32. Вчення про імунітет. Етапи розвитку імунології. Види і форми цього прояву.

Імунітет - це комплекс реакцій організму, спрямованих на збереження гомеостазу при дії на організм генетично чжих біологічних факторів Органи імунної системи: центральні: кістковий мозок і тимус. Периферичні: селезінка, лімфатичні вузли, лімфоїдна тканина асоційована зі слизовими. У центральних органах майбутні захисники організму - так звані імунні клітини - попередники перетворюються в зрілі імунокомпетентні лімфоцити. Потім вони відправляються на наступний ступень.В периферичних органах лімфоцити проходять останні етапи цілеспрямованого розвитку, щоб донести імуноглобулінові рецептори до місцевих відділів організму людини.

Стан імунної системи забезпечують як спадкові (природний імунітет), так і спеціально сформовані механізми (штучний імунітет). Природний імунітет поділяється на вроджений і набутий.Уроджений імунітет до певних хвороб передається спадково. Набутий формується протягом усьо­го життя людини. Він з’являється після перенесеного захворювання й може бути активним і пасивним. Активний імунітет розвивається через 1-2 тижні після одужання. Він може зберігатися тривалий час, іноді все життя або бути нестійким . Пасивний імунітет має немовля, яке отримало антитіла від матері через плаценту під час внутрішньоутробного розвитку або із грудним молоком. Такий імунітет зберігається протягом перших тижнів життя, а потім поступово зникає. Штучний імунітет створюють введенням в організм лікувальної сироватки — готових антитіл проти певного збудника (наприклад, протитуберкульозне щеплення) або вакцини.

Імунна система розділена на дві частини - систему гуморального імунітету та систему клітинного імунітету. У разі гуморального імунітету, захисні функції виконують молекули, що знаходяться в плазмі крові(фагоцитоз), але не клітинні елементи. У той час як у випадку клітинного імунітету захисна функція пов'язана саме з клітинами імунної системи. Система клітинного імунітету виконує захисні функції наступними способами:*шляхом активації антиген-специфічних цитотоксичнихТ-лімфоцитів, які можуть викликати апоптоз соматичних клітин, *шляхом активації макрофагів і натуральних кілерів, які руйнують внутрішньоклітинні патогени;*шляхом стимулювання секреції цитокінів, які впливають на інші клітини імунної системи, що беруть участь в адаптивному імунній відповіді і природженому імунній відповіді.

Розрізняють 2 основні етапи розвитку імунології:

*Перший етап розвитку імунології подарував світу можливість профілактики інфекційних захворювань - вакцини (початок інфекційної імунології ). Вчення про імунітет одержало бурхливий розвиток після того, як учені довідалися про фагоцитарну активність лейкоцитів і про утворення в організмі антитіл різних класів проти антигенів. Було встановлено, що поряд з ендокринною, серцево-судинною, травною й іншою системами в організмі тварин і людини існує і самостійна імунна система.

* З відкриття в крові антитіл - захисних гуморальних речовин почався другий етап розвитку імунології (гуморальної імунології). На початку 20 століття Ерліх розробив гуморальну теорію імунітету, відповідно до якої головним захисним фактором є антитіла. Після цих етапів почалося бурхливе вивчення і дослідження імунної системи організму, що на сьогоднішній день сягнуло значних відкриттів в імунології.

Взагальному,імунологію поділяють на інфекційну (таку що вивчає механізми захисту від патогенних мікіроорганізмів) та неінфекційну (не пов’язана з агентами що заражують).Предметом вивченням її є: *Будова імунної системи;*Закономірності та механізми розвитку імунних реакцій;*Механізми контролю і регуляції імунних реакцій;*Хвороби імунної системи та її дисфункції;*Умови та закономірності розвитку імунопатологічних реакцій та способи їх корекції;*Можливість використання резервів і механізмів імунної системи в боротьбі з інфекційними та неінфекційними захворюваннями;*Імунологічні проблеми репродукції;*Імунологічні проблеми трансплантації органів і тканин.

33. Неспецифічні фактори захисту організму від патогенних мікробів. Комплемент, його властивості, шляхи активації.Фагоцитоз, види фагоцитуючих клітин.Стадії фагоцитозу.Завершений та незавершений фагоцитоз.

До неспецифічних факторів можна віднести шкіру і слизові оболонки, що є бар'єром, який затримує сторонні предмети і не допускає їх у внутрішнє середовище організму. Також слиз носа, сеча, слина, сльози містять бактерицидні реовини несп. ЗахистуДо неспецифічних гуморальних факторів імунітету відносяться:

— циркулюючі в крові інтерферони — вони підвищують стійкість кліток до дії вірусів, перешкоджають з розмноженню в клітках;

— З-реактивний білок крові — утворить комплекси зі збудниками інфекції, викликаючи тим самим активізацію системи комплементу, а також деякі клітки імунної системи (фагоцити й ін.);

— білки системи комплементу — звичайно неактивні, але здобувають імунологічну активність під впливом інших факторів імунітету;

— лізоцим — фермент, що розчиняє клітинні стінки інфекційних мікроорганізмів;

• трансферін — перешкоджає розмноженню мікроорганізмі.

Комплемент- складний комплекс білків крові, що складається з 9 основних фракцій С1-С9, всього до цієї системи входить більше 30 білків.

Класичний шлях- система компл. Активується комплексом антиген-антитіло, якщо антигеном є клітина, яка в результаті руйнується.

Альтернативний шлях-активація здійснюється ліпополісахаридами грамнегативних бактерій з участю білків пропердинової системи.

Фагоцитоз-процес поглинання та перетравлення чужих для імунної системи організму факторів.До фагоцитів належать клітини мієлопоетичного ряду(базофіли, еозинофіли, нейтрофіли) та макрофагально-моноцитарної системи(моноцити і тканинні макрофаги)

Стадії фагоцитозу:

*хемотаксис

*адгезія бактерій на поверхні фагоцита

*активація мембрани фагоцита і поглинання м.о.

*злиття фагосоми з лізосомою і ферментне розщеплення м.о.

*видалення продуктів розпаду за межі клітини

-фагоцитоз завершений - при якім відбувається внутрішньоклітинне переварювання поглинених мікроорганізмів і частинок

-фагоцитоз незавершений -при якім поглинені мікроорганізми не зазнають внутрішньоклітинному переварюванню, а зберігаються або розмножуються у фагоцитах.

34. Імунна система організму, її органи. Роль вилочкової залози в імунній відповіді.Клітини імунної системи, їх різновиди(Т,В-лімфоцити і макрофаги). Їх роль в клітинному і гуморальному імунітеті.

Відповіддю на введення генетично чужорідних субстанцій(антигенів) є продукція антитіл-імуноглобулінів, що виробляються клітинами лімфоїдних органів.

Лімфоїдні органи поділяються на:

*Первинні(центральні)- тимус, черв.кістковий мозок, фабрицієва сумка(у птахів)

*Вторинні(переферичні)-селезінка, лімф.вузли, одиночні лімф. Фолікули слиз.оболонки.

Головним компонентом імунної системи організму є лімфоїдна стовбурова клітина, що генерує утворення клітин-попередників Т-лімфоцитів і Б-лімф.

Т-клітини-55-60% загальної к-сті лімф.периферичної крові.

Б-клітини-25-30%

Тривалість життя у Т-лімф.- місяці, роки; у Б-кілька тижнів

Субпопуляції Т-лімф: Т-хелпери, Т-супресори, Т-кіллери.

У розвитку імунної відповіді на антиген беруть участь Т,Б-лімф., макрофаги

Макрофаги виробляють лізоцим, цитотоксини, інтерферон, фактори комплементу.

Макрофаги захопивши і переробивши антиген, вступають у контакт з Т і Б-лімф., передаюси їм інформацію, потрібну для здійснення імуногенезу.

Т-лімфоцити- забезпечують клітинний імунітет при більшості вірусних інфекцій.У розвитку імунних реакцій беруть участь інтерлейкіни і фактори, що активують макрофаги.

Б-лімфоцити- гуморальний імунітет, проти бактеріальної інфекції.Антитілотворні інфекції виникають із Б-лімф.

Центральним органом клітинного імунітету є тимус.

Фази:

1)звязування антигену Т-лімфоцитом;

2)проліферація Т-лімф.

3)синтез медіаторів

4)цитотоксичний ефект

Система Б-лімфоцитів складається з:

1)Б-лімф. Попередників-виділення антитіл

2)Б-супресори-розвиток імунологічної толерантності(пригнічення розмноження

3)Б-кіллери, що взаємодіють з Іg(?), спричиняючи руйнування останніх.

35.Форми імунної відповіді організму.Імунологічна толерантність, причини її винекнення.Імунологічна пам”ять, її механізм.

Кількість і швидкість утворення антитіл на кожен антиген є генетично детермінована.Вона залежить, також, від дози антигена, шляхів його проникнення в організм.Перший контакт з антигеном зумовлює первинну імунну відповідь, при якій розрізняють 4 фази синтезу антитіл:

1)Індукції(лаг-фаза) - триває від моменту проникнення антигена в організм до початку зростання кількості антитіл (24-96 годин).

2)Логарифмічне збільшення титру антитіл - продовжується 2-7 днів.  3) Максимальної концентрації антитіл.

4)Зменшення продукції антитіл - декілька тижнів, місяців і навіть років.

Повторна імунізація через декілька тижнів або місяців призводить до вторинної імунної відповіді. При цьому тривалість кожної фази реакції інша:Спостерігається значне скорочення фази індукції. Потім наступає раптове збільшення антитіл у сироватці (одночасно з'являються IgG і IgM), які знаходяться там триваліший період, ніж при первинній імунній відповіді.

*Процес синтезу антитіл пояснила клонільно-селекційна теорія Ф.Бернета.

Завдяки цьому механізму антитіла можуть накопичуватися в достатньо високій концентрації, щоб ефективно боротися з інфекцією. Проліферуючому клону необхідний час для утворення достатньої кількості клітин. От чому проходить зазвичай декілька днів після контакту з антигеном, перш ніж в сироватці крові виявляються антитіла. Оскільки ці антитіла утворилися в результаті антигенної дії, ми говоримо про набуту імунну відповідь.Інтенсивність відповіді, що здійснюється популяцією лімфоцитів (ті що вже контактували із антигеном), зростає, головним чином, за рахунок збільшення клітин, здатних сприймати антигенний стимул. При цьому повинна існувати комбінація механізмів, що включають зберігання антигена, існування популяції лімфоцитів і постійну підтримку окремих клонів клітин, що і приводить до здатності імунної системи запам'ятовувати (набутого імунітету)Таким чином формується природна толерантність імунної системи до власних тканин і органів.

*.Імунна пам'ять — здатність імунної системи організму після першої взаємодії з антигеном специфічно відповідати на його повторне введення. Пам»ять зберігається довго, особливо у випадку імуноглобулінів класу G

Імунна пам'ять принципово відрізняється від нейронної пам'яті за способом її введення, рівнем зберігання та обсягом інформації. Осноновні носії імунної пам'яті - довгоживучі Т-і В-лімфоціти, які утворюються при первинній імунній відповіді і продовжують циркулювати з кров'ю та лімфою як специфічні попередники антиген-реактивних лімфоцитів. При вторинній відповіді ці клітини розмножуються, забезпечуючи швидке збільшення клону антиген-реактивних лімфоцитів даної специфічності. З інших механізмів імунної пам'яті важливе значення мають імунні комплекси, цитофільні антитіла, а також блокуючі антитіла.