4. Основні концепції влади.

Політична влада- здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою відповідних засобів – волі. авторитету, права, насилля.

Існують різні концепції влади: марксистська, біхевіористська, реляціоністська, системна, телеологічна, структурно-функціональ­на, психологічна та ін.

Марксистська концепція влади виходить з того, що природа владних відносин пов’язується з виявленням соціально-політич­ної ролі власності, поділом суспільства на антагоністичні класи з протилежними інтересами. Марксистська теорія вирішального значення в реалізації політичної влади надає народним масам, класам та соціальним групам. Характерною ознакою цієї доктрини є те, що держава розглядається як головний чинник політичної влади, а форми правління — як специфічний спосіб забезпечення класового панування.

Біхевіористська концепція влади. Англійське слово behavor у перекладі означає «поведінку». Цей термін у політології вперше було застосовано американськими вченими для наукового аналізу емпірично достовірних фактів політичної поведінки індивідів. При цьому поведінці людей надавали суто політичного характеру.

У реляціоністських концепціях влади (реляція — донесення) остання постає як можливість і здатність одних індивідів управляти процесом прийняття рішень на локальному чи національному рівні, без огляду на активний чи пасивний опір інших індивідів чи соціальних груп.

Системна концепція влади. Основним поняттям системної концепції влади є розгляд політичної системи на макро- (як атрибут макросоціальних систем), мезо- (на рівні конкретних систем — сім’ї, організації), мікрорівні (влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи).

Телеологічна концепція влади розглядає останню як результат здійснення певних цілей та одержання раніше запланованих результатів.

Структурно-функціональна концепція. Згідно з цією доктриною влада є виявом ієрархічної побудови суспільства та особливим видом відносин між підлеглими й керівниками.

Психологічна концепція влади виходить з того, що ставлення індивіда до політики зумовлюється психологічним механізмом його особистості. Для прихильників цього напрямку (З. Фрейд та ін.) проблема влади — це проблема панування підсвідомості над люд­ською свідомістю та поведінкою.

Отже, велика різноманітність підходів до вивчення влади свідчить не тільки про великий інтерес у світі до проблеми влади, а й про надзвичайну складність її.

5. Теорія розподілу влади, її сутність та значення. Особливості прояву в Україні.

Державна влада – це політична влада, яка реалізується через державні органи за допомогою юридичних норм. Оскільки кожна людина при владі має схильність до зловживання ще Полібієм та в епоху Просвітництва (Ш.Монтеск’є, Д. Локка) пропонувалося встановити порядок, що виключав би можливість узурпації чи надмірної концентрації влади в одних руках, створював би умови контролю різними гілками влади.

Аспекти поділу: 1. поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, які працюють не втручаючись у компетенцію один одного 2. поділ влади між соціальними верствами та групами шляхом їх пропорційного представництва в законодавчих органах 3. розмежування влади (повноважень) між вищими і нижчими структурами однієї і тієї самої гілки влади

Поділ влади передбачає розмежування предметів ведення та розподіл повноважень між органами держави на основі системи стримувань та противаг, яка перешкоджає надмірному зосередженню владних повноважень в одному державному органі (чи особі). Рівні за „політичним значенням” органи держ.влади об’єктивно прагнуть до абсолютної влади, і не отримуючи її, не дають цього зробити конкурентам. За допомогою „стримувань і противаг” забезпечується баланс гілок влади.

Державна влада єдина і водночас складається з різних гілок влади, які мають забезпечувати законні права та свободи, та утверджувати право.

В У. принцип поділу влади зафіксовано в Конституції УНР 1918., проголошено в Декларації про державний суверенітет У. 1990 р., та визначено в К.У. 1996 р. „єдиним джерелом влади є народ, що здійснює владу безпосередньо, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування” (ст.5 К.). Президент як окремий інститут влади є главою держави. Законодавча влада здійснюється ВРУ - вищим представницьким органом, що видає закони і виступає як представник народу. Виконавча підзвітна, підконтрольна і відповідальна перед ВРУ (Кабінет Міністрів, центральні та місцеві органи виконавчої влади). Судова – реалізується незалежними судовими органами загальної юрисдикції.