39. Утвердження біполярної системи й експланаційні можливості теорії систем. Каплан. Моделскі.

Системні теорії міжнародних відносин випливали з припущення про те, що система, як фундаментальна наукова категорія, відображає найважливіші закономірності та особливості діяльності їхніх учасників (як її елементів) і взаємовідносин між ними. Так сформульована вихідна гіпотеза наводила на думку, що дослідження міжнародних систем, пошук об’єктивних закономірностей їхнього існування та еволюції, з’ясування їх сутності є комплексним і повним дослідженням міжнародних відносин

Автором найбільш відомої класифікації міжнародних систем, серед опрацьованих представниками теорії біхевіоризму, є американський учений Мортон Каплан, який, подібно до неореалістів, висунув ідею про відповідність типів міжнародних систем глобальному розподілові сил, тобто їхній “полюсності”.

Каплан визначає п’ять змінних систем: фундаментальні принципи системи, принципи її трансформації, змінні класифікації учасників, змінні їх можливостей та змінні інформації.

1. Фундаментальні принципи системи є правилами її існування, які визначають функції учасників міжнародних відносин і які слід сприймати як узагальнення їхньої характеристичної поведінки^* визначеної структурними можливостями та обмеженнями, що склалися у ній.

2. Принципи трансформації системи є правилами її динаміки, тобто сталими особливостями змін, завдяки яким система видозмінюється.

3. Змінні класифікації учасників міжнародних відносин пов’язані із структурними рисами, які модифікують їхню поведінку. Тобто йдеться про внутрішні особливості учасників, які можуть впливати на їхню діяльність у межах міжнародної системи.

4. Змінні можливостей учасників визначають фізичні параметри, які дають змогу певному учасникові виконувати ті чи інші функції.

5. Змінні інформації включають знання учасника про засоби, якими він може послуговуватись, намагаючись досягнути визначених цілей, та можливу реакцію і засоби інших учасників.

Початково М. Каплан визначив шість типів міжнародних систем, які вважав основними, а пізніше додав ще чотири (змішані). Тобто його типологія містить десять моделей міжнародних систем:

1.Система рівноваги сил характеризується відсутністю загальної конфронтації, допускаючи ймовірність конфліктів марґінального значення. У ній визначається певна кількість “полюсів”, оптимальним їх числом вважається п’ять

2. Вільна біполярна система існує тоді, коли виникають два конфронтуючі блоки, але між ними опиняється група учасників міжнародних відносин, які залишаються нейтральними. Посередником у відносинах між блоками є універсальний учасник (наприклад, ООН). Система функціонує на основі правил взаємовідносин між блоками:

3. Гнучка біполярна система характеризується тими ж особливостями та правилами, що й попередня, але блоки-противники, порівняно з нейтральними учасниками, досить слабкі й не можуть виявляти прагнення до їх поглинання.

4. Біполярна система розрядки виникає за умови, що “полюси” та очолювані ними блоки відмовляються від конфронтації на користь співпраці та мирного співіснування.

5. Біполярна система нестабільних блоків створюється тоді, коли “полюси” недостатньо сильні, щоб постійно утримувати у своїй сфері впливу інших учасників. Вона характеризується чергуванням конфронтації та мирного співіснування.

6. Жорстка біполярна система існує, якщо є надмогутні “полюси”, жорстка ієрархія у рамках блоків, слабкі і навіть відсутні нейтральні учасники. Вона характеризується постійною конфронтативністю та граничною напруженістю у відносинах між полюсами й вірогідністю вибуху війни.

7. Універсальна система не має у своїй структурі яскраво виражених “полюсів” та об’єднує всіх учасників міжнародних відносин навколо глобальної, міжнародної інституції з універсальними цілями діяльності (наприклад, ООН).

8. Ієрархічна система виникає тоді, коли найсильніший учасник міжнародних відносин (“полюс”) встановлює домінацію над іншими учасниками, підпорядковуючи їх меті своєї дяльності.

9. Система повної проліферації (одностороннього вето) є проявом такого співвідношення сил між державами, коли одна з них, володіючи атомною зброєю, може “шантажувати” усіх учасників і призвести до загального хаосу та втрати усіма учасниками почуття безпеки.

10. Система неповної проліферації така ж як попередня, однак із тією відмінністю, що атомною зброєю володіє 15 – 20 держав, що може призвести до ситуації, коли вона виконує функцію залякування потенційного агресора.

На початку 60-х років ХХ ст. Дж. Моделскі формулює теорію т. зв. цивілізаційних систем, яка започаткувала новий напрям у дослідженні міжнародних систем. Її основою стала ідея Моделскі про те, що держави групуються в підсистеми з огляду на подібність їх внутрішніх систем. Ці подібності визначають тип цивілізаційної міжнародної системи

Дж. Моделскі виокремлював типи цивілізаційних систем^*, застосовуючи низку соціологічних критеріїв

Аграрія об’єднує менш розвинені країни, де можливість мобілізації ресурсів досить обмежена, влада спирається на панування однієї особи або певної еліти, солідарність влади олігархічна, спосіб функціонування економіки екстенсивний, а культура має елітарний характер.

Індустрія об’єднує розвинені країни, які, навпаки, мають змогу легко й швидко мобілізувати ресурси, влада в них ґрунтується на пануванні багатьох еліт, очолюваних великими власниками та бізнесменами, основою суспільної системи і влади є освіта і здібності

40 – Теорія ігор :

забезпечували практичне застосування теорії на практиці.

Вперше застосували т-ію ігор під час ІІ світ війни під час підводної боротьби в Атлантичному океані.

1944 – «Т-ія ігор» - спільна праця Джон фон Ноймана і Оскар Моргенштерна

Це математичне представлення кооперації, якості, вигоди учасників м.в.

Особа, яка приймає рішення може бути в 3 ситуаціях:

1) Рішення в умовах визначеності (х-р результату залежить від нашого рішення)

2)Рішення в умовах непевності (відома ймовірність результату, але повязати його з рішенням не можемо)

3) Рішення в умовах ризику (не можна спів ставити результат з рішенням, результат від нас не залежить)

Класифікація:

Ігри: стратегічні і ігри фортуни.

За кількістю гравців: з 1 гравцем, з 2, з багатьма

За кількістю ходів: одноходові=статична гра, багатоходові=динамічна гра

За характером виграшу: ігри з нульовою сумою (реалістичне мислення), з ненульовою (ліберальне мислення)

Класифікація ігор за поінформованістю гравців:

	Повна поінформованість	Неповна поінформованість
Відсутня випадковість	шахи	Шаради
Випадковість	кості	покер

За характером виграшу: ігри з нульовою сумою (реалістичне мислення), з ненульовою (ліберальне мислення)

Дилема 2-х в’язнів (статична одноходова гра 2-х гравців з ненульовою сумою):

А

	МОВЧАТИ	ЗДАВАТИ
МОВЧАТИ	-3, -3	-1, -7
ЗДАВАТИ	-7,-1	-5,-5 – субоптимальний варіант

41 – Т-ія відлякування - розроблена американцями, це суто американська теорія, яка застосовувалась на практиці в зовн політиці США.

Європа мала стати 1-им театром ядерних дій як з боку США, так і СРСР, тому

Європейці дуже її критикували.

Бернард Броді, Томас Шеллінг, Альфред Вольтштеттер – представники.

СРСР: 1982 Геннадій Герасімов досліджував теорію відлякування - ”Війна і мир у ядерну епоху”. Срср більше розраховував на сухопутні війська, в яких він мав перевагу.

Мала місце в умовах біполярного світу і гонках озброєння: З 1957 – функція армії не воювати, а не допустити війну

Суть: не допустити того, щоб противник напав першим, раціональна передача протилежній стороні своєї воєнної домінації, спроможність удару у відповідь, якщо першим нападеш – можлива швидка поразка теж.

основна мета – самозбереження, але в тоталітарних д-вах інстинкт самозбереження менш розвинутий, ніж в демократичних.

Парадокс:

Із збільшенням інтенсивності відлякування ймовірність використання ядерної зброї зменшувалась (усвідомлення руйнівних наслідків-відлякування-самовідлякування)

Супротивники добре розуміють наміри, демонстрація бойової готовності

Чи справді супротивники діють раціонально? Адже можлива глобальна катастрофа, тому необхідний спільний інтерес (бажання вижити-уникання руйнації, непоширення зброї масового знищення на треті країни)

Ядерна зброя утримувала навіть від локальних війн через страх відповіді.

В США використовувались такі варіанти вирішення питання:

Короткострокова:

Постійне підтримування в повітрі на чергуванні літаків Б-2.

Можна було легко відкликати, щоб вони не нанесли удару.

Середньострокова:

за принципом: хочеш миру – готуйся до війни

Будівництво бункерів для ракет, щоб, у випадку нападу, вони вціліли

Стратегія диференціації: розміення ядерної зброї на рухомих платформах, тягачах і підводних човнах, розміщення ядерної зброї в Європі

Довгострокова:

Розміщення ядерної зброї на атомних підводних субмаринах, в космосі – зазнала невдачі, було недостатньо коштів., стратегічна оборонна ініціатива Рейгана (антиядерна парасолька).

42. Теорія зовнішньополітичних рішень У 70-і pp. з'являються дослідження, що фокусують свою увагу на процесах вироблення і прийняття зовнішньополітичних рішень усередині держави. Таким чином, для дослідників держави перестають бути непроникними "більярдними кулями"; учені розробляють різні моделі прийняття рішень крім раціональної, властивої політичному реалізму. Нові моделі ставлять під сумнів раніше непорушний постулат політичного реалізму про те, що зовнішня політика держави базується на реалізації національних інтересів. В основі бюрократичної, організаційної, плюралістичної моделей політики лежить декомпозиція держави: як одиниці аналізу для дослідників виступають окремі політики або грути осіб, що переслідують не тільки інтереси національної безпеки, але й свої особисті або групові інтереси. Крім цього, у поле зору дослідників починають входити питання про те, який вплив психологічних факторів на процес прийняття зовнішньополітичних рішень, включаючи проблеми сприйняття ситуацій, психологічні й інші обмеження прийняття рішень у кризових ситуаціях. Ситуації прийняття рішень: 1) рішення в умовах визначеності (х-р результату залежить від нашого рішення) 2) рішення в умовах непевності (відома ймовірність результату, але повязати його з рішенням не можемо) 3) рішення в умовах ризику (не можна співставити результат з рішенням, результат від нас не залежить) Типи рішень: 4) планові – реаліз відбув поступово для виконання певної стратегії; 5) рутинні – забезпечуються бюрократичною установою; 6) в умовах ризику – приймаються в умовах браку часу, рішення стратегічної ваги.

43. Проблема політичних рішень у концепції Райта. Взаємозвязок між географічним та політичним полями МВ.

Найбільш опрацьованою та ориґінальною серед цих теорій була модель, запропонована Куінсі Райтом Вона побудована на припущенні, що будь-яка подія у міжнародних відносинах є змінною стану його поля. Райт розумів поле міжнародних відносин як систему змінних багатьох параметрів, визначену в реальному часі та просторі, або аналітичну. . Поле у концепції К.Райта є абстрагованою моделлю реальності, яку можна розглядати у двох площинах: географічній та аналітичній.

Географічне поле міжнародних відносин є реальним простором, у якому існують явища та відбуваються процеси, змінні у часі.

Аналітичне поле, на відміну від географічного, є простором, який містить суб’єктивні елементи: оцінки ситуації, думки, ідеї, концепції, доктрини тощо.

Зв’язок між обома полями підтримується постійно та характеризується двосторонністю. Реальні події відбуваються у географічному полі і призводять до виникнення певної ситуації (S), тоді як у аналітичному полі відбувається їх сприйняття як факту (F) шляхом рефлексії (Rf). Факт ідентифікується, осмислюється та з його приводу приймається відповідне політичне рішення (D)

К. Райт вважає, що міжнародні відносини визначають шість змінних можливостей і шість вартостей. Їхні екстремальні значення сполучаються осями, кожну з яких можна уявляти як шкалу, де значення змінюються від максимуму до мінімуму

1. Вісь суспільної енергії, яку він розуміє як вісь економічного прогресу, де значення змінних перебуває між “екстремумами”: від бездіяльності до енергійності.

2. Вісь суспільної еластичності, або децентралізації: від моноцентричності до поліцентричності у політичній та інших суспільних сферах.

3. Вісь співпраці пов’язана з прагненням до міжнародної співпраці: від ізоляції (автаркії) до активної співпраці.

4. Вісь сили (могутності): від слабкості до надмогутності.

5. Вісь сировинних та інших засобів: від їх відсутності (дефіциту) до достатності.

6. Вісь технологічного прогресу: від технологічної примітивності до досконалості.

Виходячи з визначення таких осей, К. Райт стверджував, що будь-яку зміну міжнародних відносин можна пояснювати змінами аналітичного поля, співдією між змінними можливостей і вартостей та взаємозв’язком між географічним і аналітичним полями. Усі змінні відображають комплекс об’єктивних і суб’єктивних чинників, що визначають зміни у міжнародному середовищі.

Основне призначення теорії К. Райта полягало у спробі емпіричного моделювання процесів у міжнародних відносинах, а це зумовило значно виразніший її методологічний ефект, ніж експланаційну вартість. Водночас припущення К.Райта про динамічність можливостей і вартостей, якими послуговуються держави та їх політичне керівництво у міжнародній системі, має цілком очевидну наукову цінність.

44 - Т-ія комунікації

Карл Дойч – німецький емігрант в США, висунув т-ію під впливом Н. Віннера (кібернетик). Панування чи урядування не є проблемою сили, а керування. А керування є проблемою комунікації.

«Нерви уряду: моделі політ. комунікації і контролю» - 1967р.

Шукав самокеровані с-ми, вивчав інфо про саму с-му і її середовище. Вивчав як інфо. яка надходить в с-му, переробляється, класифікується, реакцію с-ми і яким чином відбулось чи не відбулось самокерування си-ми.

Система, як і людина, здатна до навчання (зближення з ідеалізмом), пристосовуючись до умов

Вивчав важливість комунікації в дилемі Герца.