
- •Перелік теоретичних питань до підсумкового модульного контролю.
- •1.Визначення мікробіології, як науки. Галузі м/о. Предмет і завдання
- •2.Відкриття м/о а. Левенгуком. Етапи розвитку мікробіології. Внесок Пастера і Коха в мікробіології.
- •3.Становлення основних напрямків мікробіологічної науки. Роль д.Самойловича, е.Дженера, і.І.Мечникова, Івановського, Еріха, Флемінга,Заболотного та інші. Розвиток мікробіології в Україні.
- •4. Основні відмінності прокаріотичних та еукаріотичних мікроорганізмів. Форми бактерій з дефектом синтезу клітинної стінки (протопласти, сферопласти, l-форми бактерій).
- •5. Морфологія бактерій. Роль окремих структур для життєдіяльності бактерій та у патогенезі інфекційних захворювань.
- •6.Класифікація та морфологія найпростіших
- •7. Класифікація та морфологія грибів
- •8. Методи мікроскопії
- •9.Виготовлення бактеріологічних препаратів. Барвники та допоміжні реактиви. Прості та складні методи фарбування.
- •10. Принципи організації, оснащення та режим роботи мікробіологічної лабораторії
- •11.Бактеріоскопічний метод дослідження. Етапи
- •12.Типи і механізми живлення м/о. Механізми проникнення поживних речовин в бактеріальну клітину . Хімічний склад м/о.
- •13.Поживні середовища, вимоги до них . Класифікація поживних середовищ , які використовують у мікробіології.
- •15.Ферменти мікроорганізмів, їх роль в обміні речовин. Використання для ідентифікації та диференціації бактерій. Ферменти патогенності
- •16. Ріст і розмноження бактерій. Механізм клітинного поділу, фази розмноження культури бактерій в стаціонарних умовах.
- •17. Бактеріологічний метод дослідження. Принципи, методи та етапи виділення чистих культур бактерій та їх ідентифікації.
- •18. Вплив фізичних, хімічних та біологічних факторів на мікроорганізми. Стерилізація, методи та засоби стерилізації. Контроль ефективності стерилізації. Асептика. Антисептика.
- •19. Походження та еволюція мікроорганізмів. Сучасна класифікація прокаріотів. Основні таксони.
- •20. Систематика і номенклатура бактерій. Основні принципи систематики. Класифікація бактерій. Характеристика виду.
- •21. Матеріальні основи спадковості мікроорганізмів. Генотип і фенотип. Види мінливості. Не спадкова мінливість.
- •22. Спадкова мінливість. Мутації, їх різновиди. Мутагени фізичні, хімічні, біологічні. Генетичні рекомбінації: трансформація. Трансдукція, кон’югація.
- •23. Позахромосомні фактори спадковості бактерій. Плазміди, основні генетичні функції. Мігруючі елементи. Роль мутацій, рекомбінацій в селекції та еволюції мікробів. Основні фактори еволюції.
- •25. Хіміотерапія та хіміотерапевтичні препарати. Хіміотерпевтичний індекс. Механізм антибактеріальної дії сульфаніламідів. Роль п.Ерліха та г.Догмагка у розвитку вчення про хіміотерапію.
- •30.Фази розвитку інфекційного процесу.Механізми зараження патогенними мікроорганізмами.Шляхи розповсюдження мікробів в організмі людини.Бактеріємія,токсинемія,сепсис.Періоди інфекційної хвороби.
- •32. Вчення про імунітет. Етапи розвитку імунології. Види і форми цього прояву.
- •36. Кооперація кліти при імунній відповіді. Роль окремих клітин імунної системи,їх взаємодія. Цитокіни,лімфокіни,інтерлейкіни.
- •37.Головний комплекс гістосумісності. Трасплантаційний імунітет.
- •38. Антигени,їх характеристика. Повноцінні і неповноцінні антигени. Антигенна структура бактерій. Практичне значення про антигени мікробів. Аутоантигени.
- •39.Антитіла,їх хімічна природа і структура. Клітини –продуценти антитіл,динаміка продукції антитіл.Аутоантитіла
- •40. Класи імуноглобулінів,їх характеристика.
- •41. Моноклональні антитіла,їх одержання та використання в медичній практиці.
- •42. Взаємодія антигенів і антитіло.Серологічні реакції,їх феномени.Практичне використання.
- •43.Реакція аглютинації,її механізми,різновиди.
- •44.Рекція преципітації,її механізми. Використання в медичній практиці. Реакція преципітації в гелі.
- •45.Реакції лізису. Реакція зв’язування комплементу,її практичне використання.
- •46.Реакції з міченими антитілами або антигенами.Принципи використання реакцій імунофлуоресценції(ріф),імуноферментного радіоімунного аналізу.
- •47.Реакції гіперчутливості .Їх типи,механізм розвитку.Поняття сенсибілізації та десенсибілізації.
- •48)Імунодефіцитні стани .Первинні та вторинні імунодефіцити.Автоімунні захворювання
- •49)Комплесна оцінка імунного статусу .Діагностика імунопатологічних станів
- •50.Вакцини.Історія одержання вакцин.Класифікація вакцин
- •51.Живі вакцини, принципи одержання. Контроль, практичне використання живих вакцин, оцінка ефективності.
- •52.Хімічні вакцини та анатоксини, принципи одержання. Асоційовані вакцини. Адсорбовані вакцини, принцип «депо»
- •53..Анатоксини, їх одержання, очищення, одиниці виміру, використання, оцінка.
- •54.Корпускулярні вакцини з убитих мікробів. Принципи одержання, контроль, оцінка ефективності.
- •55. Імунні сироватки. Призначення, склад, принцип одержання і використання.
51.Живі вакцини, принципи одержання. Контроль, практичне використання живих вакцин, оцінка ефективності.
Живі вакцини – біологічні препарати, виготовлені з живих бактерій або вірусів із пониженою вірулентністю, але вираженими імуногенними властивостями. Вони нездатні в звичайних умовах викликати захворювання, але слабкий інфекційний процес при цьому має місце. Тому живі вакцини, як найбільш ефективні препарати для щеплення, індукують довготривалий і напружений поствакцинальний імунітет. Досить однократного введення препарату, щоб розвинулась несприйнятливість до збудника.
Для виготовлення живих вакцин використовували методи зниження вірулентності (атенуацію) бактерій, вірусів, створюючи несприятливі умови культивування.
Серед живих вакцин найбільш широко використовується протитуберкульозна вакцина БЦЖ (BCG - Bacterium Calmette, Guerin).
При виготовленні деяких вакцин збудники культивують у курячому ембріоні (рикетсії висипного тифу, віруси грипу, кору, паротиту), вирощують вакцинні штами у культурах тканин (вакцини проти кору, жовтої гарячки, поліомієліту, сказу).
Крім атенуації, живі вакцини можна одержувати шляхом селекції (відбору) з існуючих у природі штамів таких варіантів, які мають найменшу вірулентність (вакцини проти бруцельозу, туляремії, віспи, поліомієліту).
У той же час, незважаючи на високу ефективність, живі вакцини мають ряд недоліків. Їх важко зберігати, стандартизувати, контролювати активність. У людей з імунодефіцитами живі вакцини можуть викликати захворювання.
У даний час знову набуває великого значення метод атенуації. Але докорінно змінились самі принципи атенуації - зниження вірулентності мікроорганізмів. З цією метою використовують генетично модифіковані мікроорганізми (бактерії, віруси). Такі вакцини містять або непатогенні мікроорганізми, які синтезують антигенні детермінанти певного патогенного збудника, або штами патогенних бактерій, у яких вилучені гени патогенності.
Наприклад, створено штам холерного вібріону, у якого вилучено ген, який кодує А1-пептид – відповідальний за синтез ентеротоксину. Ефективність імунізації таким штамом висока.
Інший сучасний спосіб одержання атенуйованих вакцин полягає у вилученні з геному патогенних бактерій ділянок генів, які відповідають за незалежні життєво важливі функції. Вважається, що такі штами будуть мати незначну здатність до розмноження і продукції факторів патогенності. Одержано протисальмонельозну вакцину, у бактерії якої внесені зміни в гени, що кодують синтез ароматичних сполук і метаболізм пуринів.
52.Хімічні вакцини та анатоксини, принципи одержання. Асоційовані вакцини. Адсорбовані вакцини, принцип «депо»
Хімічні вакцини є вакцинами другого покоління. Такі вакцини містять уже очищені антигени збудників інфекційних захворювань,отримані переважно хімічними методами. Основний принцип одержання хімічних вакцин полягає у виділенні та очищенні проективних антигенів від баластних речовин,які забезпечують розвиток надійного імунітету. Для виділення з мікроорганізмів антигенних комплексів використовують трихлороцтову кислоту,фенол,ферменти тощо. Хімічні вакцини характеризуються слабкою реактогенністю,вони є генетично і онкогенно безпечними,стійкими до впливу зовнішнього середовища,можуть використовуватися у різних асоціаціях. Але недоліками хімічних вакцин є те,що вони швидко виводяться з організму і є менш імуногенними.
Анатоксини-якісно нові препарати,одержані з екзотоксинів бактерій шляхом обробки 0,4% розчином формаліну при 37С протягом 3-4 тижнів. Така технологія зберігає антигенні та імуногенні властивості екзотоксинів,але знищує їх токсичність. На введення анатоксинів організм виробляє антитоксини. Для досягнення напруженого антитоксичного імунітету необхідне дворазове введення анатоксину з подальшою ревакцинацією.
Сьогодні широко використовують анатоксини,до складу яких після очищення і концентрації додають сорбенти-адюванти. Такі вакцини називаються адсорбованими. Адсорбція анатоксинів значно підвищує їх імуногенні властивості.
Вакцини різних типів, що містять кілька компонентів називаються асоційованими вакцинами. Ці препарати, призначені для одночасної вакцинації проти декількох інфекційних захворювань.
Для підвищення імуногенності антигенів, які входять до складу інактивованих, хімічних, синтетичних В. і анатоксинів, застосовують адюванти. Адюванти лат. adjuvans — допомагаю — це різноманітні за походженням і фізико-хімічними властивостями речовини: гель гідроокису алюмінію, ліпіди, емульгатори, полімерні сполуки. Механізм дії адювантів полягає у створенні депо антигену в місці введення В. та неспецифічної стимуляції функціональної активності імунокомпетентних клітин.