II.5. Ділова та особиста культура керівника органу внутрішніх справ

Весь процес управління органами внутрішніх справ має відбуватися в межах певних вимог професійної етики, тобто писаних та неписаних правил поведінки службової особи. Колись ці правила, точніше, деякі з них, містилися у відповідному наказі МВС. Зокрема, заборонялося палити на ходу, знаходячись у форменому одязі, відвідувати в цьому одязі танцювальні заклади та ресторани. Треба визнати слушність цих заборон. Певний етичний аспект має і обов’язок працівника міліції завжди прийти на допомогу людині, зберігати службову таємницю.

Психологічне забезпечення роботи з персоналом проявляється перш за все через культуру управління.

Умовно можна виділити два типи культури управління: східний і західний. Східний – побудований на страху підлеглого перед начальником, керівником, який може досить вільно розпоряджатися долею підпорядкованої йому людини. В східному типі управлінської культури існує жорстка ієрархія, чиношанування, культ керівника, протекція, підлабузництво, приниження, страх за можливість покарання чи звільнення .

Східні культури управління формувалися традиційно, релігійно, ідеологічно. Особливо широко така система управління застосовувалась в роки тоталітаризму, в Радянському Союзі. В органах внутрішніх справ України елементи управлінської культури східного типу все ще залишаються актуальними, саме тому чи не найважливіший принцип управління є поєднання примусу і переконання, а примус як раз і ґрунтується на страхові покарання, включно до звільнення. Процеси демократизації і гуманізації, відкритості і прозорості, які впроваджуються в діяльність органів внутрішніх справ витісняють ідеологію східної управлінської культури.

Західний тип управління побудований на винагороді, коли підлеглому за все потрібно платити. Підлеглий і керівник діють як партнери, підлеглий має право на свою думку, може її відстоювати, він впевнений, що відносно нього керівник не допустить свавілля, він знає, що його права і свободи захищені і гарантовані. Службовий страх в західній системі управління відсутній, розвинуто матеріальна і моральна стимуляція до ефективної роботи. Коли ми говоримо, що необхідно працювати за європейськими стандартами, то мається на увазі і необхідність переймати і західну систему управлінської культури в роботі з персоналом.

У широкому плані до культури управління можна віднести, поряд із додержанням службової етики, якість оформлення управлінських рішень. Стислі, чіткі формулювання наказу, плану, їх недвозначність, якість свідчать про високий рівень управлінської культури. Але професійна майстерність та вміння формулювати свої думки ще не роблять керівника культурним. Навіть якщо він людина ерудована, з широким кругозором та колом інтересів, основним показником рівня культури керівника є згадане вище вміння спілкуватися з підлеглими, створювати навколо себе атмосферу доброзичливості і, одночасно, вимогливості. Вихованість, ввічливість, тактовність свідчать про справжню культуру людини.

Керівник повинен бути взірцем додержання етики та етикету. Управлінська етика – невід’ємний елемент професійної компетенції керівника органу внутрішніх справ. Акуратність, елегантність, вміння гідно поводитися за будь-яких обставин не повинні бути винятком у його щоденній роботі.

Етика ділового спілкування – це сума вироблених наукою, практикою і світовим досвідом морально-етичних вимог, принципів, норм і правил, дотримання яких забезпечує взаєморозуміння і взаємну довіру суб’єктів ділового спілкування, підвищує ефективність контактів і кінцевих результатів їхніх спільних дій.

В основі ділового спілкування лежить рішення важливого службового питання, відповідальна конкретна справа, що стосується доль людей, матеріальних і фінансових витрат, а нерідко і правових відносин з дуже малоприємними наслідками для суб’єктів спілкування. Тому моральна сторона позицій, рішення і соціального результату спілкування керівника і підлеглих відіграє величезну роль. Крім того, коли мова йде про керівника ОВС, етичний зміст спілкування прямо впливає на моральні погляди підлеглих і, отже, на якість їхньої службової діяльності. Тому знання і володіння етикою ділового спілкування є показником професійної культури керівника правоохоронних органів, ступеня його відповідності сучасним вимогам.

Ділове спілкування керівника ОВС повинне ґрунтуватися на певних моральних принципах, серед яких головними є наступні:

а) В основі ділового контакту лежать інтереси справи, але ні в якому разі не особисті інтереси і власні амбіції. Незважаючи на його удавану банальність, саме цей принцип порушується найчастіше, тому що далеко не кожний керівник знаходить у собі здатність поступитися з особистими інтересами, коли вони входять у суперечність з інтересами справи, особливо, якщо це можна зробити безкарно і єдиним суддею вчиненого буде власна совість.

б) Порядність, тобто органічна нездатність до безчесного вчинку або поведінки, що ґрунтується на таких вироблених моральних якостях, як :

– загострена совість;

– постійне прагнення зберегти незаплямованою свою гідність як вищий ступінь чесності та шляхетності і затвердити власну гідність як визнане навколишніми право на самоповагу;

– уміння тримати себе однаково з будь-якою людиною, незалежно від її службового чи соціального статусу (Ж.-Ж. Руссо стверджував: «Вища чеснота – бути однаковим з жебраком і принцом» );

– моральна стійкість, що виявляється насамперед у тім, що ні за яких умов людина не поступається своїми принципами;

– обов’язковість, точність, відповідальність, вірність своєму слову.

в) Доброзичливість, тобто органічна потреба робити людям добро (добро – головна категорія етики).

д) Поважність, тобто повага гідності контактора, що реалізується через такі виховані моральні якості, як ввічливість, делікатність, тактовність, чемність, дбайливість.

Етикет – це стійкий порядок поведінки, сукупність правил ввічливого поводження в суспільстві. Етикетні правила являють собою поведінкову мову культурного спілкування керівника ОВС. У службовому етикеті головним є відповідність манер, зовнішнього вигляду, мови, жестів, міміки, пози, постави, тону, одягу характеру соціальної ролі, у якій відбувається спілкування. Ця вимога набуває особливої значимості за участю в суворо регламентованому церемоніалі, де певні офіційні форми поведінки посадових осіб повинні не виходити за межі жорстко встановлених рамок, невиконання вимог етикету через їхнє незнання або неповаги до них сприймаються як образа особистої гідності і часто є причиною конфліктів або, принаймні, викликає виправдане несхвалення.

Суворе дотримання правил етикету – важлива умова високої культури поведінки керівника ОВС. Це та «одежинка», по якій «зустрічають», складають перше враження про людину. Але навіть саме скрупульозне знання і дотримання цих правил не гарантує відповідної поведінки керівника, тому що реальні обставини настільки різноманітні, що ніякі правила і норми не в змозі охопити їх цілком. Щоб уникнути всіх помилок, необхідно виробити в собі почуття емоційного співпереживання зі співрозмовником, що називається тактом. Розвинуте почуття такту дозволяє визначити належну міру у виразах і вчинках, у прояві інтересу до іншої людині.

Професійний такт – це прояв керівником ОВС стосовно інших стриманості, передбачливості та пристойності при спілкуванні. Такт припускає дбайливе, уважне ставлення до особистості підлеглого або співрозмовника, що виключає можливість зачепити якісь його «хворі струни» . Це уміння тактовно, коректно уникнути питань, які можуть викликати незручність у навколишніх. Це уміння щось сказати чи зробити до речі, без непотрібних «перегинів», настирливості і безцеремонності. Прояв безтактності – безпомилкове свідчення відсутності культури, показник брутальності і невихованості. Важливо постійно пам’ятати, що дотримання етикету і проява такту – це не просто обов’язковий елемент спілкування, а й невід’ємна складова частина духовної культури особистості, тим більше особистості керівника ОВС, неодмінна умова позитивних результатів ділового спілкування й авторитету правоохоронних органів у цілому.

Ділове спілкування керівників ОВС як між собою у службових колективах, так і з громадянами може відбуватися в умовах різних ситуацій і приймати різноманітні форми. Основні з них такі:

I. Повсякденне службове спілкування

1) бесіди, зустрічі, переговори;

2) прийом відвідувачів;

3) наради, збори, засідання, конференції;

4) відвідування організацій, установ;

5) відвідування громадян за місцем проживання;

6) чергування, патрулювання, охорона.

II. Специфічні форми службового спілкування

1) спілкування в службовому колективі:

а) субординовані форми спілкування;

б) спілкування між колегами;

2) спілкування викладачів зі слухачами в процесі навчання;

3) ділові контакти з іноземними громадянами.

III. Екстремальні форми службового спілкування

1) спілкування в умовах конфліктної ситуації;

2) спілкування з учасниками мітингів, демонстрацій, публічних демаршів;

3) спілкування з затриманими, під час обшуку;

4) спілкування зі спецконтингентом.

IV. Невербальні та неспецифічні форми спілкування

1) публічні контакти з журналістами, інтерв’ю;

2) виступи по радіо, телебаченню, у пресі;

3) телефон, телетайп, радіозв’язок;

4) ділове переписування, резолюції.

Крім того, в усіх цих формах спілкування велике значення надається так званим аксесуарам, які входять як елементи в етикетні правила спілкування. До них відносяться: культура мови, тексту, зовнішнього вигляду, міміка, тон, жестикуляція. Стосовно кожного з цих елементів існує звід певних правил, яких також варто ретельно дотримуватися.

Етика ділових бесід, зустрічей, переговорів.

Результати професійної діяльності керівників правоохоронних органів багато в чому залежать від особистих зустрічей, бесід, нарад. Етичні вимоги до їхнього проведення є тією необхідною умовою, яка дозволяє знайти правильне рішення, згладжувати гострі кути і з гідністю виходити зі скрутних чи неприємних ситуацій.

Правильно проведена бесіда є найбільш сприятливою і нерідко єдиною можливістю переконати співрозмовника в обґрунтованості позиції керівника, змусити прийняти його рішення й умови.

У правоохоронній діяльності існують ситуації, коли виникає потреба в одержанні тієї чи іншої інформації від людини, яка ухиляється від бесіди. Навіть в цих ситуаціях потрібно пам’ятати, що людина, симпатії якої ви завоюєте, надасть значно більшу допомогу, ніж та, яку намагаються змусити говорити.

При підготовці до бесіди рекомендується вивчити співрозмовника, з’ясувати, яке положення він займає, як він до вас ставиться, що він за людина, які його наміри, непогано знати основні моменти біографії співрозмовника, коло його особистих інтересів, включаючи улюблене заняття, хобі.

Час, призначений для зустрічі, повинен бути вільним від інших справ. На цей час не можна призначати інші зустрічі і змушувати запрошених очікувати в приймальні. Не прийнято затягувати зустріч понад відведений для неї час, якщо, звичайно, це не пов’язано з вирішенням важливого питання.

Під час проведення зустрічі та бесіди важливо враховувати не тільки їхню стратегію і тактику, але й звертати увагу на «дрібниці» етикету, які можуть вирости в обставини, що серйозно впливають на результат зустрічі.

Велике значення в бесіді, переговорах мають мова і стиль викладу. Тембр, інтонація, чіткість вимови, голосність голосу – це факти, що психологічно впливають на співрозмовника, викликають у нього повагу, симпатію до вас чи, навпроти, негативні емоції.

Потрібно бути обережним з вживанням іноземних слів і виразів. Вживання незрозумілих співрозмовнику слів – не кращий спосіб показати свою ерудицію й освіченість. Це не тільки не сприяє кращому взаєморозумінню, але й викликає роздратування. В народі давно підмічено: хто ясно мислить, той ясно викладає.

Бесіду необхідно вести спокійно, не підвищуючи голосу і не показуючи свого роздратування навіть тоді, коли для цього є підстави. Гарячковість, квапливість – погані помічники керівників ОВС в бесіді.

Керівникам ОВС необхідно бути уважними і упереджувальними до співрозмовника, цінувати його аргументи, навіть якщо вони слабкі. Фахівці вважають, що ніщо так негативно не впливає на атмосферу ділової бесіди, як презирливий жест, який означає, що одна сторона відкидає аргументи іншої без найменших зусиль вникнути в їхній зміст.

У діловому спілкуванні особливо важливим є уміння уважно слухати. Уміння слухати співрозмовника в складній ситуації – застава взаєморозуміння, без якого ділові взаємини можуть і не скластися. Тому розроблені основні етичні правила ефективного слухання в такому спілкуванні. До них відносяться:

– уміння настроїтись на хвилю внутрішньої зацікавленості в темі ділової бесіди, суперечки, наради;

– виділення головних думок того, хто говорить (інформує) і прагнення правильне зрозуміти їх;

– швидке зіставлення отриманої інформації з власною і негайне уявне повернення до основного змісту повідомлення, суперечки, бесіди.

Уважно слухаючи і навіть не висловлюючи своєї думки, керівник усе рівно повинен бути активним, а не пасивним учасником бесіди, обговорення, суперечки.

Дуже важливим є вміння керівників ОВС не робити поспішні висновки. Саме такі суб’єктивні оцінки змушують підлеглих та інших співрозмовників зайняти стосовно керівника оборонну позицію. Необхідно пам’ятати, що такі оцінки – бар’єр змістовного спілкування.

Керівникові необхідно намагатися виразити розуміння своєму співрозмовнику. Під час слухання бажано осмислювати сказане, щоб зрозуміти те, що в дійсності почуває співрозмовник і яку по значимості інформацію намагається до вас донести. Спроба думкою уявити себе на місці співрозмовника означає не тільки схвалення того, хто говорить, але й дозволяє точніше зрозуміти повідомлення.

Не треба задавати занадто багато питань. Необхідно намагатися обмежуватися питаннями для уточнення вже сказаного. Надмірно велика кількість питань певною мірою придушує людину, віднімає в неї ініціативу, ставить в оборонну позицію.

Керівнику ніколи не треба говорити про те, що він знає, що він хоче, про що буде говорити співрозмовник, така заява служить більше для виправдання власних (не завжди успішних) спроб переконати співрозмовника в тому, що його слухають. До того ж, таке спілкування поставить під сумнів довіру до керівника, і бесіда, швидше за все, взагалі припиниться.

Не треба давати поради, якщо в цьому немає потреби. Але в тих випадках, коли у керівника дійсно просять поради, необхідно застосувати прийоми аналізуючого слухання, щоб встановити, про що співрозмовник хоче довідатися насправді.

Доводиться визнати, що далеко не всі професіонали правоохоронних органів уміють слухати. Підводячи деякі підсумки, необхідно виділити кілька етичних правил, які допоможуть керівнику ОВС навчитися слухати з користю для себе і для справи. Слухаючи, треба:

– забути особисті упередження проти співрозмовника;

– не поспішати з відповідями і висновками;

– розмежовувати факти і думки;

– стежити за тим, щоб ваша мова була ясною і точною;

– бути безстороннім в оцінці того, що ви почули від співрозмовника;

– дійсно слухати, а не робити вигляд, начебто слухаєте, не відволікатися на сторонні думки.

Всі форми ділових розмов повинні мати один підсумок – правильне розуміння, що неможливо, якщо неуважно слухати співрозмовника. Розуміння – це, насамперед, здатність прогнозувати. Якщо, вислухавши співрозмовника, можна уявити, які дії підуть за розмовою, значить, керівник зумів правильно зрозуміти його.

Успіх ділової бесіди або переговорів може бути багато в чому полегшений, якщо дотримуватися певних правил, складених фахівцями в області ділового спілкування:

– заздалегідь написати план бесіди, підготувати найбільш важливі формулювання;

– застосовувати положення психології про періодичний вплив на співрозмовника в ході бесіди, а саме: несприятливі моменти чергувати зі сприятливими, початок і кінець бесіди повинні бути позитивними;

– постійно пам’ятати про рушійні мотиви співрозмовника, його інтереси, очікування, позиції, почуття власної гідності, самолюбство;

– викладати свої думки і пропозиції ясно, коротко і зрозуміло;

– ніколи і ні в якій ситуації не ображати і не кривдити співрозмовника, бути з ним ввічливим, попереджувальним, тактовним і делікатним;

– ніколи не ставитися до інших зневажливо;

– компліменти говорити помірно;

– завжди, коли є можливість, визнавати правоту співрозмовника;

– уникати порожньої розмови, відволікань на сторонні теми, що порушують логічний хід бесіди.

Прийом населення.

Прийом громадян відповідальними працівниками органів, підрозділів, установ і навчальних закладів системи МВС є одним з головних факторів, що сприяють пропаганді діяльності співробітників правоохоронних органів і зміцнення їхнього зв’язку з населенням.

Для реалізації цієї установки необхідно попередньо провести роботу з доведення до населення через засоби масової інформації днів і годин прийому з зазначенням, яка конкретна керівна особа приймає відвідувачів. Крім того, безпосередньо в підрозділі на видному місці вивішується інформація для відвідувачів, у якій даються графіки прийому відвідувачів з конкретною вказівкою на те, які керівники відділів і служб ведуть прийом, до яких відвідувач може звернутися для ухвалення рішення по цікавлячому його питанню. У черговій частині чи в секретаря, помічника заводиться спеціальний журнал, у якому записуються прізвище, ім’я і по батькові, адреса, телефон і питання, з яким заявник звертається до тієї чи іншої посадової особи.

Керівник ОВС повинен бути компетентним у питаннях, на які йому доводиться давати відповіді відвідувачам, для чого необхідно консультуватися з фахівцями відповідних служб. Під час прийому відвідувачів він зобов’язаний бути уважним до заявника, вислухати кожного без квапливості, не перебиваючи, виявляючи поважність і такт, треба бути психологічно готовим до сприйняття заявника, який може бути зайво емоційним, багатослівним, навіть агресивним. Керівник повинен володіти прийомами нейтралізації цих проявів і уміти ввести бесіду в спокійне русло.

Керівна особа ОВС, яка веде прийом, повинна прагнути давати максимально вичерпні відповіді на питання заявників, вирішуючи їх як з фахівцями служб чи підрозділів, так і з відповідними органами і управліннями, від яких залежить рішення поставлених відвідувачами проблем. Від того ж залежить рішення поставлених відвідувачами проблем. У тому ж випадку, коли керівник не в змозі відповісти на запитання, він повідомляє відвідувачу, що йому буде надано письмову (якщо потрібно) чи усну відповідь, визначаючи при цьому термін відповіді. Це робиться для того, щоб відвідувач залишив підрозділ задоволеним як характером зустрічі з керівною особою, так і результатами цієї зустрічі.

Останнім часом з’явилися і такі форми спілкування з населенням як телефон довіри (так звана «пряма лінія» ), або ж виставлена у чергових частинах спеціальна скриня для листів, скарг і заяв громадян, у яких вони повідомляють про ті чи інші дії співробітників правоохоронних органів. Ці форми також дають можливість керівному складу бути в курсі суспільної думки про діяльність правоохоронних органів, яка потребує вирішення.

За підсумками року черговою частиною (чи співробітниками 1-го відділу) готується аналітична довідка про листи, заяви і скарги громадян, які були на прийомі або надіслані відповідні усні чи письмові повідомлення. Бажано, щоб цей усний чи письмовий матеріал був доведений до населення через засоби масової інформації, що, безумовно, буде сприяти підвищенню авторитету правоохоронних органів серед населення і посиленню їхніх можливостей у безкомпромісній боротьбі зі злочинністю.

Від культури в роботі керівника, етичності поведінки залежить його авторитет серед вищого керівництва і підлеглих, населення, громадськості, і, зрештою, успіх всієї діяльності.

Керівник органу внутрішніх справ повинен володіти різними функціями спілкування:

– інформаційною (отримання і передача інформації);

– пізнавальною (активний пошук відомостей, вміння добувати нову інформацію різними законними засобами);

– педагогічною (вплив на підлеглих з метою виховання в них бажаних професійних і особистих якостей);

– управлінською (вміння організувати спільну діяльність);

– емоціональною (обмін емоціями, створення відповідного психічного настрою).

Чи не найголовнішим завданням керівника органу внутрішніх справ є вимога зібрати як найбільше інформації, оцінити її, і на основі цього зробити висновки для прийняття управлінських рішень. Шляхи отримання інформації можуть бути різними: від специфічних, притаманних тільки оперативним підрозділам, до засобів масової інформації. Одержану інформацію керівник має використовувати комплексно, перевіряючи одну через іншу, відбирати основне, найголовніше для роботи.

Інформацію слід розсортувати і адресувати за призначенням, не поширювати серед тих, хто її не потребує, не зловживати нею і пам’ятати, що інформація, яку отримав керівник, потрібна, щоб управляти системою, виконувати функціональні обов’язки і тільки.

Інформаційна культура є визначальною характерною рисою професійних якостей керівника. Вона передбачає вміння одержати більше інформації, оцінити не тільки відкриту, а й сторонню сторону, оцінити не тільки текст, а й контекст, здатність розрізнити правду від неправди, використовувати інформацію тільки за призначенням.

Керівник повинен реагувати на повну інформацію і на її окремі деталі, швидко її аналізувати, орієнтуватися у складній ситуації, оперативно реагувати.

Досвідчений керівник завжди буде піклуватись про створення в колективі нормальних службових відносин, пам’ятаючи, що це перш за все стосунки між людьми, які разом працюють. Вони можуть бути вертикальними, горизонтальними і відносинами між групами співробітників.

Вертикальні відносини встановлюються між працівниками, що знаходяться на різних щаблях службових сходинок, це стосунки між підлеглими і начальниками. Вони регулюються статутами, інструкціями та наказами.

Ділові стосунки в колективі повинні визначатися взаємною ввічливістю, доброзичливістю, відвертістю. Роздратованість начальників, нетерпимість до помилок підлеглих, некоректність начальника, несприйняття навіть найменших зауважень, нездатність визнати і виправити свої помилки ніколи не дають бажаних наслідків у роботі.

Необхідною умовою виконання професійного обов’язку керівника є об’єктивне і доброзичливе ставлення до особистих поглядів, службових сподівань-претензій, професійної думки підлеглих⁴². Вертикальні стосунки базуються перш за все на авторитеті влади.

Горизонтальні відносини – це такі неформальні стосунки, що складаються в колективі серед рівних, незалежних між собою в адміністративному відношенні працівників. Часто саме такі зв’язки визначають моральний клімат у колективі, який впливає на якість і продуктивність праці в цілому. Здорові відносини між колегами, товаришами по роботі створюють благодатний ґрунт для взаємодопомоги і співпраці. Горизонтальні зв’язки базуються на владі особистого авторитету.

Стосунки між групами – це взаємини між працівниками, які мають загальні інтереси, мислять по-своєму, корпоративно, протиставляючи себе іншим групам. Групи можуть організуватись за ознаками земляцтва, національності, спільного навчання у вищому навчальному закладі, спільних ідеалів у спорті чи культурі, політичної прихильності, симпатій і підтримки того чи іншого керівника, незадоволеності службовим становищем. Їх очолюють неформальні лідери.

Міжгрупові відносини можуть суттєво впливати на загальний настрій у колективі, на його єдність і згуртованість, сприяти антагонізму або об’єднанню.

Гармонійне поєднання вертикальних, горизонтальних стосунків і стосунків між групами створює ту культуру спілкування, від якої залежать успіхи всього колективу і окремих працівників, своєчасність і чіткість виконання службових обов’язків.

Під час виконання своїх функціональних обов’язків керівники ОВС постійно проводять ділові (службові) наради. Будь-яка нарада вимагає ретельної підготовки. Чим краще проведена підготовка наради, тим менше часу витрачається на її проведення. Вище ми ретельно розглядали методи управління взагалі, і методи управління в ОВС. Тут лише нагадаємо, що існує чотири види нарад: оперативна, інструктивна, проблемна, підсумкова. Крім того, за характером проведення наради розділяються на наступні типи:

а) диктаторські – проводить і має фактичне право голосу лише керівник, іншим учасникам надається право лише задавати питання, але аж ніяк не висловлювати власні думки;

б) автократичні – ґрунтуються на питаннях керівника до учасників і їхніх відповідях на них; тут немає широкої дискусії, можливий лише діалог;

в) сегрегативні – доповідь обговорюють лише обрані керівником учасники, інші лише слухають і приймають до відома;

г) дискусійні – вільний обмін думками і вироблення загального рішення; право приймати рішення в його остаточному формулюванні, як правило, залишається за керівником;

д) вільні – на них не приймається чіткий порядок денний, іноді відсутній і голова, вони не обов’язково закінчуються ухваленням рішення і зводяться здебільшого до обміну думками.

Нагадаємо кілька правил, які зобов’язаний пам’ятати керівник ОВС під час проведення нарад:

– нарада повинна бути гранично короткою: затягнута нарада викликає в її учасників втрату інтересу до питань, які розглядаються і «відторгнення» навіть тієї інформації, що до цього викликала інтерес;

– на нараду варто запрошувати тільки тих співробітників, які дійсно необхідні, тобто тих, які повинні реалізувати відповідні рішення;

– нарада повинна проводитися тільки тоді, коли вона є дійсно необхідною, коли інший шлях вироблення певних рішень буде більш тривалим і менш результативним; зайво часте проведення нарад свідчить про слабість керівництва або про його «адміністративне боягузтво», а також про марну розтрату службового часу співробітників.

Починати нараду слід в точно назначений час. Вступне слово, як правило, робить начальник підрозділу. У вступному слові необхідно чітко окреслити контури обговорюваної проблеми (чи проблем), сформулювати мету обговорення, показати її практичну значимість і визначити регламент.

Основним завданням керівника є забезпечення можливості вислухати думки виступаючих і проаналізувати їх. Він повинен коректно вказати на повороти, відтинати зайве, те, що не має відношення до справи, наполягати на аргументації висловлюваних думок. Важлива ознака культури керівника – чітке дотримання регламенту.

Керівнику ОВС не слід зловживати засіданнями у своєму кабінеті. Тут сама обстановка підкреслює нерівноправність між керівником, що сидить у кріслі за власним столом, та іншими співрозмовниками. Підлеглі тримаються в цих умовах більш незручно.

Найважливішим критерієм наради є ставлення учасників до його підсумків. Важливо, щоб у них не було почуття даремно витраченого часу, щоб у кожного склалося ясне розуміння прийнятих рішень і своєї ролі в їхньому виконанні. За ступенем конкретності прийнятих рішень можна судити про компетентність начальника, його управлінську культуру і його моральну вихованість.

Розглядаючи особистість керівника, В.М. Шепель зауважує: «Сучасний керівник повинен бути особистістю, здатною в будь-якій ситуації, при вирішенні будь-яких завдань управління проявляти моральну компетентність, володіти моральною технологією спілкування з людьми» ⁴³.

Керівник має стежити за дотриманням культури праці в колективі внутрішніх справ. Люди не повинні годинами чекати прийому під дверима службових кабінетів. Неохайні службові приміщення, розкидані папери на столі, кабінети, завалені речовими доказами, відсутність довідок про час прийому і розпорядок дня, гучний сміх у присутності особи, що прийшла в міліцію зі своїм горем – не свідчать про культуру праці. Начальник не може собі дозволяти те, що він забороняє іншим. Керівник органу внутрішніх справ зобов’язаний бути юридично грамотним у різних галузях права, слідкувати за новинками літератури та мистецтва.

Отже, успіх роботи ОВС тісно пов’язаний з етикетом і культурою поведінки керівника. Для оволодіння діловим етикетом, культурою поведінки потрібен час, бажання і наполегливість, постійні тренування поведінки в різних умовах діяльності, щоб знання перейшли в навички, звички. Тоді реакція на будь-яку дію, хід опонента, розвиток ситуації буде відповідати правилам гарного тону, ділового етикету, вимогам культури поведінки в даній ситуації. І тоді авторитет керівника буде завжди високий.