
- •2.1.2. Види кредитів, які використовуються у господарській діяльності
- •До видів кредитів належать:
- •2.2. Етапи процесу кредитування
- •2.2.1. Оцінка кредитоспроможності клієнта та оцінка ризику
- •2.2.2. Процентні ставки за кредитами
- •2.2.3. Умови та порядок укладення кредитної угоди
- •2.2.4. Порядок погашення кредиту і відсотків за користування ним
- •2.2.5. Контроль кредитної діяльності банку
2.2.2. Процентні ставки за кредитами
Основним видом плати за користування банківським кредитом є відсоткова ставка, відповідно до розміру якої розраховується сума доходу банку від кредитної операції.
Відсоткова ставка відображає економічні відносини перерозподілу і привласнення банком частини прибутку, що створюється у позичальника внаслідок ефективного використання наданого кредиту. У зв'язку з цим інтенсивність попиту на банківський кредит з боку суб'єктів господарювання визначається насамперед рівнем і динамікою розвитку виробничого процесу та ступенем ділової активності товаровиробників.
Розмір відсоткових ставок за кредитом і порядок їх сплати встановлюються банком самостійно та визначаються в кредитному договорі залежно від рівня кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту на кредитні ресурси та їх пропозиції, строку користування кредитом, облікової ставки Національного банку та інших факторів.
Суттєвий вплив на рівень відсоткової ставки здійснює інфляція. В умовах інфляційних очікувань комерційні банки змушені "страхувати" себе на випадок прискорення темпів інфляції шляхом збільшення ставок за кредитами. Позичковий відсоток за мінусом знецінення грошей часто називається "реальним відсотком". Використовується також поняття "від'ємний відсоток", який відображає умови випередження темпів знецінення грошей відносно темпів зростання позичкового відсотка.
У банківській практиці розрізняють різноманітні види процентних ставок:
1) фіксована процентна ставка - фіксується у кредитному договорі на момент його укладання і залишається незмінною протягом усього строку дії кредитної угоди;
2) плаваюча процентна ставка - може змінюватися банком згідно з умовами кредитного договору з обов'язковим повідомленням позичальника;
3) проста процентна ставка - нарахування процентів здійснюється тільки на суму виданого кредиту (початкову суму боргу);
4) складна процентна ставка - процент, який нараховується на початкову суму боргу і нараховані за попередній період проценти;
5) номінальна процентна ставка - оголошена банком річна процентна ставка;
6) ефективна процентна ставка - нарахування процентів проводиться декілька разів за період;
7) декурсивна процентна ставка - нарахування процентів здійснюється наприкінці періоду користування коштами;
8) дисконтна процентна ставка - нарахування процентів здійснюється наперед, на початку періоду кредитування, від кінцевої суми боргу та стягується банком під час видачі кредиту шляхом віднімання від загальної суми боргу нарахованих процентів;
9) ринкова процентна ставка - встановлена на ринку кредитних ресурсів лід дією попиту і пропозиції;
10) реальна процентна ставка - враховує інфляційний вплив та всі витрати банку щодо залучення ресурсів.
Під час визначення рівня відсоткової ставки за кредитом банки мають враховувати такі фактори (рис. 2.5).
Фактори, що впливають на рівень відсоткової ставки за кредитом
Облікова ставка НБУ
Характер відносин між банком і клієнтом

Рівень інфляції
Попит і пропозиція на кредитному ринку
Строк кредитування
Ліквідність і вартість застави
Ціна кредитних ресурсів
Ставки банків-конкурентів
Рівень кредитного ризику
Зміст проекту, що кредитується
Рис.2.5. Фактори, що впливають на рівень відсоткової ставки за кредитом
Базою для встановлення рівня відсоткової ставки є облікова ставка Національного банку України, яка може змінюватися залежно від цілей грошово-кредитної політики. Так, якщо Національний банк має на меті скоротити грошову масу в країні (проводить політику рестрикції), облікова ставка збільшується, що призводить до подорожчання кредитів. У випадку проведення грошово-кредитної політики експансії, спрямованої на розширення грошової маси і здешевлення кредитів, облікова ставка знижується. Тобто зміни облікової ставки Національного банку прямо пропорційно впливають на рівень відсоткової ставки за кредитом.
У разі зміни облікової ставки відсоткова ставка, зазначена у договорі, може переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.
Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів - LIBOR - лондонська міжбанківська ставка пропозиції (англ. London Interbank Offered Raid) - середньозважена відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами, що надаються банками, які виступають на Лондонському міжбанківському ринку із пропозицією коштів у різних валютах і на різні строки - від 1 дня до 12 міс. (обчислюється для австралійського долара, датської крони, долара США, євро, канадського долара, новозеландського долара, британського фунта стерлінгів, шведської крони, швейцарського франка, японської єни).
Урахування банками темпів інфляції під час встановлення відсоткової ставки проводиться з метою недопущення знецінення ресурсів, виданих як кредит позичальнику. Як правило, банки враховують той рівень інфляції, який не покрито обліковою ставкою.
Строк кредитування прямо пропорційно впливає на рівень відсоткової ставки за кредитом: чим він довший, тим дорожчим буде кредит для позичальника. Це пояснюється тим, що в процесі довгострокового кредитування банк бере на себе більші ризики, ніж при видачі короткострокового кредиту.
Сума кредиту обернено впливає на рівень відсоткової ставки. Зазвичай відсоткова ставка нижча при видачі великого кредиту, оскільки відносні витрати, пов'язані з його обслуговуванням, нижчі, ніж при обслуговуванні кількох малих кредитів. Крім того, великі кредити надаються, як правило, великим та фінансово стабільним клієнтам. Але з цього правила можуть бути винятки. Наприклад, банк може не зменшувати відсоткову ставку за великим кредитом, коли за його підрахунками це може призвести до підвищення ризику кредитного портфеля внаслідок порушення принципу диверсифікації1.
Ціна кредитних ресурсів прямо пропорційно впливає на рівень відсоткової ставки за кредитом: чим дорожчі ресурси, які залучає банк, тим, за інших рівних умов, вищою буде відсоткова ставка. На ціну кредитних ресурсів впливає ставка за депозитами, ставка за отриманими міжбанківськими кредитами та інші витрати банку, пов'язані із залученням ресурсів.
Між рівнем кредитного ризику та рівнем відсоткової ставки за кредитом спостерігається прямо пропорційна залежність: чим вищий ризик, тим більша вірогідність для банку зазнати втрат від кредитної операції. Тому більш ризиковані кредити видаються під вищу відсоткову ставку. В цьому випадку відсоткова ставка компенсує кредитору ризик розміщення ресурсів.
Попит на кредити прямо пропорційно впливає на рівень відсоткової ставки. Зростання попиту зумовлює підвищення відсоткової ставки за кредитами. Але в умовах конкуренції між кредитними установами і боротьби за розширення ринку послуг банки можуть не зважати на це ринкове правило. Вони можуть не підвищувати рівень відсоткових ставок у разі зростання попиту на кредит, керуючись тим, що нижчі відсоткові ставки за кредитами дадуть змогу залучити більшу кількість клієнтів і завоювати конкурентні переваги1. Чим більша пропозиція кредитів, тим дешевші вони будуть для позичальника і навпаки.
Ліквідність та вартість застави обернено впливають на рівень відсоткової ставки за кредитом: чим вищі ліквідність і вартість застави, тим, за інших рівних умов, відносно нижчою може бути відсоткова ставка за кредитом. Це пов'язано з тим, що ліквідна застава зменшує ризик втрат у разі примусового погашення кредиту за рахунок її реалізації.
На рівень відсоткової ставки впливає зміст проекту, що кредитується. Чим рентабельніший проект, що кредитується, тим нижча буде ціна кредиту. Це пояснюється тим, що реалізація рентабельного проекту дасть змогу отримати позичальнику сталі грошові потоки, які будуть використані для погашення заборгованості за кредитом.
Ставки банків-конкурентів враховуються під час встановлення рівня відсоткової ставки за кредитом залежно від характеру відсоткової політики, яку проводить банк. Наприклад, прагнучи отримати додаткові прибутки, банк може встановити відсоткову ставку вищу, ніж у конкурентів, але в цьому випадку він може втратити потенційних позичальників. І навпаки, якщо банк проводить політику збільшення сегмента ринку кредитування, відсоткова ставка має бути встановлена на нижчому, ніж у конкурентів, рівні.
Характер відносин між банком і клієнтом є суб'єктивним фактором що впливає на норму відсоткової ставки за кредитом. За умови тривалих відносин і позитивної кредитної історії банк з власної ініціативи може знижувати відсоткову ставку за кредитом для окремих клієнтів.
Визначити пріоритетність впливу розглянутих факторів на рівень відсоткової ставки за кредитом майже неможливо, тому банки мають враховувати їх усі у комплексі. При цьому встановлена відсоткова ставка за кредитом має бути прийнятною для позичальника та забезпечувати прибутковість кредитної діяльності банку. Але на сучасному етапі розвитку банківської системи в умовах високої конкуренції вітчизняні банки швидше приймають відсоткову ставку, ніж її встановлюють, у результаті чого спостерігається тенденція до скорочення відсоткової маржі.
Для визначення оптимальної для банку процентної ставки за кредитом розраховується мінімальна норма доходності:
%В - процентні витрати за залученими ресурсами, %
Мпр - мінімальна норма прибутку від кредитної операції, %
Д - мінімально припустимий дохід за позикою як сума процента та комісійних платежів, гр. од.;
В - операційні витрати банку з оформлення та обслуговування кредиту, гр. од.;
n - термін кредитування, дні;
Кз - основна сума кредиту + відповідна сума обов'язкового резерву на коррахунку банку в НБУ.
Виходячи з цього, оптимальна процентна ставка за кредитом розраховується так:
де Д – мінімально припустимий доход;
К – основна сума кредиту;
n - термін кредитування у днях.
Під час здійснення кредитування банківські установи використовують різні методи визначення ціни банківського кредиту. При цьому вони, як правило, орієнтують на певну комбінацію бажаного показника прибутковості капіталу та системи надбавок до базової ставки. Це передбачає врахування для кожного кредиту індивідуальної ціни, яка враховує можливі ризики та витрати. Таким чином, розрахована ціна кредиту виявляється сумою витрат, прибутку та плати за ризик банку.
Цінова політика під час надання кредитних послуг передбачає обґрунтованість встановлення рівня процентних ставок за кредитами, тарифів, комісійних, премій, знижок.
Проведення цінової політики на ринку кредитних послуг передбачає вибір банком певного інструменту ціноутворення відповідно до послуг, що надаються.
До інструментів цінової політики кредитних операцій належать: розчленування ціни; диференціювання ціни; урівноважувальне ціноутворення.
Розчленування ціни доцільно використовувати в таких випадках: за наявності труднощів щодо визначення витрат банку на залучення коштів та їх розміщення; за необхідності коригування ціни в результаті надання знижок клієнтам.
Диференціювання ціни на кредитні послуги здійснюється залежно від: ступеня ризику операцій; терміну виконання угоди між банком і клієнтом; кредитоспроможності позичальника та його можливості генерувати постійно грошовий потік; характеру взаємовідносин між банком і клієнтом.
Урівноважувальне ціноутворення передбачає встановлення ціни на кредитні послуги, виходячи з міркувань, що не отриманий прибуток за даною послугою буде компенсований у майбутньому або за рахунок інших банківських продуктів.
В економічній теорії та на практиці існує декілька методів ціноутворення на банківські позики.
Метод «Вартість плюс». Враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку, пов’язані з наданням кредиту. Відсоткова ставка за кредитом охоплює: вартість залучення кредитних ресурсів для банку; операційні витрати, пов’язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо); премію за ризик невиконання зобов’язань клієнтом; премію за ризик, пов’язаний зі строком кредитування; бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні виплати акціонерам банку.
Необхідною умовою застосування такого підходу до ціноутворення за кредитними операціями є наявність у банку ефективної системи обліку витрат за кожним кредитом, а також управлінської інформації.
Головний недолік методу - ігнорування ринкових чинників, таких, як попит і пропозиція, стан кредитного ринку, конкуренція тощо, а також припущення, що банк точно може обчислити свої витрати в розрахунку на кожний кредит. Метод «вартість плюс» використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.
Метод «базова ставка плюс». Сутність методу полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. За базову можна взяти ставку пропозиції міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків (LIBOR, FIBOR і т. ін.), інші ставки, що є загальноприйнятними на конкретних ринках.
Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов’язань клієнтом та премію за строк надання кредиту, що відображає ризик тривалості періоду кредитування. Розмір кредитного спреду диференційований залежно від категорії клієнта та його кредитоспроможності. На міжнародних ринках для першокласних позичальників кредитний спред прирівнюється до нуля. При наданні кредиту позичальникам, які не належать до категорії першокласних, кредитний спред становить від 0,25 до 5% і вище. Прибуток банку, а також адміністративні витрати входять до складу базової ставки. Оскільки базова ставка складається як середньоринкова, то прибуток банку залежить від рівня його власних витрат.
Такий метод ціноутворення виник у часи великої депресії в 30-ті роки у США і відомий як модель цінового лідерства. 30 найбільших банків США встановили так звану ставку першокласного позичальника (прайм-ставка), тобто ставку, за якою надавались короткострокові кредити найбільш кредитоспроможним клієнтам. Тоді це була найнижча кредитна ставка. Час від часу прайм-ставка переглядалася банками з огляду на попит і пропозицію на ринку. Згодом прайм-ставка втратила своє пріоритетне значення насамперед через те, що виникла та набула популярності ставка LIBOR.
Інтернаціоналізація банківської справи, перехід провідних банків на розрахунки в євродоларах сприяли зростанню популярності LIBOR, яка стала загальноприйнятою базовою ставкою для більшості як міжнародних, так і національних ринків. Завдяки цьому клієнти можуть порівнювати умови кредитування на різних ринках. Крім того, ставка LIBOR нижча за прайм-ставку в середньому на 0,75 - 1% і є найнижчою кредитною ставкою.
Перевагами методу є простота, необов’язковість точного врахування витрат за кожним кредитом, зручність застосування в умовах установлення плаваючих ставок за кредитом, урахування впливу конкуренції.
Метод «надбавки». Полягає у визначенні кредитної ставки як суми відсоткових витрат залучення коштів на грошовому ринку та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим фірмам на короткі строки (до 30 днів), включаючи кредити «овернайт». З розвитком ринку комерційних паперів великі компанії набули можливість самостійно залучати кошти, не користуючись послугами банків. Це спонукало банки до зниження кредитних ставок з метою збереження вигідної клієнтури. У США багато банків пропонують кредити великим корпораціям на короткі терміни за низькими ставками, розрахованими за методом «надбавки». У такому разі маржа звичайно становить 0,35 - 0,75%, у результаті чого кредитна ставка стає нижчою за прайм-ставку. Досить значні суми таких кредитів дозволяють банкам одержувати прибутки навіть за мінімального рівня відсотків.
Практика встановлення незначних надбавок під час визначення кредитних ставок за цим методом сприяла його поширенню та популяризації. Дослідження показали, що близько 90% кредитних портфелів 48 найбільших банків США становлять кредити, надані за ставками, нижчими за прайм-райт. Витрати залучення коштів визначаються ставками грошового ринку, які й слугують основою для розрахунків кредитних ставок.
Метод «аналізу дохідності клієнта». Базується на врахуванні всіх взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові дохідності, особливу увагу приділяють розрахунку прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клієнтом у цьому банку. Такий метод потребує точного обліку всіх доходів та витрат, пов’язаних із кожним клієнтом, і застосовується насамперед для кредитування великих компаній, які мають постійні та різноманітні зв’язки з банком. Визначення ціни кредиту за таким методом має на меті зниження кредитної ставки нижче від загальноприйнятого рівня для заохочення найвигідніших клієнтів.
Доходи банку від операцій з клієнтом включають відсотки та комісійні за проведення кредитних, валютних, факторингових, лізингових та інших операцій, за надання трастових, консультативних, інформаційних послуг. Витрати, пов’язані з клієнтом, складаються із заробітної плати банківських працівників, які його обслуговують, витрат на вивчення кредитної документації, на ведення, перевірку та обробку рахунків. Якщо різниця між доходами і витратами щодо суми кредиту перевищує середню норму прибутковості банку, то ставка за кредитом може бути знижена.
Метод аналізу дохідності клієнта має певні недоліки: складність, громіздкість, необхідність розроблення докладної звітності за доходами та витратами з обслуговування кожного клієнта. Часто аналіз дохідності включає консолідовані дані не лише самого позичальника, а також і його дочірніх компаній, найбільших акціонерів та вищого керівництва. Але такий підхід до управління кредитними ставками може бути корисний для виявлення найприбутковіших клієнтів і видів банківських послуг та операцій.
Приклад практичного застосування зазначеної моделі ціноутворення наведено в табл. 2.11.
Приклад аналізу дохідності клієнта на основі річної бази даних. Вихідні дані: банк розглядає питання про відкриття кредитної лінії на суму З млн. грн. терміном на 9 місяців ЗАТ «Ласощі» з умовою підтримки 20% залишку на депозитному рахунку в банку на підставі таких даних про доходи та витрати:
Таблиця 2.11
Приклад аналізу дохідності клієнта
Показники |
Сума, тис. грн |
1. Джерела доходів банку від клієнта Процентний дохід за кредитом (17% на 9 місяців) Комісія за зобов'язання надати кредит (1%) Комісія за управління депозитами клієнта Плата за переказ коштів Плата за трастові послуги та ведення бухгалтерського обліку операцій Усього доходів за річною базою даних |
382500 30000 6000 2000
13000 433500 |
2. Витрати з обслуговування даного клієнта Проценти за депозитом (9%) Вартість залучених кредитних ресурсів |
44 000 160 000 |
Операційні витрати за рахунками клієнта Вартість переказу коштів Вартість обробки інформації за кредитом та витрати на ведення бухгалтерського обліку Усього витрат на основі річної бази даних |
25000 1000
4000 234000 |
Середня сума кредиту, наданого клієнту Мінус середні залишки на депозитному рахунку клієнта (зменшені на суму обов'язкових відрахувань у резерви) Чисті ресурси, надані клієнту в кредит понад обсяг депозитів клієнта |
3 000 000
-540 000 2 460 000 |
Оцінку чистої ставки прибутку, одержаного (до оподаткування) у результаті всіх взаємовідносин із клієнтом, яка може бути обчислена за формулою:
де ЧСПОРВК – чиста ставка прибутку, одержаного (до оподаткування) у результаті всіх взаємовідносин із клієнтом;
Дкп – дохід, отриманий від кредитів та інших послуг, що надаються і клієнту;
Вкп – витрати, пов'язані з наданням кредитів та інших послуг клієнту;
ЧРКПОд – чисті ресурси, надані в кредит понад обсяг депозитів клієнта.
або
8%
З наведеного прикладу випливає: чиста ставка прибутку, який прогнозується одержати в результаті всіх взаємовідносин банку з клієнтом, є позитивною. Тобто даному потенційному позичальникові можна надавати кредит. Крім того, прогнозований рівень прибутковості ймовірної кредитної операції доволі високий, що дає підстави для певного зниження ставки.
Якщо ж розрахункова чиста ставка прибутку від усіх взаємовідносин банку з клієнтом виявиться від'ємною, банку слід підвищити кредитну ставку або ціну послуги, що йому може бути надана. Інакше кажучи, клієнти, з якими пов'язаний вищий ризик, мають забезпечувати банку й вищу розрахункову ставку прибутку.
Впровадження розглянутої моделі ціноутворення у практику діяльності ЗАТ КБ «ПриватБанк» потребує розробки докладної бухгалтерської звітності за джерелами доходів і витрат, пов'язаних із обслуговуванням кожного великого клієнта. Вона має містити консолідовані дані (про позичальника, його дочірні підприємства, головних акціонерів, вище керівництво тощо), на основі чого можна з певною достовірністю передбачити, якою мірою збитки, пов'язані з обслуговуванням одних рахунків, можуть компенсуватися прибутком за іншими. Отже, всі три розглянуті вище моделі утворення ціни на кредит мають і переваги, і недоліки. Залежно від вибору кредитної стратегії вони можуть бути орієнтовані як на повне відшкодування витрат банку й досягнення беззбитковості його діяльності, так і на забезпечення конкурентоспроможності банківської установи, на індивідуалізацію її роботи з клієнтами. На мою думку, найперспективнішими є моделі, які дають змогу зменшувати тарифи або ставки за позичками і не призводять до загальних збитків, роблять кредити доступнішими й привабливішими для клієнтів банку.
Крім методів визначення кредитної ставки, вартість кредиту залежить і від обраної системи встановлення та нарахування відсотків за позикою. Відсоткові ставки за кредитами можуть бути фіксовані, якщо вони визначаються в момент видачі кредиту і лишаються незмінними протягом всього періоду кредитування, або плаваючими, тобто такими, що переглядаються періодично зі зміною базової ставки. Коли відбувається загальне зниження ставок на ринку, для банку вигіднішою є фіксована ставка за кредитами, а в разі зростання ставок — плаваюча.
Встановлена відсоткова ставка за кредитом затверджується тарифним комітетом банку, який аналізує співвідношення собівартості послуг і ринкової конкурентоспроможності встановлених тарифів.
Таким чином, при встановленні конкретного рівня відсоткової ставки за кредитом банк має вирішити два завдання:
по-перше, відшкодувати за рахунок відсоткової ставки всі свої витрати та отримати належний прибуток;
по-друге, зацікавити клієнтів (позичальників) такою відсотковою ставкою, за якої вони б мали бажання отримати кредит саме в цьому банку.
Поряд із відсотковою ставкою банки встановлюють комісійну винагороду (комісію), яка є додатковим елементом ціни банківського кредиту. Комісія за кредитом покриває витрати банку, пов'язані з оформленням кредиту і контролем за станом обслуговування позичальником заборгованості, перевіркою стану застави або наглядом за здійсненням проекту, що кредитується. Комісія може сплачуватися окремо або додаватися до відсотка. Величина та порядок стягнення комісійної винагороди визначаються тарифами банків, які затверджуються рішенням правління, та договорами, що укладаються між банком і клієнтами.
Нарахування відсотків за кредитом здійснюється з використанням схем простого та складного відсотка.
Схема простого відсотка передбачає нарахування відсотків тільки на суму виданого кредиту:
де
- нарощена сума, грн;
-
первісна сума кредиту (тіло кредиту),
грн;
-
відсоткова ставка за кредитом, %;
-
період кредитування.
За схемою складного відсотка відсоток нараховується на первісну суму кредиту та суму відсотків, нарахованих за попередній період:
Різниця результатів для простого та складного відсотка виникає тільки з другого періоду нарахування.
Для розрахунку суми відсотків за кредитом у банківській практиці використовують три основні системи їх нарахування:
"факт/факт" - для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та році;
"факт/360" - для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно кількість днів у році - 360;
"30/360" - для розрахунку використовується умовна кількість днів у році - 360 та у місяці - 30.
Приклад 1. 10 березня банк надав підприємству кредит у сумі 220 тис.грн строком на 3 міс. під 24 % річних. Розрахувати суму заборгованості підприємства перед банком за умови нарахування простих відсотків (база нарахування відсотків - 365 днів).
Сума заборгованості позичальника перед банком на момент погашення кредиту становитиме:
FV= 220 тис.грн. * (1+0,24 * 92/365) = 233,3 тс.грн.
Таким чином, отримавши кредит у сумі 220 тис. грн строком на 3 міс, позичальник має сплатити банку відсотки у сумі 13,3 тис. грн (за умови нарахування простих відсотків).
Приклад 2. Банк надав підприємству кредит у сумі 220 тис. грн строком на 3 міс. під 18 % річних. Розрахувати суму заборгованості підприємства перед банком за умови щомісячного нарахування складних відсотків.
Сума заборгованості позичальника перед банком на момент погашення кредиту становитиме:
FV = 220 тис. грн. * (1 + 0,18/12)3 = 230,05 тис. грн.
Таким чином, отримавши кредит у сумі 220 тис. грн строком на 3 міс, позичальник має сплатити банку відсотки у сумі 10,05 тис. грн (за умови нарахування складних відсотків).
Порядок нарахування та сплати відсотків за кредитом визначається у кредитному договорі. Відсотки нараховуються за календарне число днів користування кредитом на суму фактичного залишку заборгованості та погашаються відповідно до встановленого графіка. Відсоткова ставка за кредитом може бути фіксованою за умови загальної тенденції зниження відсоткових ставок на ринку або плаваючою у випадку їх збільшення.
У разі непогашення позичальником заборгованості за кредитом, у тому числі відсотків, банки стягують прострочену заборгованість згідно з чинним законодавством.