1. Літературознавство як наука. Комплекс літературознавчих дисциплін. Літ-рознавство – наука, що вивчає худ. літ-ру, її походження, естетичну природу, функціє та закономірності істор. розвитку. Традиційно виділяють основні і допоміжні літ-рознавчі дисципліни. До перших зараховують теорію, історію літ-ри та літ-рну критику. Допоміжними вважають бібліографію, текстологію та літ-рознавчу історіографію.

Логіко-гносеологічний аналіз літ-рознавства ставить і розв'язує питання про його науковий статус і про характер його науковості, тобто про місце і співвідношення в літ-рознавчих працях об'єктивного і суб'єктивного моментів, констатації, опису цих елементів та їх оцінки. Наявна істотна відмінність у характері знань, які дають літ-рознавчі дисципліни, відображується у поширеному словосполученні, практикованому багатьма журналами для позначення одного з своїх розділів — «Літ-рознавство і критика». У такому разі до літ-рознавства відносять тільки історію літ-ри і теорію літ-ри. Літ-рна критика трактується як окремий вид творчої діяльності, в якій переважає оцінний момент.

Існує органічний взаємозв'язок усіх літ-рознавчих дисциплін. Літ-рний критик мусить знати історію літ-ри і володіти основними сучасними теоретико-літ-рознавчими знаннями. Історик літ-ри спирається на літ-рно-критичні оцінки і теоретичні праці, що з'явилися в часи, коли були написані аналізовані ним твори, виходячи з сучасних йому літ-рознавчих концепцій та естетичних потреб. для історії літ-ри є бажаною постійна взаємодія з наукою, що досліджує сучасний літ-рний процес, тобто з критикою.

Текстологія та літ-рознавча історіографія не можуть бути суто описовими, емпіричними науками. Найбільш безсторонньою видається бібліографія. Однак й нею успішно і продуктивно займається людина широких гуманітарних зацікавлень.

2.  Худ. літ-ра як особливий вид мистецтва. Худ. літ-ра - вид мистецтва, мистецтво слова. Терміном "літ-ра" позначають також будь-які твори людської думки, закріплені в письмовому слові і володіють суспільним значенням. Розрізняють літ-ру технічну, наукову, публіцистичну, довідкову, епістолярну та ін. Однак у звичайному і більш строгому сенсі літ-рою наз. твори худ. писемності.

Мистецтво - вид духовного освоєння дійсності суспільною людиною, що має на меті формування і розвиток його здатності творчо перетворювати навколишній світ і самого себе за законами краси.

Одним з найважливіших специфічних ознак мистецтва є худ. умовність - принцип худ. образотворчості, в цілому позначає нетотожність худ. образу об'єкту відтворення. У сучасній естетиці розрізняють первинну і вторинну умовності - в залежності від міри правдоподібності образів, відкритості худ. вимислу і його усвідомленості.

Особливий, властивий тільки мистецтву спосіб освоєння і перетворення дійсності – худ. образ. У худ. образі нерозривно злиті об'єктивно-пізнавальне і суб'єктивно-творче начала.

У широкому значенні літ-ра - це все написане, що має суспільне значення. А твори, які мають мистецьку вартість, естетичне значення, називають худ. літ-рою. Синонімом до терміна "худ. літ-ра" є красне письменство.

3. Мистецтво слова серед інших мистецтв (за класифікацією Лессінга, за рецепторною класифікацією мистецтв, за класифікацією Гейзінги). класифікація Лессінга: Головний наголос у міркуваннях Лессінга робиться не на з'ясування загального поняття «картини» - в прийнятому тут значенні, - а на виявлення відмінностей між «поетичної» і «художньої» картинами. «Поетичні картини» засновані на уяві, а в живопису - на спостереженні. поетична картина більш ефемерна і мінлива, а в «живопису» вона одна, раз назавжди обрана і закріплена. Поетична картина є настільки бідною, що виникає вона скоріше лише тоді, коли текст нав'язує читачеві тільки одну якусь рису зображеного предмета («Іліада»). Якщо потрібно одночасно уявити собі багато рис, то одна з них заважає якимсь чином інший і «картина» взагалі не виникає. У живописі різноманіття подробиць зображених предметів виступає наочно один біля іншого і створює одне видиме ціле, а в поезії вони слідують одна за одною і не можуть зробити наочним таке видиме в даний момент ціле деякого предмета. Картини живопису є також, якщо можна гак висловитися, більш об'єктивними і швидше неупередженими, статичними, в той час як в поетичних картинах проявляється більший динамізм і велика активність спонукання читача до живого уяві предмета. рецепторна класифікація мистецтв.За рецепторною класифікацією виділяють такі види мистецтва: слухові, зорові і синтетичні.

Худ. літ-ру відносять до синтетичних видів мистецтва, оскільки вона апелює до пам'яті органів зору, нюху, слуху, дотику, смаку, як і до „шостого чуття". Літ-ра – один з найуніверсальніших видів мистецтва, оскільки викликає більш сильні враження, переживання, мислительні процеси, ніж, , ніж, наприклад, живопис, архітектура, скульптура тощо. А в розвитку творчої уяви реципієнта їй взагалі немає рівних. Мета літ-рного твору схожа до цілі поезії: це „пізнання світу і спілкування між людьми, самопізнання, самобудова людської особистості в процесі пізнання і суспільних комунікацій". Взагалі худ. твір – унікальна за глибиною і потужністю духовнотворча система. Основним предметом зображення у літ-рі є людина та складна система її взаємовідносин із буттям.теорія Гейзінги. Поезія ств. власний світ, де речі мають інше обличчя, ніж у повсякденному житті, де їх пов'язують між собою не логічні, а зовсім інші, образні зв'язки. Поезія ніколи не була цілком серйозною, вона розташовується по той бік серйозного - у царстві мрій, емоцій, сміху. Для розуміння поезії потрібно мати душу дитини. особливістю архаїчної культури є синкретизм. На первісних стадіях розвитку культури існувала єдність поетичного мистецтва, священного навчання, мудрості, релігійного культу.

4.Специфіка словесної творчості.

У процесі свого історичного становлення як мистецтва слова літ-ра проходить 2 великі етапи, перший з яких умовно можна пов'язати з періодом панування поезії, спочатку у фольклорній, тобто колективно-авторській, а згодом у літ-рній, індивідуально-авторській формі, другий — з періодом панування прози, або літератури у власному розумінні цього слова.

Фольклорна поезія. Поезією -уся словесно-художню творчість. У такому значенні цей термін використовується у тих випадках, коли йдеться не лише про індивідуально-авторську поезію та прозу, репрезентовані писемною формою, а й про усну колективно-авторську словесну творчість; по-друге, термін «поезія» вживається як оціночний, коли хочуть підкреслити високий рівень художньої майстерності твору. поезія —віршована форма літ-ри. Віршовану поетичну форму в цілому характеризує піднесений лад думок, в яких відбиваються найбільш суттєві, загальнолюдські цінності буття, підкреслена емоційність, вишуканий підбір слів та форм їх звукового сполучення.

Фольклором - особливий тип усної поетичної творчості, авторство якої визначається не індивідуально, а вбирає в себе поняття колективно-творчого підходу до розробки витворів мистецтва, автором яких вважається весь народ. став уведений у 1846 р. англійським вченим В. Дж. Томсом термін «фольклор». Специфіка фольклору постає з тісного зв'язку форм його художнього мислення з побутовими (обряди), історичними, культурними традиціями та етапами формування національної суспільної свідомості. Художні закони завжди мають яскраво виражений відбиток психологічних, культурних рис, самого типу мислення народу.

Літ-рна поезія. авторська форма поезії з'являється в колективної пісенної поезії, а саме тоді, коли з великої кількості її анонімних творів і співаків-інтерпретаторів поступово починають виокремлюватися творчі особистості, які в яскраво-індивідуальній манері виконували та особливо талановито варіювали мотиви добре знаних у колективній свідомості пісенних текстів, у зв'язку з чим западали в народну пам'ять своїми іменами, і які згодом починають збирати і об'єднувати окремі пісенні твори зі схожою тематикою, переважно присвяченою оспівуванню якоїсь однієї історичної події, у великі пісенні цикли. Одним з перших таких співаків-поет античності Гомер.

Проза - тип словесно-художньої творчості, який протиставляється поезії як мові віршового типу. Проза— невіршована мова (мова, що не має чітко окреслених форм ритмічної організації, які розбивають мовленнєвий потік на однотипні словесні відрізки, інтонаційно виокремлені сильними паузами). Прозою в XIX столітті часто називали будь-які невіршові твори, у тому числі й нехудожні.

Худ. проза веде свою генеалогію від публічних промов давньогрецьких ораторів. Відбувається це у V—IV століттях до н.е. в Афінах.

5.Принципи традиційної класифікації літ-рних творів на роди і види/жанри.

Відповідно до специфіки змісту і форми худ. твори поділяють на 3 роди — епос, лірику і драму. Роди сформувалися ще в доліт-рний період мистецтва слова на основі обрядово-ритуальних дійств. Перші спроби осмислення літ-рних родів сягають епохи античності. Давньогрецький філософ Платон вважав, що поети розповідають 3 способами: простою розповіддю, розповіддю, яка розгортається за допомогою наслідування, і змішаним способом. Проста розповідь властива дифірамбічній поезії, ліриці, а розповідь, побудована на наслідуванні, — трагедії і комедії. Змішаний тип розповіді характерний для епічної поезії. З цілковитим наслідуванням Платон пов'язував лише драму, лірику — з вираженням, а епос — з поєднанням "свого" і "чужого". Драма за Платоном — протилежна ліриці.

На думку Арістотеля, худ. твори відрізняються один від одного 3 моментами: предметами зображення, засобами зображення і способами відображення. Він відзначав, що в основі епосу — розповідь про події, дійсність відтворюється в об'єктивній формі, у драмі герої змальовуються у дії, лірика розкриває внутрішній світ людини.

В епоху античності були спроби збільшити кількість літ- родів. Поезією вважали епос, лірику і драму. У VI ст. до н. е. в Давній Греції виникає проза, зокрема історіографія, красномовство і філософія.

Нікола Буало у трактаті "Мистецтво поетичне" розглядає літ-рні роди з позицій раціоналізму.

Значний внесок у вивчення літ-рних видів зробили діячі епохи Просвітництва. Д.Дідро

В межах кожного роду розрізняють види і жанри. Вид займає проміжне місце між родами і жанрами, відрізняється від жанру вищим ступенем худ. узагальнення. Для виду характерні відносно стійкі, повторювані в літ-рному процесі структури, способи побудови образів. Жанр — це підвид. Роман — вид епосу, він може бути пригодницьким, історичним, мемуарним жанром.

Взаємодія жанрів веде до появи нових жанрових форм, так з'явилися кіноповість, кіноновела.

Жанр — змістовна форма. визначальним у жанрі є зміст.