38.Сцієннтистська (біхевіористична) революція та її особливості.

Біхевіоризм народився наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. як напрям американської психології, що наголошував на необхідності вивчення особи через фіксацію конкретних рефлексій людини на певні специфічні зовнішні подразнення. Прихильників біхевіоризму “приваблювали ті об’єкти досліджень, де можна зібрати кількісні дані Кількісне параметрування міжнародних відносин у кінці 60 – на початку 70-х років ХХ ст. виглядає на той час як найточніше, таке, що адекватно їх відображає і дає змогу абстрагуватись від суб’єктивного і випадкового та будувати свої висновки на основі об’єктивного знання про досліджувані процеси та явища. Ці погляди призвели до т. зв. біхевіористичної революції, що стала початком “Великої дебати” і поділу теорії міжнародних відносин на дві школи – класичну та модерністську і розмежування двох стилів теоретизування – гуманістичного та техніцистично

Теорії біхевіоризму спрямовувались на пошук об’єктивних закономірностей міжнародних відносин, уникаючи апріорних тверджень про патологічність людської натури, злу чи добру волю політиків, містичність їх мислення, еталонність міжнародних відносин тощо. Їх основою мали бути визначення факту та його точна інтерпретація, позбавлена суб’єктивних і необґрунтованих оцінок. Надзвичайно важливий внесок у розвиток теорії біхевіоризму зробив Девід Істон, який сформулював його вихідні медологічні постулати. Керуючись гіпотезою про те, що держави є відносно автономними системами, що взаємодіють між собою через входи і виходи, Істон формалізував їх взаємодії так: рішення > вихід > вхід > рішення. Будь-яка дія однієї держави стосовно іншої сприймається владними структурами останньої, ідентифікується та стає основою для реакції.

Методологічні постулати теорії міжнародних відносин зведені ним до семи тверджень:

1. Закономірний характер міжнародних явищ та процесів виявляється у повторюваності поведінки держав, за певних ситуацій. Ці закономірності, узагальнені у теоріях, мають експланаційне та прогностичне значення.

2. Емпіричність верифікації узагальнень.

3. Строгість методів дослідження, які мають застосовуватись коректно та ґрунтуватись на чіткості й перевіреності фактів, що стосуються об’єкта дослідження.

4. Точність дослідження має будуватись на максимально можливому використанні числових показників.

5. Відмінність морально-етичних оцінок від емпірично обґрунтованих результатів досліджень.

7. Наукове дослідження поведінки держав передує політичній практиці, оскільки наука, яка претендує на об’єктивність, не може бути заанґажованою.

8. Теорія і прикладні дослідження у сфері політичної науки тісно зв’язані із комплексом соціальних наук у питаннях як взаємодії щодо проведення досліджень, так і взаємних запозичень та обміну науковими результатами.

Теоретична новизна біхевіоризму зводиться до намагання застосувати у дослідженнях такі принципи:

1. Емпіризм, який полягає у дослідженні міжнародних відносин шляхом точного з’ясування фактів, зокрема, за допомогою кількісних параметрів

2. Індуктивність, що полягає в організації дослідження шляхом виведення висновків унаслідок узагальнення та систематизації емпірично виявлених фактів.

3. Об’єктивізм, тобто сприйняття явищ і процесів міжнародних відносин, що не залежать від людської волі чи прагнень, а випливають із реальності стосунків між людьми в процесі життєдіяльності

4. Системність, яка полягає у розумінні міжнародних відносин як сукупності зв’язків між учасниками міжнародних відносин, що створює між ними ситуацію взаємозалежності та взаємозв’язку.