26. Міжсистемні форми віршування. Верлібр.

До міжсистемних форм віршування відносяться: 1.Тактовик - міжсистемна форма віршування, основою сумірності в якій є ізохронізм віршорядків і таке розташування слів у них, яке уможливлює їх членування на такти. 2. Дóльник — вид тонічного вірша, в рядках якого витримується однакова кількість наголошених складів, а кількість ненаголошених між ними коливається від жодного до двох 

Верлі́бр — неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). Верлібр є одночасно і ліричним жанром.

Верлібр відмінний від вільного, власне, нерівностопного римованого вірша.

27.Строфа — ритмічно, інтонаційно і синтаксично завершений віршовий твір або його частина з певною системою клаузул у рядках.

Строфа́ — фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об'єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками.

Різновиди строф:

• Дистих(будь-який віршовий розмір, 2 рим. або нерим. рядки)

• Терцет(скл. із 3 ритмічних рядків, за схемою римування ааа)

• Катрен(скл. із 4 рядків з різними схемами рим.: суміжним(аабб), перехресним(абаб), кільцевим (абба)

• Секстина(скл. із 6 рядків, написаний ямбом, римування абабвв)

• Децима(10 рядків)

• Октава(8 рядків)

• Сонет(14 рядків п’ятистопного ямба)

• Рондо, тріолет, елегійний дистих, спенсерова строфа, сапфічна(Сапфо), онегінська строфа(за Пушкіним) і т.д.

28. Літ-рний процес. Внутрішні чинники його розвитку. Худ. взаємовпливи —різного характеру впливи одних мистецьких явищ на інші, розмаїті форми впливу всередині літ-ри чи взаємозв'язки сучасної літ-ри з худ. культурою минулих епох, звернення до творчо­сті різних народів. При цьому відсутні просторові та часові перешкоди, різнопланові та хронологічно віддалені явища можуть опинитися поряд, подібно до того, як у людській пам'яті можуть зафіксуватися давно минуле і сьогодення, і це минуле може видатися більш рельєфним і зримим, ніж те, що сталося зовсім недавно. Па­м'ять людини є вибірковою та практичною. Вона видобу­ває з безлічі моментів, які відклалися в людському мозку, саме той, який є важливим для автора тепер. Механізм творчих взаємовпливів у літ-рному процесі нагадує стосунки минулого й сучасного в людській пам'яті, й специфіка цих стосунків і особливості пам'яті відбиваються в худ. взаємодії. 

29. Термін "літ-рний процес" виник на рубежі 20—30-х років XX ст. і почав широко використовуватися, починаючи з 60-х років.

Літературний процес — важливий предмет історії літ-ри. Класицисти, романтики, прихильники біографічного методу вивчали кращі твори геніїв. Літ-рознавство 2 пол. XIX ст. здолало вибірковість у вивченні літ-ри, предметом його дослідження стали всі твори письменників незалежно від рівня художності та ідеологічного спрямування. На розвиток літ-ри впливають соц.-економічні особливості суспільства. Економічні відносини можуть сприяти або завдавати шкоди мистецтву. Однак не можна прямо пов´язувати розвиток літ-ри з матеріальним виробництвом. Соціалістичні реалісти зосереджували основну увагу на суспільно-політичному змісті, недооцінюючи значення художньої форми твору. Літ-ра має свої закони розвитку. На неї впливає філософія, політика, релігія, мораль, право, наука, міфологія, фольклор, етнографія, а також менталітет народу. Філософія раціоналізму, наприклад, позначилася на класицизмі, філософія сенсуалізму — на сентименталізмі, екзистенціалізму — на творах Камю, Сартра, Стефаника, Винниченка. Естетико-стильовий підхід до періодизації художньої літератури запропонував Д. Чижевський. Він виділив такі періоди в історії укр. літ-ри:

1. Стара народна словесність (фольклор).

2. Доба монументального стилю.

3. Доба орнаментального стилю.

4. Переходова доба.

5. Ренесанс та реформація.

6. Бароко.

7. Класицизм.

8. Романтизм.

9. Реалізм.

10. Символізм.

Естетико-стильова періодизація точно відображає розвиток літ-ри. Стиль доби поєднує ідеологічні, історико-соціологічні й естети копоетикальні грані існування літ-ри.

Важливу роль у розвитку літ-ри відіграють внутрішні фактори, зокрема спадкоємність, взаємовпливи, традиції, новаторство. Важливу роль у розвитку літ-ри відіграють творчі контакти, взаємообмін духовними і художніми цінностями.

30. Стадіальність літературного розвитку. Періодизація за С.С. Аверинцевим. Концепція стадіального розвитку культури, як зазначає, зокрема, Д. Бідні, є логічна ідеальна схема або класифікація, до якої вдаються без урахування реального культурного процесу та реального втілення тієї чи іншої ідеальної стадії в контексті конкретних історичних культур. плідним є стадіальний аналіз при змалюванні динаміки розвитку певного феномену культури. Аверинцев вирізняє три якісно відмінні стани.1) Дорефлективно-традиціоналістський, подоланий греками в V—IV ст. до н. е.2) Рефлективно-традиціоналістський, оскаржений до кінця XVIII ст. і скасований індустріальною епохою. У цей період культура з прикметою традиціоналізму поєднує рису рефлексії. За логікою цього синтезу, автор наділений індивідуальністю для того, щоб брати участь у вічному "змаганні" зі своїми попередниками в межах жанрового канону. 3) Кінець традиціоналістської системи орієнтирів як такої. Зникнення досягнутої греками стадії рефлектовного традиціоналізму здійснюється не раніше, ніж остаточно перемагають Нові часи. Перехід до 3 періоду важко прикріпити до якогось одного сторіччя.

31. Індивідуальний стиль письменника (ідіостиль). Визначення особливостей індивідуального стилю митця залежить і від врахування певного худ. методу (літ-рного напряму). Індивідуальний стиль автора пов’язувався дослідниками з динамікою різних мовних форм у художньому творі. Отже, спостерігалося укрупнення одиниць аналізу в розробці проблеми ідіостилю (ідіолекту). індивідуальний стиль (ідіолект) – це сукупність “мовно-виражальних засобів, які виконують естетичну функцію й вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших... Іншими словами: ідіостиль – це система змістовних і формальних лінгвістичних характеристик, властивих творам окремого автора, яка робить унікальним втілений в цих творах авторський спосіб мовного висловлення. Ідіолект – це також своєрідна мова окремого індивіда”

32. Типи худ. творчості: «міметичний» та «неміметичний». «Міментичний тип»- це тип сюжету в літературі,що пов`язуеться з реальними фактами подій. «Неміметичний тип»-це тип та  жанрова форма в літературі, що є своєрідністю художньої манери письменника та особливості поетики роману, засоби та прийоми, що роблять характер роману новаторським.

33. Класицизм у літ-рі. Напрям у європейській літ-рі та мистецтві, який уперше з'явився в італійській культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції XVII-ст. Для класицизму характерна орієнтація на античну літ-ру, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним; підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і, в першу чергу, «Поетика» Аріcтотеля. класицизм спирався і на філософію раціоналізму.               Визначальні риси класицизму:         - раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);         - наслідування зразків античного мистецтва;         - нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів;        - обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів;         - ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна;         - аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;         - встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні.  34. Бароко в літ-рі. Напрям у мистецтві та літ-рі 17-18 ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу.                Визначальні риси бароко:         - посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів;         - мінливість, поліфонічність, ускладнена форма;         - тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму;         - прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем;         - трагічна напруженість і трагічне світосприймання;         - настрої песимізму, розчарування.                Укр. бароко виникло у першій чверті XVII ст. і розвивалося протягом двох віків в усіх жанрах тодішньої літ-ри. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Серед найоригінальніших творів українського бароко виділяють: акростих і мізостих, кабалістичні вірші, фігурні вірші.