Семінарське заняття 17 Особливості політичного та соціально-економічного розвитку країн Центральної Європи 1. Відновлення державної незалежності Польщі, Чехословаччини й Угорщини після Першої світової війни. 2. Встановлення та крах режимів «народної демократії» в центральноєвропейських країнах. 3. Особливості політичних систем та економічного розвитку країн Центральної Європи.

1. Польща.

До Першої світової війни польські землі входили до складу Австро-Угорщини, Німеччини і Росії. Патріотичні сили Польщі боролися за самостійну незалежну державу. У результаті поразки Австро-Угорщини та Німеччини, падіння царського режиму в Росії в листопаді 1918 р. Польща була проголошена республікою. Президентом і головнокомандувачем польської армії став лідер Соціалістичної партії Юзеф Пілсудський. На початку 1919 р. відбулися вибори до сейму.

Правлячі кола Польщі намагалися включити до складу держави литовські, білоруські й українські землі. У проголошенні Західно-Української Народної Республіки вони вбачали загрозу цілісності Польщі, тому буквально знищили її під час російсько-польської війни 1918--1919 рр. 1920 р. між Польщею і Директорією було укладено договір, за яким Польща залишала за собою Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Полісся. Російсько-польська війна закінчилася підписанням у 1921 р. мирного договору, за яким Західна Україна і Західна Білорусь залишалися за Польщею.

Після закінчення війни у Польщі було прийнято нову конституцію, що закріплювала законодавчу владу за сеймом і сенатом, які обиралися на підставі загального, прямого, рівного, таємного і пропорційного голосування. Президент республіки обирався на 7 років і призначав уряд. Складне економічне становище -- державний борг, інфляція, зростання чисельності безробітних в умовах світової економічної кризи -- призвело до страйкової і революційної боротьби.

Наступного року Польща поступово стала виходити з економічної кризи: було стабілізовано польську валюту, залучено іноземні інвестиції, прийнято жорсткі заходи для економії валюти. Західні інвестори вимагали від Польщі встановлення "сильної влади".

У травні 1926 р. у країні фактично відбувся державний переворот: Пілсудський взяв на себе командування збройними силами, встановив контроль над всією державною владою. У 1926--1928 та у 1930 рр. він був прем'єр-міністром Польщі. 1935 р. після смерті Пілсудського державу очолив генерал Е. Ридз-Смігли.

У зовнішній політиці Польща дотримувалася чіткої антирадянської політики. 1934 р. було підписано пакт про ненапад з Німеччиною, а у 1938 р. спровоковано конфлікт між Польщею і Литвою, в якому останню захищав СРСР. Восени цього ж року у результаті Мюнхенської угоди Польща приєднала до себе частину земель Чехословаччини. Проте фашистська Німеччина ставила Польщі ультиматуми: приєднання Гданська до Рейху, будівництво через Польщу двох автострад до Східної Пруссії, перегляд західних кордонів Польщі, забезпечення прав німецьких меншин тощо. Усе це погіршувало польсько-німецькі відносини. Польща підписала угоду з Англією про взаємодопомогу, за якою остання зобов'язувалася надати підтримку Польщі в разі загрози з боку інших країн.

Розповідь учителя.

Поляки, втративши незалежність унаслідок трьох поділів, постій­мо боролися за відновлення своєї державності. Напередодні й під час Першої світової війни з новою силою постало «польське питання» – комплекс міжнародних, правових та інших питань, пов'язаних з від­новленням польської держави.

У роки Першої світової війни остаточно склалися два політичні Набори, які в боротьбі за відновлення польської державності покладали надії на одну з ворогуючих сторін. Сили, що гуртувалися навколо Партії народної демократії (ендеки), очолюваної Р. Дмовським, спиралися на підтримку Антанти. У Парижі створили Польський національний комітет, який восени 1917 р. було визнано представником польського народу. На території Франції було створено польську ар­мію, якою командував генерал Галлер. Також після повалення ца­ризму почали формуватися польські військові частини і на території Росії.

Інші політичні сили на чолі з Ю. Пілсудським виступали за спів­робітництво з Центральними державами, зокрема з Австро-Угорщи­ною. Ще на початку війни Пілсудський з допомогою австрійського генштабу створив польський легіон, що взяв участь у боротьбі проти російської армії. Наприкінці 1917 р. між Пілсудським і німецьким командуванням виник конфлікт. Тоді Пілсудський відмовився вклю­чити польський легіон до складу німецької армії, після чого опинився у в'язниці Магдебурга.

Німеччина і Австро-Угорщина, прагнучи мобілізувати людські іі матеріальні ресурси польських земель, захоплених у Росії, прого­лосили у жовтні 1916 р. Маніфест про «відновлення» Польської дер­жави на землях Царства Польського. Фактично це було встановлення німецького протекторату над цими землями. У вересні 1917 р. було утворено Регентську раду, як перший крок до відновлення Польщі. Згодом було утворено уряд. Але ці владні структури реальної влади

Запитання.

1) Що таке «польське питання»?

2) Який вплив мала Перша світова війна на розвиток польського національно-визвольного руху?

3) Які два політичні табори в польському національно-визвольному русі остаточно утворилися під час Першої світової війни? 1

2) Проголошення республіки. Становлення Другої Речі Поспи, і п тої. Формування кордонів.

Розповідь учителя.

Революційні події в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині приски рили процес утворення польської держави. У листопаді 1918 р. представники лівих партій у Любліні створили уряд на чолі з Ігнацієм Дашинським, який проголосив утворення Польської Республіки. Але цей уряд проіснував недовго.

10 листопада до Варшави повернувся звільнений з в'язниці Ю. Пілсудський. Наступного дня він отримав від Регентської ради владні повноваження та одразу ж утворив уряд на чолі із соціалістом Є. Морачевським, а себе оголосив «тимчасовим вождем держави». Передавши Пілсудському владу, Регентська рада самоліквідувалася. Почалась розбудова відновленої польської держави.

Попервах влада уряду, який розмістився у Варшаві, поширювалася лише на територію Королівства Польського, яке за рішенням Віденського конгресу 1814–1815 рр. входило до складу Росії та Західну Галичину (Мала Польща). Тільки наприкінці грудня 1918 р. внаслідок народного повстання було звільнено з-під влади Німеччини частину західних польських земель (Велика Польща). Одночасно з процесом відновлення незалежності в Королівстві Польському почали виникати ради, але вони не мали такого впливу, як у Росії.

У січні 1919р. було проведено вибори до Установчого сейму, на яких більшість здобули ендеки. Пілсудський залишився «вождем держави». Його роль обмежувалася конституційними нормами «малої конституції», прийнятої у лютому 1919 р. Польща стала офіційно називатися Друга Річь Посполита.

Установчий сейм прийняв низку соціально-економічних законів: було закріплено 8-годинний робочий день, розроблялася земельна реформа, що передбачала обмеження землеволодіння 180 га. Улітку 1919 р. по всій території Польщі було ліквідовано ради.