Питання до семінарських занять та самостійної підготовки:

1. Загальна характеристика процесу управління.

2. Поняття і види управлінських рішень в органах внутрішніх справ.

3. Документальне оформлення управлінських рішень в органах внутрішніх справ.

4. Організація виконання управлінських рішень.

5. Інформаційне забезпечення управління в органах внутрішніх справ.

6. Види планів в органах внутрішніх справ України.

7. Цілі контролю та обліку, їх відмінність один від одного.

8. Уяснити зміст процесу управління в ОВС.

Розділ IV управління персоналом органів внутрішніх справ

IV. 1. Поняття персоналу органів внутрішніх справ

Поняття «управління персоналом» стало вживатись в управлінський практиці органів внутрішніх справ лише на початку ХХІ ст. «Особовий склад» – термін, який вживався і в радянські часи і в перше десятиріччя незалежності України, вже не відповідає реаліям сучасності, оскільки не відображає змін, які відбулися в суспільстві, внаслідок чого людина, «персона» стала в центрі всієї діяльності держави, оголошена найбільшою її соціальною цінністю. Врешті, «персонал» (від persona – людина) є загальноєвропейським стандартом позначення людей, працюючих в одній організації.

В теорії управління при характеристиці різних положень суб’єкта і об’єкта управління, зв’язків між ними, взаємного впливу, управлінських рішень і процесу управління можуть вживатись різні поняття – такі, як «людина», «особа», «особистість», «індивід», «кадри», «персона», «персонал». При всій їх схожості вони мають різний зміст. Поняття «людина» (homo sapiens) вживається для характеристики загальних, притаманним всім людям якостей і здібностей, це поняття узагальнене, опосередковане, яке об’єднує всіх людей незалежно від віку, статі, соціального становища, національності і інших ознак. Людиною є і дитина, і ветеран праці, і чоловік, і жінка. Окремі представники людства позначаються поняттям «особистість», «індивід». І знову ці поняття несуть різний зміст. «Індивід» – вживається в значенні конкретної людини із своїм іменем і прізвищем, родом занять, приналежністю до громадянства і т.п. Індивідуум є і дитина, і чоловік, і жінка, але тільки як конкретна людина, без врахування духовного, культурного, професійного її розвитку, без врахування її особливостей біологічного і соціального стану. Поняття «особистість» відображає людину з усіма її рисами і якостями індивідуального розвитку, як підсумок становлення індивіду, як сформований тип члена суспільства з усіма правами і обов’язками. Особистість людини є об’єктом вивчення соціології, психології, філософії, теорії управління, педагогіки та інших наук. В сучасних умовах в теорії управління, коли мова йде про соціальне управління взагалі, використовується поняття «людина», якщо ж мова йде про конкретну діяльність, то вживається поняття «персонал», наприклад «персонал фірми», «персонал організації», «персонал органів внутрішніх справ». Поряд з поняттям «персонал» вживається також і поняття «кадри».

Слово «кадри» походить від французького cadres, що в перекладі означає «рама», «рамка». До французької мови воно потрапило з латинської, де означало буквально «чотирикутник». Саме в такій формі вивішувався в минулому для широкого загалу офіційний список працівників державних установ. За формою чотирикутного документа спочатку список почали іменувати кадром, а потім і тих, хто потрапляв до списку. Так поступово відбулося перенесення значення слова з рамки на документ, а з документа на його зміст. У першій половині XIX ст. слово «кадри» застосувалося для позначення постійного штату військових підрозділів, що сприяло появі таких понять як «кадрова армія», «кадровий військовий», «кадровик» тощо. До речі, таке поняття про кадри стало міжнародним: у російській мові «кадры», в німецькій «kader», в англійській «саdre».

Кадри, або персонал – це основний штатний склад працівників організації, які виконують різні організаційно-технологічні та виробничо-господарські функції. Кадри характеризуються перш за все чисельністю, яка зумовлена характером, масштабами, складністю, трудомісткістю виробничих процесів, рівнем їх механізації, автоматизації, комп’ютеризації. Ці та інші фактори обумовлюють нормативну чисельність працівників, яку на практиці майже ніколи не вдається забезпечити, тому кадровий потенціал більш об’єктивно характеризується списочною чисельністю, тобто переліком тих працівників, які офіційно працюють в організації на даний момент.

В умовах дефіциту кадрів їх списочна чисельність може суттєво відрізнятись від нормативної. Оскільки не всі працівники із тих чи інших причин щоденно бувають на робочих місцях, дійсну кількість зайнятих кожний день на роботі визначає їх явочна чисельність.

Персонал органів внутрішніх справ відповідає таким основним характеристикам:

– це особи, які постійно або тимчасово виконують певні трудові функції в органах внутрішніх справ (в їх підрозділах та установах);

– виконання таких функцій передбачене їх основною професією або спеціальністю.

Персонал органів внутрішніх справ за рядом ознак кваліфікується:

а) за професійною приналежністю (юристи, економісти, психологи, педагоги, інженери, лікарі тощо);

б) за об’єктивними ознаками особи (стан, вік, освіта, досвід роботи тощо);

в) за посадовим становищем (начальники, їх заступники, оперуповноважені, інспектори, міліціонери тощо);

г) за правовим становищем в системі управління (посадові особи, представники влади, робітники тощо);

д) за функціональною роллю в процесі управління, тобто участі в розробці, прийнятті і організації виконання управлінських рішень.

До персоналу органів внутрішніх справ (у широкому розумінні) відносять осіб, які постійно або тимчасово в якості основної професії чи спеціальності, на платній основі виконують певні трудові функції в органах внутрішніх справ, установах, підприємствах, тобто проходять державну службу. Чільне місце в кадрах органів внутрішніх справ займає особовий склад.

До особового складу органів внутрішніх справ України належать громадяни України, призначені на посаду рядового чи начальницького складу, в тому числі курсанти й слухачі навчальних закладів системи МВС, які зараховані до кадрів Міністерства внутрішніх справ України і яким присвоєно спеціальні звання у порядку, передбаченому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Залежно від присвоєних спеціальних звань, визначених постановою Верховної Ради України від 22.04.1993 р.,⁶² особовий склад поділяється на рядовий, молодший начальницький, середній начальницький, старший начальницький та вищий начальницький. До персоналу органів внутрішніх справ, крім рядового та начальницького складу, відносяться також службовці та робітники. Службовці поділяються на керівників, власне службовців та фахівців. Наприклад, бухгалтер належить до фахівців, головний (старший) бухгалтер – до керівників, секретар – до власне службовців. Категорія службовця обумовлює обсяг його прав та обов’язків, передбачених трудовим законодавством.

У Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР, вказано, що до рядового та начальницького складу належать особи, які перебувають в кадрах МВС України і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

Верховна Рада України визначила наступні спеціальні звання:

– рядовий міліції, внутрішньої служби;

– молодший сержант міліції, внутрішньої служби;

– сержант міліції, внутрішньої служби;

– старший сержант міліції, внутрішньої служби;

– старшина міліції, внутрішньої служби:

– прапорщик міліції, внутрішньої служби;

– старший прапорщик міліції, внутрішньої служби;

– молодший лейтенант міліції, внутрішньої служби;

– лейтенант міліції, внутрішньої служби;

– старший лейтенант міліції, внутрішньої служби;

– капітан міліції внутрішньої служби;

– майор міліції, внутрішньої служби;

– підполковник міліції, внутрішньої служби;

– полковник міліції, внутрішньої служби;

– генерал-майор міліції, внутрішньої служби;

– генерал-лейтенант міліції, внутрішньої служби;

– генерал-полковник міліції, внутрішньої служби;

– генерал внутрішньої служби України.

Служба в органах внутрішніх справ України будується на принципах законності, вірності Присязі, поваги до прав і свобод громадян, гуманізму і гласності, підконтрольності та підзвітності органам державної влади і управління (в межах їх компетенції), безумовного дотримання службової дисципліни, справедливої винагороди за труд, просування по службі за результатами праці з урахуванням здібностей та кваліфікації.

Нині діє Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затверджене Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. Згідно з цим Положенням на службу в органи внутрішніх справ приймаються особи, які досягли 18-річного віку (курсантами та слухачами навчальних закладів МВС можуть бути й особи, яким у рік прийому виповнюється 17 років, здатні за особистими якостями, освітою і станом здоров’я виконувати покладені на них обов’язки (п. 3 Положення). Призовники не підлягають прийому на службу в органи внутрішніх справ, за винятком випадків, передбачених законодавством (зарахування курсантами навчальних закладів системи МВС України). Навчання у вищих учбових закладах МВС України прирівнюється до проходження військової служби.

Підбір, попереднє вивчення кандидата на службу проводиться на підставі Інструкції про порядок відбору, вивчення та перевірку осіб, які приймаються на службу в органи внутрішніх справ України, безпосередньо працівниками підрозділу (служби), в якому передбачається подальше використання кандидата. З кандидатом проводять бесіди, йому доручають виконання окремих завдань. Рішення про зарахування кандидатів на службу приймається тільки після ретельної перевірки їх ділових та моральних якостей, способу життя, оточення, а також придатності до служби. Організацію всієї цієї роботи покладено на керівників органів внутрішніх справ, галузевих служб та кадрові апарати.

Поняття «кадри» стосовно органів внутрішніх справ вживається як для означення всього особового складу, так і для означення спеціального структурного підрозділу, що забезпечує кадрову роботу з особовим складом органів внутрішніх справ, тобто кадровий апарат (апарат управління, відділу, відділення, групи кадрів).

На осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ законодавством та деякими іншими нормативними актами⁶³ покладено багато обов’язків, головними серед яких є:

– додержання законодавства, неухильне виконання вимог присяги;

– захист життя, здоров’я, прав і свобод громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань;

– сумлінне виконання посадових обов’язків;

– боротьба зі злочинністю, охорона громадського порядку;

– виконання наказів, розпоряджень та вказівок вищих начальників, відданих у межах їх посадових повноважень, за винятком незаконних;

– збереження державної та службової таємниці, а також інших відомостей, що стосуються приватного життя, честі і гідності громадян;

– своєчасний розгляд у межах своєї компетенції звернень фізичних та юридичних осіб і прийняття по них рішень у порядку, передбаченому законодавством;

– додержання розпорядку, встановленого в органі і внутрішніх справ, посадових інструкцій, порядку роботи зі службовими документами;

– підтримання на належному рівні службової кваліфікації, фізичної та бойової підготовки, достатньої для виконання своїх посадових обов’язків.

Одним з основних документів, які допомагають простежити якісні зміни кандидата на службу, а згодом працівника органів внутрішніх справ, є його особова справа.

Особова справа оформляється на кожну особу, прийняту на службу в органи внутрішніх справ.

В особовій справі збираються відомості автобіографічного характеру, які свідчать про всю трудову діяльність співробітника, його освіту, стан здоров’я, заохочення і стягнення, проходження служби, зміни в сімейному стані, атестації, подання, характеристики і таке інше.

Особова справа дає підстави для вирішення питань про матеріальне і грошове утримання, нарахування пенсії. У зв’язку з цим існують жорсткі вимоги, що регламентують діяльність кадрових апаратів при оформленні і веденні особових справ. Дані про посаду, час призначення, звільнення, мотиви переміщення по службі, номери наказів і дати документів, прізвища посадових осіб повинні бути точними.

Рядовий та начальницький склад поділяється на три категорії: міліцію, внутрішню службу та слідчих.

До міліції належать працівники, яким присвоєно спеціальні звання міліції, до внутрішньої служби – ті, яким присвоєно спеціальні звання внутрішньої служби.

Слідчим відводиться особлива роль. З одного боку, їм присвоюють спеціальні звання міліції. Але розслідування злочинів до обов’язків міліції не входить. Таким чином, слідчі користуються всіма правами працівників міліції лише у випадку і під час виконання ними функцій, передбачених ст. 10 Закону України «Про міліцію». Слідчі постійно діють у сфері зовнішнього управління, виконуючи свої функції згідно з кримінально-процесуальними нормами. Слідчі мають процесуальну самостійність у прийнятті рішень у кримінальних справах, мають право давати органам дізнання вказівки з питань розслідування злочинів. Постанови слідчих у кримінальних справах обов’язкові до виконання всіма установами, підприємствами, посадовими особами та громадянами.

Основні вимоги до кадрів органів внутрішніх справ випливають із Законів України «Про міліцію» та «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про державну службу» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Це віковий ценз, наявність відповідної освіти, стан здоров’я, моральні, професійні і політичні якості.

Законом України «Про державну службу» встановлено обмеження, яких працівник органів внутрішніх справ зобов’язаний дотримуватись. Він позбавлений права займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або сприяти в ній іншим особам, виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики), приймати подарунки чи послуги у зв’язку зі своєю службовою діяльністю, брати участь у страйках тощо.

Існують також специфічні вимоги, притаманні тільки професії працівника органів внутрішніх справ. Він повинен бути готовим до самопожертви, переїзду до нового місця служби, виїзду у відрядження, роботи у нічний час і святкові дні та інші.

Від працівника органів внутрішніх справ вимагається висока культура, чесність, сумлінність, працьовитість, досконале знання законів, вміння мислити і оперативно діяти в умовах гострого дефіциту часу, мужність, витривалість, здатність стійко переносити можливі тягарі і ускладнення, пов’язані із службою.