадах;

– чинне цивільне, трудове, сімейне, адміністративне, фінансове, господарське право стосовно діяльності органів внутрішніх справ;

– кваліфікаційні характеристики фахівців усіх служб МВС;

– перелік і спеціалізацію всіх учбових закладів системи МВС України, які займаються підготовкою кадрів для органів внутрішніх справ;

– основи загальної та правової психології, педагогіки;

– методи практичної соціології в управлінні персоналом органів внутрішніх справ;

– основні правила розумової діяльності, логіку;

– державну мову і мову міждержавного спілкування країн СНД, а також одну з іноземних мов;

– загальну і політичну історію України, національний склад її населення та географію;

– культуру і релігію народів, що населяють Україну;

– систему громадських і політичних організацій на Україні, їх програми, органи їх управління.

Спеціаліст у сфері управління персоналом органів внутрішніх справ повинен уміти:

– роз’яснювати закони і підзаконні акти, які приймаються в Україні;

– застосовувати на практиці чинне законодавство і вимоги підзаконних актів у сфері управління персоналом;

– володіти прийомами і методами кодифікації, систематизації законів, підзаконних відомчих актів і власних рішень;

– вести облік, узагальнювати й аналізувати результати своєї діяльності, діяльності підрозділу, служби, органу внутрішніх справ у цілому і в частині роботи з особовим складом;

– на науковій основі організувати свою роботу й роботу персоналу;

– здійснювати постійний контроль за виконанням вимог Законів і підзаконних актів, планових заходів, наказів, розпоряджень, вказівок вищих суб’єктів управління, рішень колегіальних органів;

– втілювати в практичну діяльність передовий вітчизняний і зарубіжний досвід управління персоналом, використовувати передові технології і застосовувати технічні засоби, досягнення науки і техніки;

– давати засновану на діючих нормативах організаційно-штатну й економіко-правову характеристику того чи іншого структурного підрозділу органу внутрішніх справ з розкриттям джерел його комплектування, фінансування, матеріально-технічного забезпечення, основних напрямків більш оптимального цільового використання людських, фінансових і матеріальних ресурсів;

– володіти навиками спілкування з людьми, встановлення психологічного контакту, публічних виступів, переконання, створення нормального мікроклімату в колективі, здійснення службових перевірок, навиками ведення діловодства, складання документів у сфері управлінської діяльності;

– виявляти існуючі тенденції в роботі з особовим складом, своєчасно реагувати на них, забезпечувати комплексний підхід до вирішення проблем кадрового забезпечення діяльності служб та підрозділів органів внутрішніх справ;

– приймати оптимальні рішення в межах своєї компетенції;

– об’єктивно і своєчасно розібратися в конфліктній ситуації, прийняти засновані на законі заходи реагування з урахуванням всіх обставин і характеристик учасників;

– постійно дбати про підвищення своєї професійної майстерності й майстерності працівників підрозділу;

– формувати в собі психологічну стійкість до стороннього негативного впливу;

– проводити широку роз’яснювальну роботу з пропаганди діяльності органів внутрішніх справ серед населення, формувати у співробітників почуття гордості за обрану професію;

– використовувати можливості засобів масової інформації та громадськості у вирішенні завдань управління кадрами органів, внутрішніх справ.

В органах внутрішніх справ України, за статистичними даними, працюють фахівці понад 1500 спеціальностей, і повна розробка професіограм на них є складною справою. Але, зважаючи на те, що серед них є основні, на яких служить абсолютна більшість працівників, атестація посад є реальною. Насамперед це оперативний та інспекторський склад міліції, слідчі, дільничні інспектори, працівники транспортної міліції, інші атестовані та вільнонаймані працівники, що складають загалом особовий склад, кадри органів внутрішніх справ.

В управлінні персоналом найважливіше значення має діяльність з відбору, розміщення, навчання, виховання і закріплення кадрів. Вона повинна здійснюватися, перш за все, індивідуально. Найважливішими складовими здійснення стратегічного курсу на рішуче покращення морально-психологічного стану української міліції мають стати якісно нові підходи до питань відбору, розстановки та навчання кадрів. Їх практичному втіленню повинні максимально сприяти наполегливі й наступальні дії керівників усіх рівнів – від міністра до начальника нижчої ланки по вдосконаленню стилю й методів управлінської діяльності, зміцненню виконавчої дисципліни.

Процес нового набору кадрів або найму здійснюється в кілька етапів. На попередньому етапі відбувається виявлення кандидатів, здатних виконувати ті чи інші функції в органах внутрішніх справ. Такі кандидати виявляються серед працівників народного господарства, випускників вищих учбових закладів, але основним постачальником кадрів органів внутрішніх справ є учбові заклади МВС України. Кандидати повинні відповідати вимогам професії, тобто систематизованому переліку якостей працівника органів внутрішніх справ. З таких потенційних кадрів під контролем керівника має формуватись резерв поповнення. Пошук кандидатів може здійснюватись і в самих підрозділах органів внутрішніх справ серед рядових працівників, серед тих, хто направлений органом внутрішніх оправ на навчання, серед тих, хто підвищує свою кваліфікацію шляхом заочного навчання в вузах.

Не чекаючи на появу вакансій, треба заздалегідь організувати оформлення кандидатів на службу в органи внутрішніх справ, збирання необхідних документів, проходження військово-медичної комісії тощо. Одночасно здійснюється підготовка до майбутньої служби та вивчення особистих якостей кандидата шляхом доручення йому окремих завдань. Після зарахування першочерговим завданням є активна допомога новому працівнику у його адаптації. Начальник органу повинен представити нового працівника колективу, розповісти про оперативну обстановку, про колектив, його людей, традиції, Про труднощі, з якими працівник може зіткнутися, призначити наставника, потурбуватися про створення необхідних побутових умов, підготувати, якщо це потрібно, до прийняття присяги, визначити функціональні обов’язки. Працівники органів внутрішніх справ складають присягу такого змісту: