Методична розробка для проведення практичного заняття №3 з навчальної дисципліни

“ Військова підготовка “

Модуль ТСП 03.03. “ Військово-інженерна підготовка “

Змістовий модуль 3.3.1.3. Підривна справа та інженерні загородження.

Заняття 2. Призначення і будова інженерних загороджень.

Навчальна група: студенти

Час - 4 години

Місце - клас військово-інженерної підготовки

І. Навчальні питання, та розподілення часу:

1. Вступ — 5 хв.

Перевірка готовності студентів до заняття — 10 хв.

ІІ. Основна частина —160хв.

1 .Будова невибухових загороджень — 30 хв.

2. Призначення, будова, характеристики та установка і

знешкодження одиночних протитанкових і протипіхотних мін. — 90 хв.

3. Установка мінних полів стройовою обслугою. — 20 хв.

4.Засоби розвідки мінно-вибухових загороджень і пророблення

проходів у мінних полях ручним способом. — 20 хв.

ІІІ. Підведення підсумків заняття: — 5 хв.

Навчально-матеріальне забезпечення:

1. Плакати. 2. Навчальні ПТМ та ППМ. 3. Комплект розвідки КР -1, міношукачі. 4.Комп’ютер 5.Проектор View Sonic5112

Навчальна література:

1. Инженерное обеспечение боевых действий частей и подразделений. Часть 1,ХВУ, 1996. С 74 - 95, 112 - 128., 193 – 205.

2. Наставление по воєнно - инженерному делу для Советской Армии, Воениздат,1984. С.212 – 267.

3. Учебник сержанта инженерньїх войск, Воениздат, 1989. с 80 – 100.

4.Загальна тактика. Військова інженерна підготовка. Військова топографія: навч. Посіб./ В.О.Прокоф’єв, П.О.Борзенко, В.А.Євлаш та ін..-Х,: ХУПС, 2010. С. 104 -112

Інженерні загородження - це інженерні засоби, споруди та руйнування, встановлені або улаштовані на місцевості з метою нанесення втрат противнику, затримання його пересування, ускладнення маневру і сприяння знишенню його живої сили та техніки вогнем усіх видів та контратаками наших військ.

Інженерні загородження поділяються на мінно-вибухові, невибухові і комбіновані.

Мінно-вибухові загородження поділяються на протитанкові, протипіхотні, протитранспортні і протидесантні .

Невибухові загородження поділяються на протитанкові протипіхотні і протидесантні.

Комбіновані загородження - це сукупність мінно-вибухових і невибухових загороджень.

Особливими видами загороджень є електризовані та водяні загородження.

1. Будова невибухових загороджень.

Після перевірки теоретичних знань студентів викладач, використовуючи слайди і плакати, розповідає призначення, будову і порядок улаштування невибухових загороджень.

Студенти, використовуючи навчальну літературу, конспектують і вивчають будову невибухових загороджень.

В системі інженерних загороджень, які створюються в обороні, велике місце займають невибухові загородження, які за своїм призначенням поділяються на протитанкові, протипіхотні і протидесантні.

До протитанкових невибухових загороджень відносяться: протитанкові рови, ескарпи, контрескарпи, надовби (дерев'яні, металеві, залізобетонні, кам'яні), бар'єри у лісі з колод та на берегах водоймищ із льоду, загородження з металевих їжаків, барикади у населених пунктах, снігові вали, смуги обмерзання на гірських схилах, ополонки (майни) на річках та водоймищах, затоплення місцевості, завали у лісах, горах та населених пунктах.

Протитанкові рови відриваються на танконебезпечних напрямках, як на рівній місцевості, так і на пологих схилах з нахилом до 15°.

Відривають їх землерийною технікою або вибуховим способом шляхом укладання подовженого заряду на глибину 1,2-1,3 м за всією довжиною рову.

Вони мають ширину вверху 5 - 6 м, глибину 2 м.

Ескарпи відриваються на схилах, які звернені у бік противника та мають крутість 15 - 45° .

Контрескарпи відриваються на схилах, які звернені у бік своїх військ і мають крутість 15-45°.

Надовби є найбільш важкопроходимими для танків противника, особливо ті, що розташовуються у міжгір'ях, тіснинах. Влаштовуються вони з колод діаметром 28-30 см, залізобетонних або металевих балок, каміння і валунів, встановлених у 3-5 рядів у шаховому порядку та з'єднаних між собою колючим дротом. Вони виступають на 1-1,2 м. над поверхнею землі. Відстань між рядами 2-3 м, а між валунами та балками 1-1,5 м.

Бар'єри у лісі влаштовуються на дорогах, просіках та на ділянках рідкого лісу.

Бар'єри у горах влаштовуються на гірських дорогах, у міжгір'ях та каньйонах.

Бар'єри з льоду влаштовуються на берегах водоймищ при товщині льоду більше 20 см. Лід для влаштування бар'єрів беруть у берега водоймища з ополонки.

Барикади влаштовуються у населених пунктах на вулицях та у проміжках між будівель з цегли, каміння, мішків із землею та інших місцевих матеріалів, які скріплюють з міцними будівлями та огорожами.

Їжаки влаштовуються на дорогах і вулицях населених пунктів у 2-4 ряди у шахматному порядку з відстанню між рядами 2 м. та скріплюються між собою балками або колодами за допомогою дроту.

Завали у лісі створюються глибиною не менше ЗО м на узліссях, галявинах та дорогах з дерев, діаметром не менше 20 см з відстанню між ними не більше 6 м. Коріння дерев прикріплюють дротом до пнів, висота яких повинна бути 60-120 см.

Завали у горах створюються на гірських шляхах і каньйонах обвалом гірських порід вибуховим способом або з допомогою засобів механізації.

Завали у населених пунктах влаштовуються на вулицях у проміжках між будівлями з використанням споруд.

Снігові завали улаштовуються зі спушеного снігу. Сніговий покров попереду валу залишають незайманим. Поверхню валу трішки утрамбовують, перехід від валу до снігового покрову роблять плавним.

Смуги обмерзання влаштовуються на передніх скатах з крутістю не менше 15°. Сніг з наміченої смути обмерзання згрібають у бік противника, а потім на ній заморожують крижану кірку. Заморожування здійснюють шарами поперек схилу.

Ополонки влаштовуються за допомогою бензомоторних пил на водоймищах вздовж свого берега при товщині льоду більше 20 см.

До протипіхотних невибухових загороджень відносяться: дротяні мережі на високих кілках, дротяні мережі на низьких кілках (спотикач), дротяні паркани, дротяні спіралі, дротяні рогатки, дротяні їжаки, дріт в накид, малопомітні дротяні мережі (МЗП), засіки, загородження з гірлянд гладкого (колючого) дроту.

Протипіхотні невибухові загородження бувають переносні та постійні.

Переносні дротяні загородження використовуються в основному для швидкого закриття проходів у зруйнованих ділянках загороджень, а також тоді, коли улаштувати інші загородження неможливо. Переносні загородження можуть виготовлятися завчасно та у готовому вигляді доставлятися до місць установки або виготовлятися на місці установки.

Протитанкові та протипіхотні невибухові загородження можуть застосовуватися самостійно та у сполученні з іншими видами загороджень, у тому числі з мінно-вибуховими загородженнями і сигнальними мінами.

До протидесантних загороджень відносяться: дворогі надовби, збірні залізобетонні рогатки, бетонні тетраедри, металеві або залізобетонні їжаки, надовби пальового типу.

Їх встановлюють у воді з використанням плаваючих засобів.

Невибухові загородження з дроту, як правило, встановлюють підрозділи родів військ на своїх ділянках оборони і позиціях. На допомогу цим підрозділам можуть виділятися сапери для встановлення мін.

Переконавшись, що студенти засвоїли даний матеріал, викладач переходить до відпрацьовування наступного навчального питання.