30. Ідеї економічного лібералізму А.Сміта

31. Передумови виникнення та основні ідеї представників історичної школи.

Підхід Ф. Ліста був сприйнятий, розвинений і оформлений в особливий напрямок економічної науки, що одержав назву історичної школи. Його представниками були професори німецьких університетів: Вільгельм Рошер (1817-1894), що написав «Нарис політичної економії з точки зору історичного методу»; Бруно Гільдебрант (1812-1878) із роботою «Політична економія сьогодення і майбутнього»; Карл Кніс (1821-1898), праця якого «Політична економія з точки зору історичного методу» стала найбільш послідовним викладом ідей історичної школи. їх ще називають «старою історичною школою», маючи на увазі початковий етап її розвитку. Написані ними роботи містять багатий фактичний матеріал з історії господарських форм і претендують на принципово нову методологію аналізу економічних явищ. Суть «історичного методу в політичній економії» складається у відмові від логічної абстракції як способу пізнання і заміні його описом еволюції господарських процесів у різних народів. Поряд із ним у число основних принципів історичної школи входять: визначення політичної економії як національної науки, а не універсальної; облік впливу на народне господарство неекономічних факторів; постановка суспільних інтересів нації вище особистих інтересів людини.

Уперше дані положення сформулював у своїй роботі В. Рошер. У ній він також затверджував, що природні розбіжності країн, ступінь розвитку продуктивних чинностей, політичні й соціальні інститути виключають існування двох однакових економічних систем, тому не може бути й єдиної економічної науки. На її місці має бути безліч національних економічних наук. Характерним для Рошера, як, утім, і для всіх представників історичної школи, було заперечення трудової теорії вартості класиків. Він уважав, що мінова вартість опирається на «корисність і придатність товарів», що, в остаточному підсумку, вона залежить від суб’єктивної оцінки людиною властивостей речі. Ще один аспект, порушений Рошером у своїх дослідженнях, — капітал. Його походження пояснювалося ощадливістю, а прибуток на капітал — платою за «жертвування» особистим споживанням. Із цього видно, що в принципі вчений згодний із Сеніором у його теорії «помірності».

Кніс присвятив свою роботу з одного боку критиці класичної школи, а з іншого боку — систематизації методологічних принципів історичної школи. Так, аргументами проти метафізичного прийому класиків були наступні висловлення: у природі діють природні закони, оскільки вона незмінна; суспільство ж постійно змінюється у своєму розвитку, тому природні закономірності тут не діють. Що стосується понять вартості і капіталу, Кніс повністю розділяв позицію В. Рошера.

Б. Гільдебрант також відстоював принцип історизму, але центральним моментом у його праці є проблема захисту прав власності. На основі критики (хоча з фактичною стороною соціальної проблеми він погоджувався) роботи Ф. Енгельса «Положення робітничого класу в Англії» він виводить необхідність збереження і захисту приватної власності. Використовуючи історичний метод, він обґрунтовує це тим, що приватну власність потрібно зберегти на тій підставі, що вона існує протягом усього періоду розвитку людства і, безсумнівно, служить двигуном суспільного прогресу. Бідність же існувала ще до приватної власності, тому з нею ніяк не зв’язана. Із приводу вартості Гільдебрант висловлювався в тім же дусі, що і його колеги: цінність товару залежить від людської оцінки, оскільки вона є відношенням його до людини і людського суспільства.

Таким чином, ідеологи історичної школи збагатили економічну науку ще одним підходом (у цьому їхня заслуга, як і в зборі величезного фактичного матеріалу), однак, повністю відмовившись від запропонованого класиками методу абстракції і відкритих ними закономірностей, вони упустили багато наукових можливостей.