13. Основні економічні ідеї т.Мальтуса

Мальтус був упевнений у тому, що економічна система в принципі нерівноважна і причинами тому служать групи зовнішніх і внутрішніх стосовно до неї факторів. Зовнішній вплив на економіку він виклав у памфлеті «Досвід про закон народонаселення у зв’язку з майбутнім удосконалюванням суспільства», де стверджує, що всі нещастя людства криються в перенаселенні. Виходячи із припущення про обмеженість ресурсів, Мальтус вивів «закон народонаселення»: населення зростає в геометричній прогресії, а продовольчі ресурси — в арифметичній. Із закону народонаселення випливав закон «залізної заробітної плати», відповідно до якого зарплата в суспільстві не може збільшуватися, залишаючись на постійно низькому рівні.

«Принципи політичної економії» стали роботою, де Мальтус навів внутрішній фактор нерівноважності системи, критикуючи «закон збуту» Сея. На його думку, прибуток як частина вартості не знаходить реалізації в суспільстві: оплатити товар вище вартості не можуть ні робітники зі своєї «мізерної» зарплати, ні капіталісти, які б втратили при покупці все те, що вони виграли при продажі. Отже, повинна існувати третя категорія покупців, що тільки купує, нічого не продаючи (державні чиновники, земельні власники, армія тощо). Існування «третіх осіб» і державного втручання в перерозподільні процеси Мальтус розглядав як гарантію проти криз перевиробництва.

14. Основні положення учення фізіократів, відмінності від передуючих економічних поглядів

Фізіократизм — специфічна течія а рамках класичної школи, яка «природні» закони розуміє буквально — як закони природи, а отже, все національне багатство створюється в найбільш відповідній цим законам галузі — сільському господарстві.

Основним ідеологом фізіократичної економічної думки був Франсуа Кене (1694-1774). Центральною проблемою в економічній системі Кене стало вчення про «чистий продукт» (у сучасному розумінні — додатковий продукт). Саме це поняття дозволило розвинути подальші дослідження у сфері праці і капіталу, соціального устрою суспільства. «Чистий продукт» — це частина доходу хлібороба, що залишається після відрахування коштів на власне утримування. Це, по суті, надлишок, що з’явився у працюючого сільськогосподарського виробника внаслідок володіння і управління земельною ділянкою. Після всіляких операцій обміну «чистий продукт» надходить до торговців і промисловців (у мануфактуру), і в такий спосіб відбувається розподіл цього чистого доходу суспільства. Праця, відповідно, ділиться на продуктивну (сільськогосподарську) і непродуктивну (не створює «чистого продукту»).

В залежно від причетності до виробництва «чистого продукту» Кене розділив суспільство на 3 класи: продуктивний (хлібороби); клас земельних власників (землевласники, церква, держава); безплідний клас (мануфактурники, торговці, ремісники, покликані обслуговувати сільське господарство). На основі цього поділу вчений спробував уперше в історії представити процес відтворення і переміщення продукту між даними суспільними класами. Свою модель безперервного руху сукупного продукту в натуральній і грошовій формі між секторами економіки він представив у роботі «Економічна таблиця». Примітно, що в ній уперше була показана динаміка виробництва, досягнення рівноваги економічної системи, а також відтворення економічних відносин між класами, тобто відтворення соціальної структури суспільства. Проте, істотними недоробками «економічної таблиці» були непередбачені можливості розширеного відтворення за рахунок нагромадження, а також виключення можливості створення додаткової вартості промисловості.

Новизна наукової концепції Кене полягала також у вченні про капітал: по-перше, були розведені поняття «грошей» і «капіталу». Під капіталом розумілися не тільки і не стільки гроші, як засоби виробництва. Були закладені основи для розподілу капіталу на основний і оборотний, визначені, відповідно, як первісні аванси (витрати на тривалий період обігу) і щорічні аванси (витрачаються звичайно протягом року).

Хоча в економічній таблиці Кене не врахував державу як керуючого суб’єкта, в окремому вченні про податки він відображає його фіскальну функцію і висловлює рекомендації з удосконалення оподаткування. На його думку, податок повинен бути неруйнівним, стягуватися безпосередньо з «чистого продукту», а не із зарплати. Були також виділені безпосередні і кінцеві платники податку.

Жак Тюрґо (1727-1781) — політичний діяч і мислитель. Продовжив розвиток фізіократичних ідей у своїй роботі «Міркування про утворення і розподіл багатств». Учення про класи він доповнив виділенням у безплідному класі найманих робітників, у яких немає нічого, крім своїх рук і ремесла, і єдине джерело доходів яких — заробітна плата. Остання ж повинна бути зведена до фізіологічного мінімуму. У вченні про капітал Тюрґо вказав, що капіталом є заощадження, витрачені на виробництво. На відміну від інших фізіократів, він виділяв, крім ренти, ще і дохід на капітал (промисловий і торговельний прибуток). Також була досліджена природа позичкових відсотків як плати за ризик і альтернативні втрачені можливості позикодавця, а також як інформаційного барометра на ринку капіталів. Гроші сприймалися як те, що має товарну природу, і без відриву від товарного світу.