11. Драма як літ-рний жанр.

Драма як жанр — п’єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі; твір, оснований на гострому життєвому конфлікті, що

зумовлює напруженість дії, відображає складні переживання персонажів. Герої — переважно звичайні, рядові люди. Автор прагне розкрити їх психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій. Її зародження можна помітити в драматургії античності («Іон» Евріпіда). Частина літ-рознавців вважає, що Д. як жанр виникла лише у XVIII ст. Першими теоретиками Д. як жанру стали Д. Дідро, Л.-С. Мерсьє та Г.-Е. Лессінг, які обґрунтували її специфіку та значення для розвитку літератури і театру. Д. посилюються мелодраматичні елементи, простежується зародження нового жанру — мелодрами. У літ-рі XIX ст. домінувала реалістична Д. (О. Пушкін, М. Гоголь, О. Островський, Л. Толстой, А. Чехов). Поряд з реалістичною Д. важливу роль відіграє інтелектуальна Д., пов’язана з філософськими засадами екзистенціалізму, а також Д. абсурду. В укр. літ-рі Д. з’являється на початку XIX ст. ( «Наталка Полтавка» І. Котляревського, ). У цих твоpax виявилися риси шкільної драми, вертепу, притаманні укр. драматургії попередньої доби, враховано досвід західноєвропейської Д. кінця XVIII ст. Ідейно-тематичні горизонти обмежувалися колом любовно-родинних взаємин. З 80-х XIX ст. спостерігається розширення ідейно-тематичних обріїв Д., з’являються твори з життя інтелігенції, мешканців міста, порушуються проблеми взаємин села і міста («Украдене щастя» І Франка, «Нахмарило» Б. Грінченка). XIX—XX ст. переважає соціально-психологічна Д. на поч. XX ст., виникає політична Д. Людські характери досліджуються драматургами в екстремальних умовах («Кассандра» Лесі Українки). Новим кроком у розвитку Д. стала творчість Б. Винниченка, який наполегливо розробляв морально-етичну тематику, прагнучи осмислити суспільно-політичні проблеми засобами психологічної драми. Найвидатнішим представником укр. ренессансу у Д. став М. Куліш.

12. Міжродові та суміжні утворення (поема, байка, балада, дума, билина).

Поряд з епосом, лірикою та драмою в літ-рі досить часто зустрічаються твори, в яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів.

поєднання епічного й ліричного творів належать до ліро-епосу. Людина тут зображується ніби у двох планах; з одного боку, передаються певні події її життя, а з іншого — переживання, емоції, настрої. До такого роду творів найчастіше відносять баладу, думу, билину, байку, сатиру, буколіку, співомовку, поему.

Поема - ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери. Виникла П. на основі давніх і середньовічних героїчних пісень, сказань, епопей, що уславлювали визначні історичні події. Первісна П. мала епічний характер і нерідко була тісно пов’язана з міфологічною творчістю («Іліада» Гомера, «Енеїда»Вергілія).

Як жанр, що розвивається на межі епосу, лірики й драми, синтезуючи в собі їх характерні засоби та прийоми, П. залишається найпродуктивнішою і нині.

Байка - коротке, переважно віршоване, алегоричне оповідання, в якому закладено дидактичний зміст; один з різновидів ліро-епічного жанру. Скл. з оповідної частини та висновку-повчання. У вчинках персонажів Б. — звірів, птахів, рослин — вбачаються і висміюються людські вади. Засновником Б. вважається Езоп.

Балада - жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально побутового ґатунку з драматичним сюжетом. Зазнала посутніх змін від початків свого існування (X II—X III ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю, поширювалася у Провансі. У франц. поезії XIV ст. Б. набула канонічних ознак, мала постійні 3 строфи, сталу схему римування (аб аб бв бв), обов’язковий рефрен та звертання до певної особи. У 2 пол. XX ст. Б. набула соціально-побутового взмістовлення, але не втратила своєї драматичної напруги.

Дума - жанр укр. речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні. Обсягом Д. більша від істор. баладних пісень. у структурі Д. є більш чи менш виражені три частини: заспів, основна розповідь, закінчення. Вірш Д. — нерівноскладовий, астрофічний. Своєю віршовою й музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю. Стиль Д. урочистий, піднесений, чому сприяє використання архаїзмів. Епічність і урочистість Д. посилюється ретардацією. Д. — це козацький епос.

Билина - епічні речитативні пісні, які в княжі часивиконували в Україні народні співці-музики. В Україні на зміну прийшли козацькі думи, пісні, легенди. Б. у пізніші часи втратили музичний супровід, не мають чітко вираженої віршованої структури, римування.

13. Тема – коло життєвих явищ, грань життя, обрана письменником для зображення з метою узагальнень, розкриття закономірностей дійсності.

Сучасна свідомість не оголошує список дозволених і не дозволених тем, тому худ. Твір може бути побудований на будь-якому матеріалі, який письменник вважає за потрібне покласти в основу свого літ-го створіння.

Проблема – тема порушена у літ-рному творі, яку під час розвитку дії автор ставить за мету висвітлити та вирішити.

Проблематика — перелік проблем, порушених у творі.

Ідея худ. твору — емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість худ. твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора.

Тенденція літ-рного твору — ідейна спрямованість літ-рно-художніх творів, яку письменник свідомо втілює в систему створених для цього образу.

14. Пафос.види пафосу.З ідеєю тісно пов'язаний пафос— натхнення, пристрасне переживання душевного піднесення, викликане ідеєю чи подією. У пафосі думка і почуття складають єдине ціле. героїчний пафос.Предметом героїчного пафосу є героїка самої дійсності — діяльність людей, які долають стихію природи, борються з реакційними силами суспільства, відстоюють свободу і незалежність Вітчизни.Пафос драматизму.Як і героїка, драматизм породжують суперечності життя. Драматизм виникає тоді, коли високим прагненням людей, а іноді й життю загрожує поразка або загибель. Драматичні події і ситуації можуть бути суспільно закономірними і випадковими, але лише перші є темами художніх творів. Романтика найчастіше пов'язана з ідеєю національної незалежності, громадянської свободи, рівності і братерства народів, це піднесений настрій.Сентиментальність як пафос потрібно відрізняти від сентименталізму як напряму.