15. Особливості економічних ідей п. Буагільбера

П’єр Буагільбер (1646-1714) — юрист, літератор, економіст, представник ранніх класичних ідей, на які його наштовхнули кризові процеси в рідній Франції. Наприкінці XVII ст. і майже все XVIII ст. вона залишалася напівфеодальною державою. Сільське господарство як головна галузь економіки придушувалося меркантилістськи налаштованим урядом, що призначав низькі ціни на хліб і забороняв вивозити його за межі Франції; до того ж селяни були пригнічені вантажем численних повинностей, а ремісники і торговці — різноманітними податками. Природно, що представники тоді ще не зміцнілого буржуазного стану обвинувачували у ситуації, яка склалася, державу, що підтримувала дворян привілеями, які зберігалися. Виразником такого невдоволення політикою «кольберизма» (від імені міністра фінансів за часи Людовика XIV) і був П. Буагільбер. Йому належать статистичні викладення за підсумками неефективної політики монарха і його міністрів. У своєму творі «Трактат про природу багатства, грошей і податків» він виступає за вільну торгівлю і проти державного втручання в економічне життя. Проте, виходячи зі сформованої у Франції ситуації, Буагільбер закликає для початку усунути свавілля в оподатковуванні, дотримуватися принципу рівномірності обкладання, а також перейти до натуральних зборів.

Однак, почавши із критики, дослідник торкається і більш глибоких проблем. Так, він формулює положення про об’єктивність законів господарського життя, а також висловлює думку про те, що джерело багатства перебуває у сфері виробництва (насамперед, сільськогосподарського), а не у сфері обігу (хоча остання служить розвитку виробництва). Метою виробництва Буагільбер вважає споживання, задоволення потреб, що відбувається в процесі обміну. Обмін, відповідно, є невід’ємною умовою життя суспільства ще з часів поділу його на хліборобів і скотарів.

Цікавило Буагільбера і фундаментальне питання про осно- Ви обмінюваності. Деякі історики, виходячи з висловлювань із цього приводу, вважають Буагільбера, поряд із В. Петті, основоположником теорії трудової вартості. Отже, згідно з П. Буагільбером, обмін повинен відбуватися відповідно до витрат праці і забезпечувати гідне життя працюючій людині. Визначаючи витратами праці варлсть створеного товару, він акцентує увагу на тому, що цей закон (вартості) по сул є законом природи, вічним і повсюдним явищем. Але все-таки, співвід- носячи внутрішній прояв і зовнішню форму, вчений виділяє «справжню варлсть» (обумовлену витратами праці й обчислювану робочим часом) і ринкову ціну (грошовий еквівалент). Також він висловив ідею про нормальну ціну, що повинна покривати витрати, приносити прибуток і одночасно забезпечувати безперервний процес реалізації.

Не залишено поза увагою також трактування грошей. Вони, на думку Буагільбера, нерідко порушують рівновагу прямого товарного обміну за «справжньою вартістю», але існують, оскільки полегшують обмін, служать заставою при взаємній передачі товарів. Без них цілком можна обійтися, тому що гроші — лише кошти для досягнення кінцевої мети, задоволення потреб корисними для життя товарами. Отже, їх не потрібно накопичувати, вони постійно повинні перебувати в русі. Тому припустимо поступову заміну золотих і срібних грошей на паперові банкноти.

Таким чином, економічні погляди француза Буагільбера стали основою для розвитку класичної традиції в політичній економії поряд із такими ж поглядами англійця В. Петті, але незалежно від них.