10. Головне завдання політичної економії за д.Рікардо

Давид Рікардо (1772-1823) завершує класичну політичну економію. У «Началах політичної економії і оподатковування» він сформулював завдання науки і предмет дослідження: визначити закони, які управляють розподілом створеного продукту між класами.

В основу своєї системи Рікардо поклав аксіому трудової теорії вартості, з якої виводив інші концепції. «Праця є основою всякої вартості», і навіть використання найманої праці не скасовує цього закону, тому що прибуток і земельна рента своїм джерелом мають працю. У вартість товару входить також і вартість засобів виробництва, що переноситься на готовий продукт. Ним розрізняється «абсолютна» і «мінова» вартість. Абсолютна вартість — це втілена у товарі праця, а мінова (відносна) — це вираження вартості одного товару в іншому. Вартість товару повинна визначатися не індивідуальними витратами, а суспільно необхідною працею (найбільш продуктивним при гірших умовах виробництва). У своїй теорії вартості Рікардо виділяв також природну і ринкову ціни. Першу він вважав вираженням вартості, а другу пов’язував із відхиленням від неї під впливом попиту та пропозиції. Велику увагу приділяв з’ясуванню пропорцій обміну, тобто намагався визначити ціну до попадання товару на ринок. Гроші вчений сприймав як товар і підкреслював, що вартість золота і срібла, подібно вартості інших товарів, «пропорційна кількості праці, необхідної для їхнього виробництва і доставки на ринок». Рікардо підкреслював специфіку грошей як особливого товару, що виступає як міра вартості інших товарів і кошти обігу. Кількість паперових грошей повинна відповідати вартості товарної маси в обігу, а надлишки грошей повинні вилучатися банком. Рікардо поширив закони обігу паперових грошей на повноцінні гроші (золото, срібло) і зайняв позицію кількісної теорії грошей: вартість грошей, а отже і ціни товарів, залежать від кількості грошей в обігу. Вільний імпорт автоматично регулює обіг золота, коливання цін і допомагає встановлювати економічну рівновагу (концепція автоматичного регулювання платіжних балансів). Тому так важлива вільна торгівля.

Говорячи про вартість і багатство, учений указував на розбіжність між ними. Капітал Рікардо характеризував як частину багатства країни, що застосовується у виробництві і яка необхідна, щоб надати руху праці. Рікардо виділяв основний і оборотний капітал залежно від ступеня його довговічності.

Як і Сміт, Рікардо виділяв три основних види доходів: прибуток, заробітну плату і ренту. Однак трактування їхнього розподілу інша. Прибуток — це частина вартості товару, створена працею найманого робітника, за винятком заробітної плати. Зарплата — ціна праці, що під впливом законів ринку розмежовується на природну і ринкову. Природна ціна праці — це вартість певної суми життєвих коштів, необхідних для утримування робітників, продовження їхнього роду і розвитку. Ринкова ціна праці коливається навколо природної (звичайно вона нижча, тому що пропозиція стабільно перевищує попит). Рента у Рікардо — це диференціальна рента, тобто дохід, що перевищує середній прибуток внаслідок відносно кращих умов застосування капіталу. Землі, найгірші з тих, що використовуються, ренти не дають. На відміну від заробітної плати і прибутку, рента не є ціноутворюючим доходом. Рух доходів у суспільстві протилежно направлений: навіть при збільшенні національного доходу, прибуток, зарплата і рента зростають за рахунок один одного і це об’єктивна закономірність.

Рікардо довів, що абсолютні переваги, розглянуті Смітом при аналізі вигід міжнародної торгівлі, — окремий випадок загального правила. Теорія порівняльних переваг — основа для пояснення причин і напрямків міжнародної торгівлі. Висновки про доцільність обміну треба робити на підставі зіставлення порівняльних, а не абсолютних витрат.