33. Економічні погляди та “Економічна таблиця” ф. Кене та їх теоретичне значення.

Основним ідеологом фізіократичної економічної думки був Франсуа Кене (1694-1774). Центральною проблемою в економічній системі Кене стало вчення про «чистий продукт» (у сучасному розумінні — додатковий продукт). Саме це поняття дозволило розвинути подальші дослідження у сфері праці і капіталу, соціального устрою суспільства. «Чистий продукт» — це частина доходу хлібороба, що залишається після відрахування коштів на власне утримування. Це, по суті, надлишок, що з’явився у працюючого сільськогосподарського виробника внаслідок володіння і управління земельною ділянкою. Після всіляких операцій обміну «чистий продукт» надходить до торговців і промисловців (у мануфактуру), і в такий спосіб відбувається розподіл цього чистого доходу суспільства. Праця, відповідно, ділиться на продуктивну (сільськогосподарську) і непродуктивну (не створює «чистого продукту»).

В залежно від причетності до виробництва «чистого продукту» Кене розділив суспільство на 3 класи: продуктивний (хлібороби); клас земельних власників (землевласники, церква, держава); безплідний клас (мануфактурники, торговці, ремісники, покликані обслуговувати сільське господарство). На основі цього поділу вчений спробував уперше в історії представити процес відтворення і переміщення продукту між даними суспільними класами. Свою модель безперервного руху сукупного продукту в натуральній і грошовій формі між секторами економіки він представив у роботі «Економічна таблиця». Примітно, що в ній уперше була показана динаміка виробництва, досягнення рівноваги економічної системи, а також відтворення економічних відносин між класами, тобто відтворення соціальної структури суспільства. Проте, істотними недоробками «економічної таблиці» були непередбачені можливості розширеного відтворення за рахунок нагромадження, а також виключення можливості створення додаткової вартості промисловості.

Новизна наукової концепції Кене полягала також у вченні про капітал: по-перше, були розведені поняття «грошей» і «капіталу». Під капіталом розумілися не тільки і не стільки гроші, як засоби виробництва. Були закладені основи для розподілу капіталу на основний і оборотний, визначені, відповідно, як первісні аванси (витрати на тривалий період обігу) і щорічні аванси (витрачаються звичайно протягом року).

Хоча в економічній таблиці Кене не врахував державу як керуючого суб’єкта, в окремому вченні про податки він відображає його фіскальну функцію і висловлює рекомендації з удосконалення оподаткування. На його думку, податок повинен бути неруйнівним, стягуватися безпосередньо з «чистого продукту», а не із зарплати. Були також виділені безпосередні і кінцеві платники податку.

34. Економічні погляди К.Маркса

Творча спадщина К. Маркса має багато спільного з теоріями А. Сміта і, особливо, як відзначалося раніше, Д. Рікардо. Він став продовжувачем вчення класичної політекономії у тій її частині, яка ґрунтується на трудовій теорії вартості. Проте висновки попередників були переосмислені у відповідності із власними принципами.

Методологія досліджень К. Маркса базується на трудовій теорії вартості класичної політекономії, діалектиці і матеріалізму німецької класичної філософії, теорії класової боротьби і соціалістичного устрою французького утопічного соціалізму.

Для методології К. Маркса характерними є такі риси:

• абстрактно-теоретичний підхід, який дозволяє здійснити глибинне проникнення у сутність економічних явищ і процесів, виокремити їх найсуттєвіші риси;

• поєднання історичного і логічного в категоріях теоретичної системи;

• матеріалістичне розуміння історії, її економічна інтерпретація на основі врахування діалектичного взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин;

• учення про базис і надбудову, їх взаємозв'язки та первинність базису над надбудовою і свідомістю;

• лінійна модель розвитку суспільства, аналіз його еволюції як закономірної зміни соціально-економічних формацій, в основі якої лежить суперечність розвитку продуктивних сил і виробничих відносин;

• підпорядкованість економічного дослідження ідеї неминучої загибелі капіталізму і заміни його більш прогресивним суспільним ладом – комунізмом;

• поділ капіталістичного суспільства на два антагоністичних класи (капіталістів і пролетаріату) і трактування класової боротьби як рушійної сили історії;

• визначення предметом політичної економії дослідження сукупності виробничих відносин, а також економічних законів і визнання її наукою класовою, партійною.

Таким чином, можна зробити певні висновки про значний вклад в створення нового методу економічних досліджень, а саме діалектичного методу, який включає в себе логічну абстракцію, закони матеріалістичної діалектики, індукцію і дедукцію, аналіз і синтез, поєднання історичного і логічного, одиничного, особливого і загального тощо.

Структура та теоретичні проблему «Капіталу» К.Маркса.

Предметом розгляду «Капіталу» став капіталістичний спосіб виробництва і відповідні йому відносини виробництва й обміну.

Вибравши вихідною категорією свого дослідження товар — «економічну клітинку» буржуазного суспільства, Маркс завершує вчення класиків про вартість і гроші. Серед нововведень, закладених Марксом, — виявлення двоїстого характеру праці, що міститься в товарі, (абстрактної і конкретної) і виявлення механізму формування сукупної вартості товару на її основі (конкретна праця переносить на знову вироблений продукт стару вартість зі спожитих засобів виробництва, а абстрактна — створює нову вартість і приєднує її до цієї старої вартості); установлення органічного зв’язку специфічно суспільного характеру праці, що створює вартість, і мінової вартості як форми, що представляє її сутність; дослідження закономірності розвитку обміну і мінової вартості, що породила гроші як загальний еквівалент.

Наріжним каменем його вчення є теорія додаткової вартості, що базується на розумінні трудової теорії вартості. Починаючи розбір загальної формули руху капіталу (Д – Т – Д’, де Д’ = Д + ДД) на основі послідовного застосування закону вартості, Маркс поставив завдання пояснити приріст авансованого капіталу, грошей (ДД). Вирішальну роль у процесі створення вартості грає робоча сила, що як наймана праця є особливого роду товаром, який, з одного боку, має вартість (вона зводиться до необхідного мінімуму життєвих коштів для робітника і його родини), з іншого боку, споживацьку вартість (полягає в тому, що робітник створює протягом робочого дня більшу вартість, ніж коштує його робоча сила). Це розв’язує проблему еквівалентного обміну між працею і капіталом. Суспільний продукт, за Марксом, складається з постійного капіталу (с), змінного капіталу, еквівалента вартості робочої сили (у) і додаткової вартості (т). Відношення між масою засобів виробництва в натуральній формі й чисельністю найманих робітників утворює технічну будову капіталу, а співвідношення їх вартостей (у %) — його органічну будову, що росте в процесі розвитку капіталізму. Співвідношення m/v (у %) дає норму додаткової вартості, точне вираження ступеня експлуатації найманої праці капіталом, що у міру розвитку капіталізму зростає.

Теорія відтворення і реалізації капіталу містить поділ галузей на дві основні групи: виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання. При розгляді умов реалізації при простому і розширеному відтворенні Маркс зробив висновок про властиві капіталізму труднощі у реалізації товарів і про неминучі економічні кризи, які випливають із цього. Ним розглянуті також три функціональні форми промислового капіталу: грошова, продуктивна і товарна. Ще одне нововведення полягає в розробці теорії ціни виробництва, що є перетвореною формою вартості і що містить в собі капіталістичні витрати виробництва і середній прибуток. Саме відповідно до неї продаються товари на ринку. Маркс також увів у теорію поняття норми прибутку — m/(c+v) і в процесі аналізу внутрішньо- і міжгалузевої конкуренції виявив її тенденцію до зниження під впливом концентрації і централізації капіталу. У теорії капіталу було проведене розщеплення його на капітал-власність і функцію-капітал-функцію, що обумовлює розпадання прибутку на підприємницький дохід і позичковий відсоток.

Рента — це відокремлена частина додаткової вартості, що набуває форми надприбутку і привласнюється землевласником. Було виділено два види монополії на землю: як на об’єкт господарювання і монополію приватної власності на землю. На основі останньої він відкрив існування абсолютної