- •1. Рівні наук досл мв
- •2. Дефініювання міжнародних відносин
- •Географічний парадокс;
- •Проблема ірреальності мв.
- •3. Теорія мв, обєкт, предмет, ф-ії
- •1) Наукові ф-ії:
- •2) Прикладні:
- •4. Тмв в системі наук
- •5. Особливості зародження і р-ку науки про мв.
- •6.Ідеалістичний характер науки про мв на початках становлення та його причини.
- •7. Хронологічна періодизація науки про міжнародні відносини та її взаємозв'язок з розвитком методологічних підходів.
- •8. Наукові дискусії.
- •9. Зміст поняття міжнародна система та особливості його трактування у сучасній теорії міжнародних відносин.
- •10. Ідеалізм
- •11. Реалізм
- •12. Інституціоналізм.
- •13 Ідеалістично-реалістична природа інституціоналізму.
- •14. Ідеалізм, реалізм, інституціоналізм, структуралізм.
- •15. Меркантилізм й економ лібералізму та зв'язок з реалізмом і ідеалізмом.
- •16. Функціоналізм
- •17. Теоритичне обгрунтування імперіалізму і р-к геополітики.
- •18. Зовнішня політика держави у теоретичній концепції Гумпловича.
- •19. Маккіндер
- •20. Мехен.
- •21. Спайкмен
- •23. Критичне переосмислення імперіалізму в теорії імперіалізму. Гобсон
- •24. Теорія суспільно-економічних формацій к.Маркса.
- •26. Політичний ідеалізм у концепціях Дж. Бентама та і.Канта.
- •27.Теологічний ідеалізм ф.Аквінського. Критерії справедливості війни.
- •29. Ідеалістична парадигма в науці про міжнародні відносини. В.Вільсон, н.Анджел,
- •31. Соціологічний підхід м.Вебера та його значення у теорії політичного реалізму.
- •32.Формування нового світового порядку після Другої Світовох війни.
- •34. Принципи політичного реалізму у концепції г.Моргентау.
- •35. Теорія „балансу сил" та її вплив на політичний реалізм.-Критичне переосмислення теорії „балансу сил" у концепціях г.Кісінджера та н.Спайкмена.
- •38.Сцієннтистська (біхевіористична) революція та її особливості.
- •39. Утвердження біполярної системи й експланаційні можливості теорії систем. Каплан. Моделскі.
- •45. Особливості становлення неореалізму. Теорія гегемонічної стабільності.
- •46. Найважливіші збіжності і відмінності класичної теорії політичного реалізму та неореалізму.
- •47 Основні принципи неореалізму та неолібералізму.
- •48.Теорія гегемонічних циклів та її звязок з неореалізмом. Кеннеді та Олсан.
- •49.Теорія взаємозалежності та неолібералізм. Когейн, Най, Розенау.
- •50.Принципи
- •51. Режимна теорія і Третя дискусіяв науці про мв.
- •52. Зміст теорій неоімперіалізму.
- •53. Особливості неоструктуралізму. Гальтунг і Валлерстайн.
- •54. Чинники політичної залежності держав у концепції Холсті.
- •55. Расові теорії та їх вплив на зовнішню політику держав світу.
- •56. Цивілізацій ний підхід у теорії міжнародних відносин. Наукові концепції Тойнбі та Хантінгтона.
- •57. Теорія інформаційної цивілізації у концепції Тоффлера.
- •58. Причини та особливості сучасної кризи теорії міжнародних відносин.
26. Політичний ідеалізм у концепціях Дж. Бентама та і.Канта.
Дж. Бентам (1748 – 1832) висунув ідею “обмеження сили” у міжнародних відносинах, що, на його думку, унеможливило б збройні конфлікти і загарбницькі війни, спричинені релігійними та пріоритетними суперечками, тиранією однієї нації щодо іншої, корисливими інтересами владних еліт. Політичні еліти звикли за будь-яких обставин послуговуватись збройною силою, незважаючи на те, що така політика суперечить інтересам народів, схильних до миру та гармонії.
Обмежити застосування збройної сили у міжнародних відносинах, за Дж. Бентамом, можливо за таких умов:
- введення особистої відповідальності членів уряду за втягнення народів у війну;
- припинення мілітаризації, послаблення впливу армії на суспільство та загальне роззброєння;
- припинення практики “таємної” дипломатії;
- створення міжнародної організації у складі делегацій європейських держав, уповноважених розв’язувати суперечки між ними.
Основи ідеалістичного розуміння міжнародних відносин цілісно та чітко сформульовані у працях видатного німецького філософа Еммануїла Канта (1724 – 1804) “До вічного миру” та “Ідеї загальної історії із космополітичного погляду”. Е. Канта вважають засновником ліберального напряму ідеалізму, за його ідею, що метою розвитку людства є досягнення “загального громадянського стану”, який розуміють як систему представницької демократії.
Прагнення досягти такого стану випливає з потреби обмежити суб’єктивну волю окремих осіб, наділених владою. Їх безконтрольність сприяє вияву жорстокості, жадібності, манії величі, що штовхає народи до війни, якої усі вони не бажають. Це можливо зробити лише за умов створення громадянського суспільства, створення громадського контролю за діями і рішеннями влади та залучення громадян до активного керування державою, то наслідком цього стане постійний мир. Він виникне завдяки тому, що якщо для “вирішення питання: бути чи не бути війні? – вимагається згода громадян, то ... вони добре подумають перш ніж починати настільки погану гру. Тому, що весь тягар війни їм доведеться взяти на себе: самим воювати, оплачувати воєнні витрати своїх держав з власної кишені, та на завершення відбудовувати спустошення причинені війною” .
Загалом, стосунки між державами можуть перманентно бути мирними за умови дотримання їх урядами шести найважливіших принципів:
1. Міжнародний договір не може мати юридичної сили тоді, коли в ньому таємно зберігаються reservatio mentalis*, оскільки міжнародні договори покликані усувати причини війн між державами, а не створювати підстави для їх виникнення у майбутньому.
2. Жодна самостійна держава не може бути анексованою чи переданою (як спадок, у результаті купівлі, обміну чи династичного шлюбу) – іншою. Держава та її громадяни не можуть розглядатися як майно, так як володіють національним суверенітетом, порушення якого завжди призводить до війн.
3. Постійні армії з часом мають бути ліквідовані, оскільки постійно готові до ведення війни, вони є серйозною загрозою існуванню іншим, насамперед сусіднім, державам. Їх існування спричинює намагання урядів озброюватись та збільшувати збройні сили до межі за якою “пов’язані із підтриманням миру воєнні витрати стають настільки обтяжливішими від короткої війни, то самі постійні армії стають причиною воєнного нападу з метою позбавлення від цього тягаря” .
4. Державні борги не повинні використовуватися для цілей зовнішньої політики. Йдеться про накопичення урядами зовнішніх боргів, що може дати їм необхідні кошти на ведення війни навіть із державами – кредиторами.
5. Жодна держава світу не може втручатися силою у внутрішні справи іншої держави. Таке втручання є порушенням суверенних прав народу і не може викликати жодної іншої реакції крім збройного опору інтервентам.
6. Жодна держава не може використовувати у політичній боротьбі (навіть у часи війни) безчесні способи: вбивство, порушення умов договорів чи акту про капітуляцію, підбурювання іноземних громадян до зради чи бунту проти своєї законної влади. Такі дії підривають довіру у стосунках між урядами держав та авторитет влади, що до них вдається в очах своїх власних громадян.