2. Угорщина.

До 1918р. Угорщина входила до складу Австро-Угорської імперії. 1918р. Угорщину було проголошено республікою, запроваджено загальне виборче право, проголошено свободу зборів тощо.

За допомогою угорської секції РКП(б) на чолі з Бела Куном 1918 р. у Будапешті було засновано Комуністичну партію, яка вступила в контакт з радикальними соціалістами і соціал-демократами. За прикладом більшовицької Росії вони розпочали створювати Ради. На початку 1919 р. соціал-демократи і комуністи створили об'єднану Соціалістичну партію Угорщини. При кризі в республіканському уряді радикальні соціал-демократи і комуністи проголосили радянську владу в Угорщині, яка проіснувала 4,5 місяця. Встановлена диктатура пролетаріату за прикладом більшовиків

Росії вжила відповідних заходів. Під впливом зовнішніх і внутрішніх обставин у серпні 1919 р. радянська влада зазнала поразки. 1920 В- в Угорщині були проведені вибори в парламент, який обрав адмірала Хорті регентом. Окремим законом династія Габсбургів була позбавлена угорського престолу. Згідно з земельною реформою 230 тис. господарів одержали землю, що сприяло зростанню чисельності заможних селян. З середини 1925 р. у країні відбувається зростання промислового виробництва, зокрема за рахунок інвестицій. Індустріальний розвиток стримувався через слабку сировинну базу, недостачу капіталів, вузький внутрішній ринок.

З кінця 20-х рр. в Угорщині, як і в цілому в світі, спалахнула економічна криза. Це спричинило політичну нестабільність. З 1931 до 1936 р. змінилося три уряди. Лише третій уряд почав свою діяльність в умовах виходу країни з кризи. 1936 р. промислове виробництво досягло докризового рівня.

У зовнішній політиці Угорщина орієнтувалася на дружні зв'язки з гітлерівською Німеччиною. Регент Хорті одержав майже королівські повноваження. Наступний уряд Імреді продовжив курс на перетворення країни в авторитарну державу, на зближення з Німеччиною. На початку 1939 р. Угорщина приєдналася до "Антикомінтернівського пакту" і вступила у війну як союзник Німеччини.

3. Чехословаччина

Розповідь учителя.

В умовах розпаду Австро-Угорської монархії 6 січня 1918 р. збори чеських депутатів австрійського рейхстагу і земських сеймів при­йняли декларацію, у якій, посилаючись на принцип національного самовизначення, зажадали утворення суверенної, демократичної та соціально справедливої держави «у межах історичних чеських земель і своєї словацької парості».

Улітку 1918 р. Чехо-Словацький національний комітет у Пари­жі (очолював Т. Масарик) був визнаний Францією, а потім Великою Британією і США як «першооснова майбутнього чехо-словацького уряду». Тобто уряд держави був визнаний ще до того, як держава була проголошена і створена. Зв'язок із цим комітетом установив Націо­нальний комітет у Празі, який об'єднав усі чеські політичні партії. Під керівництвом празького Національного комітету діяла створена у вересні цього ж року Соціалістична рада, у якій об'єдналися соці­ал-демократи й Чеська соціалістична партія. Наприкінці вересня На­ціональний комітет було створено і в Словаччині. Отже, з'явилися структури, які у сприятливий момент проголосили б утворення Чехо-Словацької республіки.

Восени 1918 р. правлячі кола Австро-Угорщини, передчуваючи свою поразку, почали вивозити з чеських земель продовольчі товари, промислове устаткування, транспортні засоби. Це пограбування зачі­пало інтереси всього населення. Національний комітет доручив Соціа­лістичній раді провести одноденний страйк протесту. Його учасники вступали в сутички з військами та поліцією, проголошували гасло «Хай живе Чехо-Словацька республіка!», але Соціалістична рада не взяла на себе ініціативу по створенню Чехо-Словацької держави, вва­жаючи це справою Національного комітету. Лише 28 жовтня 1918р., коли стало очевидним, що монархія Габсбургів припиняє існування, Національний комітет проголосив створення Чехо-Словацької рес­публіки. 30 жовтня Словацька національна рада заявила про відді­лення Словаччини від Угорщини і визнала право словацького народу вирішувати свою долю на основі повної незалежності. Водночас вона проголосила словацьку націю частиною єдиної чехословацької нації в культурному та мовному відношенні.

Перший уряд республіки сформувався на основі «всенародної коа­ліції» чеських і словацьких правих і націоналістичних партій та со­ціал-демократів. Він обіцяв провести «соціалізацію» промисловості, запровадити 8-годинний робочий день, визнати право на страйки. В умовах піднесення селянського руху Національні збори прийняли закон про аграрну реформу, що встановив максимум земельного во­лодіння у 250 гектарів, або 150 гектарів ріллі.

Конституція, прийнята Національними зборами 20 лютого 1920 р., закріпила утворення ЧСР як демократичної республіки. В її основу було закладено принцип захисту приватної власності. Усі громадяни одержали рівні права. Вищим законодавчим органом ставали дво­палатні Національні збори, вибори до яких здійснювалися на основі загального виборчого права. Національні збори обирали президента на сім років. Він мав широкі повноваження. Першим президентом обрали Т. Масарика.

Виходячи з тези про єдину «чехо-словацьку націю», конституція відкидала самобутність словаків. Рівноправність націй трактувалася лише як мовно-культурна. Отже, Чехо-Словаччина стала унітарною державою, що в подальшому і стало причиною розгортання сепарати­стських рухів – адже з 13,5 млн населення чехи складали 7 млн. німці – 3 млн, словаки – 2 млн, угорці – 750 тис, поляки – 100 тис, українці (русини) – 450 тис.

У квітні 1920 р. в Чехословаччині* відбулися перші парламентські вибори, на яких перемогли соціал-демократи й соціалісти. Кордони республіки було визначено повоєнними (1919–1920 рр.) мирними договорами країн Антанти з Німеччиною, Австрією та Угорщиною. До складу нової держави за Сен-Жерменським договором було вклю­чено й Закарпатську Україну (на правах автономії, але реалізоване це право було лише 1938 р.). У Чехословаччині її називали Підкар­патською Руссю.

У квітні 1919 р. чехо-словацькі війська з дозволу Антанти пере­йшли кордон Угорщини з метою приєднати частину її земель. Про­те угорська армія відкинула противника і в червні вступила на його територію. Під впливом революційних подій в Угорщині в Пряшеві 16 червня 1919 р. було проголошено Словацьку радянську респуб­ліку. Проіснувала вона до 7 липня. Словацький уряд запровадив 8-годинний робочий день, націоналізував промислові й торговельні підприємства, банки, транспорт, конфіскував поміщицькі маєтки й землі церкви (розміром більш як 50 гектарів). Але він не розподілив ці землі між селянами, а передав їх державним і виробничим госпо­дарствам, що об'єднували сільськогосподарських робітників і найбідніших селян. Уряд радянської Словаччини почав створювати червону армію для взаємодії з Угорською червоною армією.

Запитання на закріплення.

1) Як відбувався процес створення ЧСР?

2) Чому лідери ЧСР розбудовували її як унітарну державу?

У 1920–1938 рр. Чехословаччина за формою державного устрою була унітарною державою, тому її назву слід писати разом.

7. Розвиток ЧСР у 1920–1930-ті рр.

Розповідь учителя.

Чехословаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів і в 1920–1930-х рр. перетворилася на високорозвинену європейську державу. Вона посіла місце в десятці найбільш проми­слово розвинених країн світу. Економічну і політичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу – 13 % працездатного населення було зайнято підприємницькою діяльністю. Порівняно швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі вироб­ництва, особливо важкої промисловості. Проте слід зауважити, що промисловість ЧСР ніколи не працювала на повну потужність через вузькість внутрішнього ринку і залежність від експорту.

У важкій промисловості провідне місце посідало акціонерне това­риство «Шкода», що випускало машини, літаки, верстати, обладнан­ня, зброю тощо. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до 80 % виробництва взуття в країні. Значна його частка експортувалася. Фі­ліали цього концерну були розташовані майже на всіх континентах. Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал, частка якого складала 20 % усіх інвестицій в економіку. Проте слова­цькі й закарпатські землі були розвинені набагато гірше, ніж чеські та моравські. У них переважав аграрний сектор економіки. Життє­вий рівень там був значно нижчим, що породжувало невдоволення та соціальну напруженість.

У політичному розвитку Чехословаччина на той час була найдемократичнішою державою Європи. Тут діяло близько 20 партій. Найбільшою підтримкою користувалися центристські й лівоцентристські партії, які утворювали урядові коаліції. Стабілізуючу роль у політичному житті відігравали неформальні зустрічі президента країни Т. Масарика з лідерами провідних партій, на яких усувалися найсерйозніші розбіжності.

У 1930-ті рр. впливовою політичною силою в країні стають націо­нальні партії (німецькі, словацькі, угорські, українські), які висту­пають за федеративний переустрій унітарної ЧСР.

На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920—1921 рр. разом із Румунією та Королівством СХС створи­ла Малу Антанту. Незмінним керівником зовнішньої політики ЧСР у 1918–1935 рр. був Е. Бенеш, якого після відставки Т. Масарика обрали президентом.

Т. Масарик мав тісні зв'язки з Україною. Він із розумінням стави­вся до українських визвольних змагань і підтримував українську емі­грацію. У роки між двома світовими війнами у Празі постали та ак­тивно діяли Український вільний університет, Високий український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, українські мистецька студія, гімназія, історико-філологічне товариство, наукова асоціа­ція, Музей визвольної боротьби України, у Подебрадах – Українська господарська академія.

У 1921 р. в Чехії проживало 370 тис. карпатоукраїнців, а в Сло­ваччині – 85 тис. Хоча Чехо-Словаччина була найдемократичнішою з новоутворених держав, проте питання про автономію Закарпаття не вирішувалось. Чеські землі розвивались успішніше, ніж словацькі та закарпатські, де до того ж був значно нижчим життєвий рівень населення.

Економічна криза 1930-х рр. завдала серйозного удару ЧСР. Вузь­кість внутрішнього ринку, велика залежність від експорту призвели до значного і тривалого спаду виробництва. Найнижча точка падіння виробництва припадала на 1933 р. – 44 % порівняно з 1929 р. Безро­бітних налічувалося близько 1 млн осіб. Щоб подолати кризу, уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль було поставлено діяльність 25 концернів, до яких входило 75 % підпри­ємств. Було встановлено державну монополію на торгівлю хлібом. Зрештою, становище пощастило стабілізувати, і з 1936 р. почалося зростання виробництва.