25. Хіміотерапія та хіміотерапевтичні препарати. Хіміотерпевтичний індекс. Механізм антибактеріальної дії сульфаніламідів. Роль п.Ерліха та г.Догмагка у розвитку вчення про хіміотерапію.

Хіміотерапія- лікування інфекційних і паразитарних захворювань за допомогою хімічних речовин.

Хіміотерапевтичні препарати,які використовуються в клініці,повинні мати високу терапевтичну ефективність і низьку токсичність для організму. Для оцінки їх якості введено поняття хіміотерапевтичного індексу. Він виражається відношенням максимальної дози препарату, що переноситься хворим, до мінімальної лікувальної. Цей показник не повинен бути меншим 3.

Сульфаніламідні препарати — перші хіміотерапевтичні протибактеріальні засоби широкого спектру дії — є похідними аміду сульфанілової кислоти.

Механізм хіміотерапевтичної дії сульфаніламідних препаратів грунтується на спільній структурі їх з параамінобензойною кислотою ПАБК, завдяки чому вони, конкуруючи з нею, залучаються до метаболізму бактерій. Шляхом конкуренції з ПАБК сульфаніламіди перешкоджають використанню її мікроорганізмами для синтезу кислоти дигідрофолієвої. На сьогодні синтезовано понад 15 000 похідних сульфанілової кислоти, з яких близько 40 впроваджено в медичну практику як антибактеріальні засоби.

Г. Домагк дослідив червону фарбу, що синтезували німецькі хіміки. Він показав, що червона фарба виявляє виражену протимікробну дію у мишей, заражених гемолітичним стрептококом. Фарба отримала назву Проптозил. Домагк нагороджений Нобелівською премією.

Ерліх встановив факт придбання мікроорганізмами стійкості до хіміотерапевтичних препаратів. Світову славу Ерліху приніс розроблений ним препарат 606 сальварсан, який виявився високоефективним при лікуванні сифілісу. Працював над проблемою злоякісних пухлин.

26.Явище антагонізму мікробів.Роль вітчизняних мікробіологів у розвитку вчення про антагонізм мікробів.Антибіотики ,характеристика,принципи одержання ,одиниці виміру.Класифікація за механізмом дії на мікроорганізми.

Антагонізм мікробів-придушення одних видів мікроорганізмів іншими. Вперше відмічений Л. Пастером (1877). Поширений в природі. У одних випадках під впливом антагоністів мікроби перестають зростати і розмножуватися, в інших — клітки їх лізируються, розчиняються, в третіх — гальмуються або зупиняються біохімічні процеси усередині кліток, наприклад дихання, синтез амінокислот. Найрізкіше Антагонізм виявляється в актиноміцетів, бактерій і грибів. Синьогнійна паличка активно пригнічує чумну паличку; актиноміцет, що виділяє ністатин, пригноблює зростання дріжджових організмів. Найчастіше антагоністи діють на конкурентів продуктами обміну речовин , у тому числі антибіотиками, або витісняють їх унаслідок інтенсивнішого розмноження або переважно вжитку їжі. Ще в 19 ст неодноразово намагалися використовувати явище Антагонізму для лікування хвороб, викликаних бактеріями (Ст А. Манассєїн, 1871; А. Р. Полотебнов, 1872; і ін.), але не мали успіху, оскільки працювали з неочищеними препаратами. Мікроби-антагоністи широко використовуються у виробництві антибіотиків .

Антибіотики (грец. αντι — проти, грец. βιοτικος — життєвий), органічні речовини, що синтезуються мікроорганізмами в природі для захисту від інтервенції інших видів мікроорганізмів, та володіють здатністю пригнічувати розвиток, або вбивати цих мікробів. Як правило, антибіотики виділяють з живих бактерій або грибів.Величезна різноманітність антибіотиків і видів їх впливу на організм людини стало причиною класифікування і поділу антибіотиків на групи. За характером впливу на бактеріальну клітину антибіотики можна розділити на три групи:

Бактеріостатичні (бактерії живі, але не здатні розмножуватися),

Бактерициди (бактерії гинуть, але фізично продовжують бути присутнім в середовищі),

Бактеріолітичні (бактерії гинуть, і руйнуються бактеріальні клітинні стінки).

Класифікація за хімічною структурою, яку широко використовують в медичному середовищі, складається з наступних груп:

Бета-лактамні антибіотики, що поділяються на дві підгрупи:

Пеніциліни — виробляються колоніями цвілевих грибів Penicillinum;

Цефалоспорини — мають схожу структуру з пеніцилінами. Використовуються для боротьби з бактеріями, що стійкі до пеніциліну.

Макроліди — антибіотики зі складною циклічною структурою. Мають бактеріостатичну дію.

Тетрацикліни — використовуються для лікування інфекцій дихальних і сечовивідних шляхів, лікування важких інфекцій типу сибірської виразки, туляремії, бруцельозу. Дія — бактеріостатична.

Аміноглікозиди — володіють високою токсичністю. Використовуються для лікування важких інфекцій типу зараження крові або перитоніт ів.

Левоміцетини- Використання обмежене через підвищеної небезпеки серйозних ускладнень — ураженні кісткового мозку, який виробляє клітини крові. Дія — бактеріостатичну.

Глікопептиди — антибіотики, що порушують синтез клітинної стінки бактерій. Надають бактерицидну дію, проте відносно ентерококів, деяких стрептококів і стафілококів діють бактеріостатично.

Лінкозаміди надають бактеріостатичну дію, що зумовлено пригніченням синтезу білку рибосомами. У високих концентраціях відносно високочутливих мікроорганізмів можуть проявляти бактерицидний ефект.

Протигрибкові — руйнують мембрану клітин грибків і викликають їх загибель. Дія — літична. Поступово витісняються високоефективними синтетичними протигрибковими препаратами.

27.Лікарська стійкість мікробів.механізм утворення стійких форм.Методи визначення чутливості мікробів до антибіотиків.Мінімальна пригнічувальна(МПК) та мінімальна бактерицидна(МБК) концентрації.Практичне значення.Принципи боротьби з лікарською стійкістю мікроорганізмів.

Стійкість до протимікробних препаратів - це здатність мікроорганізмів (таких як бактерії, віруси і деякі паразити) протистояти впливу на них протимікробних препаратів (таких як антибіотики, противірусні препарати та протималярійні засоби). Неналежне використання протимікробних препаратів сприяє розвитку лікарської стійкості. Проблему посилюють як надмірне, так і недостатнє і неналежне використання.

Існуючі протимікробні препарати втрачають свою ефективність. У той же час в розробці нових протимікробних препаратів спостерігається занепад. Наукові дослідження в області нових діагностичних засобів для виявлення стійких мікроорганізмів та вакцин для профілактики та боротьби з інфекціями також проводяться в недостатніх масштабах. При збереженні цієї тенденції арсенал засобів для боротьби зі стійкими мікроорганізмами скоро буде вичерпано. Найбільш перспективним напрямком в розробці нових засобів для подолання лікарської стійкості патологічних мікроорганізмів, є об'єднання в одному препараті двох компонентів, один з яких інактивує генетичну захист мікробної клітини, а інший - просто знищує її.

28.Інфекція.Фактори,що зумовлюють виникнення інфекційного процесу.Роль мікроорганізмів в інфекційному процесі.Патогенність,вірулентність,одиниці виміру,методи визначення.фактори патогенності мікроорганізмів,їх характеристика.

Інфекція або Заражування — стан, коли в організм потрапляє чужорідний агент (бактерія, грибок, найпростіші або вірус), який розмножується і здійснює хвороботворний ефект.

Інфекції виникають тільки при наявності в харчових продуктах живихклітин мікроорганізмів, які мають певний інкубаційний період і своїознаки. Вірулентність, або ступінь патогенності мікробів змінюється залежно від умов їхнього існування. Патогенні мікроби виробляють отруйні речовини – токсини. Вони бувають двох видів: екзотоксини і ендотоксини. Екзотоксини виділяються з клітин в навколишнє середовище в період життєдіяльності мікроорганізмів, а ендотоксини – лише після порушення цілісності клітинної стінки. Екзотоксини більш отруйні ніж ендотоксини.

Вірулентність (від лат. Virulentus — ступінь хвороботворності (патогенності) даного інфекційного агента (звичайно віруса, можливо, бактерії або іншого мікроба). Вірулентність залежить як від властивостей інфекційного агента, так і від сприйнятливості (чутливості) інфікованого організма. Про величину вірулентності судять за тяжкістю захворювань, що викликаються вірусом або мікробом захворювань, в експериментах на тваринах — за смертельною дозою інфекційного агента. Вірулентність визначається не тільки здатністю мікроорганізму упроваджуватися в організм сприйнятливої тварини, розмножуватися і розповсюджуватися в нім, але і тим, що вірус (або мікроб) виробляє отруйні продукти життєдіяльності — токсини.

Патогенність — потенційна здатність мікроорганізму викликати захворювання. Ця властивість характеризує видові генетичні особливості мікроорганізму, його взаємовідносини з певним видом або видами інших організмів. Патогенність характеризується вираженою специфічністю, тобто здатністю одного виду мікроорганізму викликати певні клінічні та патоморфологічні зміни. Це обумовлюється біологічними та генетичними факторами. Патогенність залежить як від агресивності мікроорганізму (здатності проникати у клітини та органи, а також продукувати токсини), так і від виду та фізіологічного стану організму хазяїна.

29.Токсини мікробів(екзо- та ендотоксини).Класифікація екзотоксинів за функціональними властивостями.Властивості та хімічний склад ,одержання ,вимірювання сили екзотоксинів.роль в патогенезі та імуногенезі інфекційних захворювань.

Екзотоксини — токсичні речовини білкової природи, що виробляються патогенними мікроорганізмами та виділяються ними в довкілля.

Дія екзотоксинів спостерігається через певний інкубаційний період. Дія цих речовин високоспецифічна, вони уражають певні тканини та органи, що обумовлює характерну клінічну картину відповідного захворювання, його патогенез та патоморфологію. Так токсин правця діє на нейрони спинного мозку, дифтерійний токсин уражає серцевий м'яз та наднирники.

Оскільки екзотоксини є білками, вони досить нестійкі до високої температури та дії хімічних речовин (зокрема більшість з них руйнуються ферментами травної системи).

Дуже важливою властивістю екзотоксинів є втрата токсичності. Після обробки їх формаліном або деякими іншими хімічними речовинами токсини втрачають свої отруйні властивості, але зберігають здатність при введенні в організм стимулювати утворення антитіл-антитоксинів. Такі знешкоджені препарати токсинів називають анатоксинами.

В лабораторії екзотоксини отримують шляхом вирощування мікроорганізмів у рідкому поживному середовищі протягом кількох діб. Після цього культуру мікроорганізмів фільтрують через фільтри, які не пропускають бактерій. Отриманий фільтрат містить токсин та інші продукти метаболізму мікроорганізмів. Для отримання очищених токсинів застосовують різноманітні методи — осаджування сірчанокислим амонієм, кислотами, спиртами, електродіалізом, ультрафільтрацією тощо.

Ендотоксини — токсичні речовини хвороботворних бактерій, які утворюються внаслідок загибелі та руйнуванні клітин мікроорганізмів в організмі хазяїна.

На відміну від екзотоксинів, дія ендотоксинів на організм не відрізняється специфічністю. Ендотоксини, отримані з різних видів мікроорганізмів при введенні в організм викликають більш-менш схожу клінічну картину. Потрапивши до організму, ці токсини починають діяти відразу, майже без інкубаційного періоду. У тварин після введення летальних доз ендотоксинів розвиваються слабкість, задишка, розлади кишечника (діарея), зниження температури. Загибель тварин спостерігається через кілька годин. Сироватка крові тварин, яким вводились ендотоксини не має високої антиендотоксичної активності та не повністю нейтралізує отруйні речовини ендотоксинів.

За хімічною природою ендотоксини є складними глюцидо-ліпідо-поліпептидними комплексами (ліпополісахариди). На відміну від екзотоксинів вони термостабільні. Найбільш вивчені ендотоксини грамнегативних бактерій — збудників черевного тифу, дизентерії, холери.

У лабораторії ендотоксини отримують руйнуванням клітин бактерій різноманітними способами. Серед них розтирання висушених клітин у розчинах кухонної солі, заморожування та відтаювання суспензії бактерій, руйнування ультразвуком, обробка трихлороцтовою кислотою тощо.