6. Економічні погляди Арістотеля

Найвизначнішим філософом античності вважається Арістотель (384-322 рр. до н. е.) — автор безпрецедентних економічних ідей і тисяч книг (найбільш відомі — «Нікомахова етика», «Політика», «Діалог»), Арістотель був безумовним прихильником рабовласницького ладу (рабство природне, установлене волею богів), економіка якого функціонує, ґрунтуючись на приватній власності. Категорія праці розглядається як діяльність, не гідна вільної людини, а призначена рабам. Товар, на думку Арістотеля, має дві основні властивості: задовольняти потреби людини й обмінюватися на інші товари. Обмін відбувається на основі еквівалентності, прирівнюваності товарів. Що лежить в основі самої рівності товарів, філософ не відповідає, але в той же час говорить, що обмін відбувається в міру потреби у товарах. Обмін буває у формі бартеру і при опосередкуванні грошима. Гроші трактуються як результат домовленості в суспільстві приймати їх при обміні як посередника (засіб обігу), він виділяє також функцію засобу нагромадження, а також міру вартості. «Справедливою» була названа ціна, що установлюється за обопільною згодою покупця і продавця (поняття близьке сучасному «рівноважна ціна»). Економічну діяльність Арістотель поділив на економіку — матеріальне виробництво та хрема- тистику — створення статку шляхом торгівлі і лихварства.

7. Економічні погляди Платона

Учнем Сократа був Платон (427-348 рр. до н. е.) — філософ, автор робіт «Закони» і «Держава». Відповідно до першого твору, Платон був прихильником натурального господарства, а основою існування суспільства вважав землеробство, скептично ставлячись до торгівлі. Рівень цін на товари повинен визначатися рівнем витраті одержанням «помірного прибутку», який установлює держава (проблема ціноутворення). Бідність і багатство філософ пов’язував, насамперед, зі стимулами до праці. У праці «Держава» була викладена думка про «ідеальну державу» (рабовласницьку аристократичну республіку), що складається із твердої ієрархії трьох класів: вища верства — філософи; середня — воїни; маса — хлібороби, ремісники і дрібні торговці.

Передбачалося, що для ефективного функціонування такого ‘Д суспільства філософи і воїни повинні жити в умовах загальної власності, а приватна власність повинна стимулювати виробництво й господарювання нижчої верстви. Таким чином, Платон уперше застосував методи абстрагування й логічного моделювання у викладі принципово нової ідеї змішаної економіки зразка Стародавньої Греції.

8. Економічна думка Стародавнього Риму

Відноситься до періоду 8ст. до н.е. – 5ст. н.е. Розквіт могутності стародавнього Риму пов’язаний зі зміцненням і вищою мірою розвитку античного способу виробництва, при якому основними відносинами були відносини рабовласників та рабів, зрозуміло, що центральне місце серед соціально-економічних проблем давнього Риму займали проблеми рабства і аграрні проблеми. Особлива увага приділялася питанням раціональної організації рабовласницького господарства (латифундій). Саме ці проблеми насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах давньоримських авторів. Найбільш відомими були – Катон (старший), брати Гракхи (Тіберій і Гай), Варрон, Колумелла.

Економічні ідеї цього періоду знайшли відображення у вченні раннього християнства, яке виникає у Римській імперії у І ст. нашої ери.

Яскравим виразником ідей раннього християнства був Августин Блаженний (354-430).

В цілому виникнення раннього християнства як релігії знедолених та безправних втілювало мрії про рівність, справедливість, чесне та трудове життя.