2. Типи політичних культур (за г. Алмондом та с. Вербою).

Більшість дослідників політичної культури звертаються до проблеми їїтипологізації. Без цього неможливо проаналізувати специфіку політичногожиття в тому чи іншому суспільстві, поведiнку різноманітних груп і шарівнаселення.

Г.Алмонд і С.Верба виділили три «чистих» типи політичної культури:патріархальний (прихідський), для якого характерна відсутність інтересугромадян до політичного життя.

Члени суспільства не очікують жодних змін збоку політичної системи, тим більш не виявляють власної ініціативи, щоб цізміни мали місце. Аполітичність, замкнення на місцевій або етнічнійсолідарності, характерні для цього типу політичної культури. Така культураможе відразу стати панівною в молодих державах, але вона зберігається і врозвинених індустріальних країнах, коли кругозір більшості громадянобмежений прихильністю до своїх коренів, свого місця проживання.

Другий тип – підданський, де присутня сильна орієнтація на політичніінститути, поєднана з низькою індивідуальною активністю громадян. Державнавлада уявляється, в основному, в плані спускання зверху норм, якихнеобхідно дотримуватися, регламенту, якому потрібно підкорятися. Людьмикерує побоювання, покарання, або очiкування благ.

І третій тип – «партицiпаторна політична культура», або політичнакультура участі, для якої характерна зацікавленість громадян в політичнійучасті і прояв на практиці такої активності.

Автори даної типологiзацii підкреслюють, що ці три типи на практицівзаємодіють між собою, утворюючи змішані форми з перевагою тих або інших компонентів

3. Політичні субкультури. Молодіжна субкультура. Особливості субкультури в Україні.

Політична субкультура — сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей. Фактично йдеться про особливості політичних культур окре­мих суспільних груп.

Групові особливості зумовлені відмінностями в соці­альному стані людей, освітніми, статевими, віковими, ет­нічними, релігійними та іншими чинниками, що дає під­стави для тверджень про субкультуру жінок, робітників, підприємців, селян, молоді. Приміром, молодіжну суб­культуру вирізняють гострота сприймання політичних подій, емоційність, нерідко недостатня зваженість оцінок, тяжіння до нового, а подекуди бунтарство й апатія.

Перевага таких цінностей, як можливість спілкуватися і якість життя. Водночас складовою політичної субкультури соціальної групи є найтиповіші риси політичної культури суспільства.

Наявність політичних субкультур, що не збігаються, тобто фрагментарність політичної культури суспільства, за певних умов може призвести до небезпечної втрати загальнонаціональних ідеалів та цілей, до надання місцевим інтересам пріоритетного значення проти інтересів загальнодержавних.

Також виділяють такі субкультури:

- Регіональні — обумовлені такими відмінностями між окреми­ми регіонами країни, як клімат, наявність природних ресурсів, економічна спеціалізація і т. д.

- Соціоекономічні — обумовлені існуванням у суспільстві різ­них груп (соціальних верств, класів), які мають неоднаковий економічний статус, а отже, і відмінності в способі життя, в ін­тересах, які відіграють важливу роль у політичному житті

- Етнолінгвістичні — пов'язані з мовними, етнічними особли­востями відповідних соціальних груп, їхнім національним ха­рактером і етнічною самосвідомістю

- Релігійні — виникають у тому разі, коли релігія є головним елементом загальної культури певної групи людей (наприклад, фундаменталізм є не стільки релігійною, скільки політичною ідеологією)

- Вікові — віддзеркалюють різні системи політичних цінностей у представників різних поколінь. Ці субкультури існують в ос­новному в суспільствах, які реформуються